На стіні над комодом висіло дзеркальце, а за його раму було позасовувано фотографії якихось молодиків та дівчат, різні групи на лоні природи, де хлопці, хвацько позсовувавши капелюхи на потилицю, обіймали своїх дівчат за стан. Трохи далі висів розмальований календар і сила кольорових оголошень та малюнків з журналів. На малюнках були переважно коні. На підвіску до газової лампочки було начеплено цілий жмуток щільно пописаних танцювальних програмок.
Сексон почала скидати капелюха, але враз упала на ліжко й тихо, притлумлюючи ридання, заплакала. За хвильку нещільно причинені двері безгучно розчинилися, і дівчина аж здригнулась, почувши голос братової:
Ну, що це знов із тобою? Коли тобі не до смаку боби
Ні, ні, поспішилася з виправданням Сексон. Я просто стомилася й збила собі ногу ото й усе. Мені не хотілося їсти, Саро. Я так стомилась.
Стомилась!.. Якби ти клопоталася господарством, огризнулася та, якби варила, пекла, прала й піклувалася за всіх, як я, отоді мала б на що скаржитись! А то розрюмсалася горенько!.. Але стривай лишень, Сара зловтішно засміялася, це все вигадки, а ось устругнеш дурницю, віддасися колись, як і я, тоді зазнаєш солодощів наведеш купу малечі, одне по одному, одне по одному і вже тоді годі танцювати, й у шовкових панчішках вибрикувати, та по три пари черевичок за раз справляти. Диво, який клопіт!.. Сама як палець, тільки про себе й дбай, та про кавалерів, що навкруги джмелями вються і не нахваляться на твої ясні очі Стривай! Незабаром прилипнеш до котрогось і тоді заведеш іншої, ще виплачеш свої оченята, як синців понаставляє.
Не кажи цього, Саро, заперечила Сексон. Мій брат ніколи на тебе руки не зняв. Ти сама знаєш.
Так, так, ніколи. Бо дуже плохий. А все ж мій опеньок кращий за тих бельбасів, з якими ти водишся, хоч і не годен добра надбати й жінці три пари черевичок справити. Ні, він, проте, кращий за твою череду гультіпак, що їм порядна дівчина і в слід не ступить. Як це ти досі ще в халепу не вскочила не розумію! Може, молодь тепер розумніша за нас у таких справах не знаю. Але знаю, що коли дівка має по три пари черевичок і одне тільки мріє за розваги, то встряне колись у таке, що ну, та згадаєш моє слово. За мого дівування так не велося. Мати з мене шкуру здерла б, якби я таке виробляла. Бо й було б за що. А тепер усе на світі пішло шкереберть. Глянь на свого брата: вештається по соціалістичних збіговиськах, верзе про високі матерії, тринькає гроші на страйковий фонд замість годити господарям виходить, видирає хліб з рота рідним дітям!.. Та на ці гроші, на ці внески, що він марнує, я могла б собі сімнадцять пар черевичок справити, якби мені таке примандюрилось. Колись от згадаєш мої слова він дограється!.. А тоді що з нами буде? Куди я подінуся без шеляга і з пятьома голодними ротами?
Засапавшись, вона примовкла, хоч видно було, що не виговорилася ще до кінця.
Ox, Capo, зачини, будь ласка, двері! знервовано попрохала Сексон.
Двері з гуркотом хряснули, і Сексон, перше, ніж заплакати знову, почула, як запоралась у кухні братова, голосно розмовляючи сама із собою.
Розділ II
Дівчата, кожна собі, купили квитки до Візл-парку; викладаючи на віконце каси свої півдолара, кожна добре знала, скільки штук крохмальної білизни треба було випрасувати за цей квиток. Було ще не так людно, але каменярські родини з немовлятами на руках, навантажені величезними кошиками зі сніданком, уже сунули до парку. Каменярі були здорові, росляві робітники, добре плачені й сито вгодовані. Дехто з них прийшов на гуляння з дідами та бабами, що побачили перший промінь сонця ще на старій ірландській землі; добре американське вбрання не надавало їм американського вигляду вони були менші й хирніші на тілі, підтоптані не так літами, як колишнім безхлібям і ранніми злиднями. Вони шкандибали поруч із ріднею, задоволено й гордовито подивляючись на свій власний виплід, вигодуваний на кращих харчах.
Мері й Сексон не мали знайомих серед каменярів. Властиво, їх взагалі не обходило, яке буде свято ірландське, німецьке чи словянське, і хто влаштовує його: каменярі, броварники чи різники. Дівчата належали до тої молодої юрби, що шукала тільки танців і забезпечувала касі постійний прибуток на всіх гулянках.
Вони походили між ятками, де товкли земляні горіхи та підсмажували пшеничку, готуючись до свята; тоді подалися оглянути павільйон для танців. Сексон, ніби притискаючись до уявленого партнера, зробила кілька вальсових па. Мері заплескала в долоні.
Диви! скрикнула вона. Чиста лялечка! А панчішки просто розкіш!
