Наступне, четверте покоління Лисенків увійшло в смугу мирного, розміреного життя. Федір Лисенко мав шістнадцять дітей, які тяжіли більше до господарства. 1751 р. у родину увійшов такий визначний діяч, як генеральний писар, дійсний статський радник Василь Григорович Туманський (17231809), який одружився з Уляною Федорівною Лисенко (померла 1809). Їхній син Федір Васильович став відомим письменником і перекладачем.
Онук Івана Лисенка і Федорів син, безпосередній прадід композитора Йосип Федорович, був бунчуковим товаришем і жив собі в Куковицькому родинному гнізді. Одружився він з Марфою Іванівною Себастіанович, дочкою бунчукового товариша Івана Адріановича, учасника Гилянського походу, і, відповідно, внучкою Прилуцького полкового писаря (17091714) і судді (17141718) Адріана (Андрія) Івановича Себастіановича.
Сестра Йосипа Федоровича Катерина вийшла заміж за Данила Григоровича Стороженка, сина відомого Ічанського сотника, що перебував на цій посаді понад чверть віку (17151741), одержавши її від свого батька Андрія Івановича, що сотникував понад 15 років (17001715), і передавши її, в свою чергу, своєму власному синові Андрієві Григоровичу ще на 11 років (17411753). Свекор, Григорій Андрійович, у середині 1730-х років входив до комісії для перекладу й зводу книжок правних. У чернігівському музеї В. Тарновського зберігався в копії його портрет.
Троє представників подальшого, пятого, покоління Лисенків вирушили до Петербурга по науку. Ще пятирічним хлопчиком, Йоси-пового сина Романа (діда Миколи Віталійовича) разом із його старшим братом Левом батько записав до імператорського сухопутного шляхетного кадетського корпусу. Щоправда, Роман Йосипович Лисенко великих чинів не осягнув, бо служив поручником (17941801). Услід за старшими братами наполегливий батько відправив перегодя до Петербурга ще одного свого сина Захарія, щойно йому минуло шість років. Цей Захарій при відставці став капітаном.
Дідова сестра Надія Йосипівна Лисенко вийшла заміж за городницького повітового суддю Якова Яковича Лизогуба, правнука знатного військового товариша (1708), генерального бунчужного (1713 1728), генерального обозного (з 1728 до смерті 1749), згаданого вище дипломата Якова Юхимовича Лизогуба і його дружини Феодори Іванівни Мирович, рідної сестри видатного мазепинця Федора Мировича.
Друга сестра діда композитора Агафія Йосипівна вийшла заміж за прапорщика Романа Костянтиновича Лизогуба, брата в других батька Якова Яковича Лизогуба, чоловіка Надії Йосипівни. Романів дід Семен Юхимович, молодший брат Якова Юхимовича, 1699 р. навчався в Києво-Могилянській академії, був значним (1707) і знатним (1709) військовим товаришем, згодом бунчуковим товаришем (17151734). Старший брат Якова та Семена Лизогубів Андрій Юхимович (16731737) був одружений з дочкою Стародубського полковника Прасковією Михайлівною Миклашевською.
Нарешті, сестра композитора в третіх Ірина Іванівна Лисенко 1799 року вийшла заміж за колезького реєстратора Петра Михайловича Забілу. Його прапрадід Михайло Тарасович за наказного гетьмана Данила Апостола (1703) ходив у похід «під Печори»; 1704 року з гетьманом І. Мазепою він був у поході в Польщі; учасник Полтавської битви (1709 р.) з боку Петра І; ніжинський полковий суддя (17271729), генеральний суддя (з 1729).
Отже, дослідники, накресливши мережу родиннних звязків композитора Миколи Лисенка, встановили його реальне родинне відношення з найвизначнішими діячами Гетьманщини. Якщо сестра його діда Агафія Йосипівна Лисенко вийшла заміж за Романа Костянтиновича Лизогуба, то, скажімо, прадід цього Лизогуба був одружений з дочкою гетьмана Петра Дорошенка Любовю Петрівною. А дід Романа Костянтиновича був одружений з дочкою гетьмана Івана Скоропадського Іриною. Якщо Агафія Іванівна Лисенко вийшла за Данила Васильовича Забілу, то син його кузена Іван Михайлович був одружений з онукою Павла Полуботка Уляною Андріївною. Сам Полуботок, у свою чергу, як відомо, був одружений з Євфимією Василівною Самойлович, племінницею гетьмана Івана Самойловича. Якщо сестра прадіда композитора Катерина Федорівна Лисенко вийшла за Данила Григоровича Стороженка, то його рідний брат Степан був одружений з онукою гетьмана Апостола, рідною сестрою Св. Іоасафа Горленка Марфою Андріївною Горленко. Нарешті, генерал-фельдмаршал Іван Васильович Гудович, син Марії Степанівни Миклашевської, племінниці згаданої вище Прасковії Михайлівни Миклашевської, дружини Андрія Юхимовича, брата Семена Юхимовича, себто діда Романа Костянтиновича Лизогуба, який доводився чоловіком Агафії Йосипівні Лисенко, одружився з Парасковією Розумовською, донькою останнього гетьмана Гетьманщини Кирила Розумовського.