Сексон задоволено всміхнулася й манірно простягнула ногу в оксамитному черевичку на високому підборі, злегка підібравши вузьку чорну спідницю; з-під спідниці визирнула тонка щиколодка та струнка лінія литки, і крізь найтонші (що коштували аж 50 центів) шовкові панчішки-павутинки просвічувало її біле тіло. Сексон була худенька, невисока на зріст, але в округлих обрисах її відчувалася грація й жіночість. Її білу блузку прикрашало жабо з дешевенького мережива, защеплене за останнім криком моди шпилькою з великим фальшованим коралом. Поверх блузки стан облягала чепурненька жакетка з короткими рукавами, а рукавички зі штучної замші обтягували руки до ліктя. Єдиною непідробною окрасою в неї були неслухняні кучері, що не знали ні щипців, ані папільйоток і мило вибивалися з-під чорної оксамитової шапочки, низько насуненої на брови.
Чорні очі Мері захоплено блиснули, вона підскочила до Сексон, обняла її і з розгону цмокнула в губи. Потім, спалахнувши, зніяковіла від власної експансивності.
Яка ти гарнесенька! скрикнула вона. Коли б я була хлопець, з рук би тебе не випустила! Я б тебе зїла, бігме, зїла!
Узявшись за руки, дівчата вийшли з павільйону. Вони походжали по залитому сонцем муріжку, весело вимахуючи руками, немов струшували із себе гніт цілого тижня виснажливої праці. Вони перехилялися через бильця круг ведмежої ями, здригаючись перед самотнім увязненим велетнем, а опісля щонайменше десять хвилин сміялися перед кліткою мавпи.
Переходячи парком, вони глянули вниз на невелике біговище тут, у цьому природному амфітеатрі, мали пополудні відбутися ігрища. По тому дівчата подалися до гаю, зборозненого безліччю стежок: ідеш, ідеш собі, і раптом у темній гущавині виринає зелений деревяний столик або затишна лавочка під розлогим кущем. Багато з тих лавок уже заздалегідь запосіли цілі родини. На згористій галявині, оточеній деревами, дівчата простелили газету й посідали; невисока трава вже пожовкла від каліфорнійського сонця. Приємно було так посидіти нічого не роблячи, після шести днів тяжкої праці, та й сили треба було зберегти для майбутніх годин танцю.
Напевне, прийде Берт Вонгоп, цокотіла Мері. Він хвалився, що приведе з собою Біллі Робертса, Здорового Біла, як звуть його товариші. Він таки здоровило і дуже кремезний. Він боксер, і всі дівчата бігають за ним. А я його боюся. Такий-бо неговіркий Знаєш, він чисто як цей ведмідь, що ми допіру бачили. Брр-р! Бррр-р! здається, ось-ось за голову так і вхопить. Біллі не професійний боксер, а візник, працює в Корберлі та Моррісона, він член спілки, але часом виступає в спортивних клубах. Хлопці бояться його. В нього крута вдача стережись, а ні, то покаже, де козам роги правлять. Тобі він не сподобається, зате ж як він гарно танцює! Трохи важкий, але в танку так і кружля, так і пливе. Ото, щоб і ти з ним хоч раз пройшлася І кавалер добрячий, грішми сипле Тільки вдачу ж має ой лишенько!
Розмова снувалася далі, щебетала переважно Мері й усе вернула на Берта Вонгопа.
Ти щось дуже за ним упадаєш, обережно зауважила Сексон.
Хоч і завтра віддалася б за нього спалахнула Мері, але в ту ж мить обличчя їй затьмарилося, і вона безпорадно прошепотіла: Тільки він мене не бере. Він На хвильку вона змовкла. А ти стережися, Сексон, як він часом почне набиватися до тебе. Він поганий, поганий!.. Та дарма, завтра пішла б за нього. А ні, то він мене не матиме. Вона хотіла щось додати, але натомість з її уст вирвалося зітхання. Кумедний цей наш світ, хіба ні? почала вона знову. Сама чудасія! І всі зірки теж світи. Цікаво мені знати, де криється бог? Берт Вонгоп каже, що бога нема. Але він взагалі страшна людина. І каже такі страшні речі. Я вірю в бога. А ти? Що ти думаєш про бога, Сексон?
Сексон знизала плечима й засміялася.
Але ж коли ми чинимо зло, то на нас чекає кара, хіба ні? домагалася Мері. Так думають усі, крім Берта. Він каже, йому дарма якась там кара: мовляв, коли він помре, то лежатиме мертвий, а тоді хай хто-небудь спробує його добудитись. Ото страхота, еге? Але це все таке кумедне! Іноді мені на душі так і похолоне, як здумаю, що бог мене ніколи з очей не спускає. Як ти гадаєш: знає він, що я оце кажу? А який він на вигляд, як по-твоєму?
Не знаю, відповіла Сексон. Просто ми його собі по-кумедному уявляємо
О, здригнулася Мері.