З цікавості наблизимося до часів самого Миколи Віталійовича і пізніших. Чоловік його сестри Софії Віталіївни Михайло Петрович Старицький був сином Петра Івановича Старицького, що доводився кузеном Кузьмі Миколайовичу Старицькому, одруженому з Вірою Павлівною Леонтович. Брат останньої Микола Павлович і меценат Василь Федорович Симиренко одружились із сестрами Ольгою та Софією Альбранд. Син Миколи Павловича Леонтовича Костянтин Миколайович і ще один старогромадівець Яків Миколайович Шульгин, у свою чергу, одружились теж із сестрами Устимович Марією та Любовю. Один із синів Любові Миколаївни Устимович, Олександр Шульгин, став міністром закордонних справ Української Держави Павла Скоропадського, а другий, Володимир, загинув у бою під Крутами (1918 р.), захищаючи незалежність України. Яків Михайлович Шульгин, онук поета Остапа Рудиковського, мав сестру Віру, що вийшла заміж за Володимира Павловича Науменка.
Отож, як засвідчує зроблений істориками аналіз родинних звязків, композитор Микола Лисенко, плоть від плоті і кров від крові нащадок козацьких родів, продовживши культурну традицію своїх славних козацьких предків, відтворив у музиці особливості козацької, української ментальності.
Розділ другий. Дитинство
Народився Микола Лисенко 22 (10) березня 1842 року у маєтку своєї матері у с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії, яке належало двоюрідному дядькові матері поміщикові Миколі Булюбашу (нащадка засновника села чигирин-дібрівського сотника Івана Булюбаша). На честь народження майбутнього композитора відсалютували двома старовинними запорозькими гарматами, що стояли у дворі старого Булюбаша для святкових нагод. У М. П. Булюбаша не було власних дітей, він дуже любив Ольгу, в якого вона росла, і тому її сина Миколу вважав своїм онуком.
Мати Миколи Лисенка Ольга Єреміївна походила з полтавського козацько-старшинського роду Луценків. Освіту здобула в Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат, розмовляла тільки французькою мовою, бо за шість років перебування на чужині, без рідного оточення, «навіки втратила полтавську прекрасну вимову».
Батько майбутнього композитора Віталій Лисенко народився 1810 р. в селі Галицькому тодішнього Хорольського повіту (в 1959 році воно було переселене у звязку зі створенням Кременчуцького водосховища), служив полковником у кірасирському полку, який дислокувався у місті Крилові (Новогеоргієвську) нинішньої Кіровоградської області. Вийшов у відставку в чині «полковника з мундиром», обирався повітовим маршалком (предводителем дворянства) Тара-щанського і Сквирського повітів. На схилі віку він займався етнографічними дослідженнями.
Віталій Романович, зі спогадів Олени Пчілки, «був теж лагідної вдачі, нездатний ні до якогось деспотизму, ні до суворості в сімї (навіть і особливої військової виправки в ньому не було знати); до виховання дітей не втручався, цілком здаючись на волю своєї дружини». Людмила Старицька-Черняхівська пише: «Це була надзвичайна пара: мій дід, Віталій Романович Лисенко жвавий, дотепний, чудовий оповідач залишився людиною української культури. Бабуня ж, Ольга Єреміївна Луценко людина надзвичайного розуму, серйозна, освічена на свій час, вона читала, писала, балакала переважно французькою мовою, але дуже любила і добре знала російську поезію».
Крім сина Миколи, у Віталія та Олени Лисенків була дочка Софія, яка пізніше стала дружиною засновника українського театру, письменника Михайла Петровича Старицького (доводився Лисенкам троюрідним братом).
Батьки Миколи Лисенка свого єдиного сина-первістка виховували на аристократичний лад: вишукані манери, танці, уміння невимушено триматися у вітальні. Перші його слова були французькою, якій його навчала мати. Пізніше батьків полковий товариш відомий російський поет Фет дорікав матері, що вчила спершу сина азбуці французької, і сам навчив Миколку читати й писати російською. Через те, що на уроках Фет змушував свого учня писати букви олівцем, останній став приставати до офіцерів з проханням дати олівця, за що й прозвали його в полку «Карандашиком».
І хоча свої перші дитячі роки він проводить серед гувернанток і бон, але не лише батьківське родинне оточення впливало на формування малого панича, перші дитячі літа якого пройшли на Полтавщині або у Задніпрянщині (у селах та містечках, т. зв. військових поселеннях, де стояв батьків полк), а казки та колискові його няньки, українські традиції у житті його діда та бабці, дядьків по лінії матері Булюбашів, які притримувалися українських традицій й говорили тільки українською. Булюбаші були досить заможним дворянським родом, володіли 600 душами кріпаків, серед яких виростав малий Миколка. «Двоюрідний дід Миколи, М. П. Булюбаш був маршалком і впливовою в повіті людиною; він інакше не говорив, як по-українському, обожнював свого онука, який одержав своє імя в честь його сам любив і дорожив національною простотою Жінка його, бабуня Миколи Віталійовича, Марія Василівна, була найдобрішою істотою любила українські пісні, розповіді і навіть казки», пригадував згодом Михайло Старицький.