А тепер ця картка вам ні до чого, сказав він, розірвав папірця і кинув.
Наступний танець зі мною, Сексон, гукнув їм Берт назустріч. А ти, Біле, цим разом попокрутиш Мері.
Е, ні, друже, відказав той. Ми з Сексон будемо вкупі до самого вечора.
Стережися, Сексон! весело засміялася Мері. Він ще причарує тебе!
А хоч би й так, гарне відразу впадає мені в око, галантно відказав Біллі.
І мені теж, кокетливо відгукнулася Сексон.
Я, здається, пізнав би вас і вночі, додав він.
Мері глянула на них ужарт збентежено, а Берт по-добрячому пробубонів:
Бачу, ви часу не гайнуєте. Та, дарма може, натанцювавшись, ви відірветеся на хвилю одне від одного. Ми з Мері будемо раді пообідати разом з вами.
А чом би й ні? прощебетала Мері.
Прошу не глузувати, засміявся Біллі і повернув голову, щоб заглянути Сексон у вічі. Не зважайте на них. Вони заздрять нам, бо мусять танцювати одне з одним. З Берта кепський танцюрист, та й Мері йому до пари. Ну, швидше, вже починається. Ще два танці.
Розділ III
Вони обідали на вільному повітрі, в альтанці, в оточенні зеленою стіною дерев. Сексон помітила, що Біллі заплатив по рахунку за всіх чотирьох.
Багатьох з отих хлопців та дівчат, що за іншими столиками, вони знали, і в ресторані не вщухав веселий гомін від їхніх перехресних жартів та сміху. Берт поводився з Мері дуже самовпевнено, майже грубо; він ловив і стискав її руки й затримував у своїх, а одного разу силоміць зняв їй з пальця два персні й довго не повертав назад. Часами, коли він обвивав рукою її стан, Мері враз випростувалася, а то, навпаки, вдавала, що не помічає його обіймів, але робила це досить штучно й неоковирно.
Сексон розмовляла мало більше дивилася на Біллі Робертса і тішилася думкою, що в нього все це виходило б далеко краще якби він спробував колись. Звичайно, він ніколи б не лапав дівчини, як Берт і всі інші хлопці. Вона кинула погляд на широкі Білові плечі.
Чому вас звуть Здоровий Біл? спитала вона. Ви зовсім не такий високий на зріст.
Еге, згодився він. Тільки пять футів, вісім і три чверті дюймів. Мабуть, мене прозвали так тому, що багато важу.
Важить він на рингу сто вісімдесят фунтів, докинув слово Берт.
Ет, облиш, перебив його Біллі, і в очах йому промайнула тінь невдоволення. Я зовсім не боксер. Уже півроку не виступаю на рингу. З мене досить. Для такої забави шкода й світла світити.
Але ж ти заробив дві сотні, памятаєш, тоді, як добре полатав боки тому Слешерові з Фріско, гордовито відказав Берт.
Та годі, годі вже про це!.. А ось ви, Сексон, ви зовсім невеличка, але збудовані як на загад. Ви й кругленька і разом з тим струнка. Ладен закластися, що вгадаю, скільки ви важите.
Ні, ні, не вгадаєте, всі дають мені більше, ніж я насправді важу, всміхнулася Сексон, сама собі дивуючись, як їй приємно і разом з тим прикро, що він більше не виступає на рингу.
Ну, за мене не бійтеся, запевнив він, у мене око певне це мій фах. Ось побачите Він критично поглянув на неї, і в погляді його загорілися іскри захоплення. Стривайте хвилину.
Він простягнув руку через стіл і помацав її біцепси. Дотик його твердих пальців був дужий та чесний, і Сексон пройняло тремтіння. Цей мужній хлопець мав якусь магічну силу. Якби Берт або хто інший з чоловіків доторкнувся так до неї, це б її тільки роздратувало. Але цей хлопець! «Невже ж це суджений?» спитала вона себе, а Біл тим часом провадив:
Ваше вбрання важить не більше за сім фунтів. А відняти сім від гм-гм даймо, від ста двадцяти трьох це буде сто шістнадцять, оце й є ваша вага.
Мері скрикнула докірливо:
Ой, Біллі Робертсе! Про такі речі не годиться розмовляти.
Він зиркнув на неї довгим, здивованим поглядом.
Про які це речі? спитав він нарешті.
Ви знову своєї! Як вам не сором! Он гляньте, як через вас Сексон почервоніла!
Вигадки! обурено заперечила Сексон.
Коли ви будете верзти таке, то от я таки через вас почервонію, Мері, пробубонів Біллі. Я й сам знаю, що гаразд і що ні. Справа не в тому, що кажеш, а в тому, що думаєш. А я нічого лихого на думці не маю, і Сексон це знає. Ні я, ані вона не думаємо про те, на що ви натякаєте.
Ось бачите, бачите! розхвилювалася Мері. Який ви бридкий! Я навіть не думала про такі речі.
Цить, Мері! Годі! гримнув на неї Берт. Не кажи казна-чого! Біллі ніколи нічого негожого не вчинить.
Ось бачите, бачите! розхвилювалася Мері. Який ви бридкий! Я навіть не думала про такі речі.
Цить, Мері! Годі! гримнув на неї Берт. Не кажи казна-чого! Біллі ніколи нічого негожого не вчинить.
Але він не сміє бути такий нечемний, не вгавала Мері.
Та годі вже, Мері, не чіпляйтесь, відмахнувся Біллі, обертаючись до Сексон. А що, дуже я помилився?
Сто двадцять два, відповіла та, дивлячися замислено на Мері. Сто двадцять два разом з одежею.
Біллі зареготався від щирого серця, а Берт і собі.
Хай вам усячина! захвилювалася Мері. Ви мені противнющі обоє та й ти теж, Сексон. Ніколи не сподівалася від тебе такого.
Ось послухай, серденько, лагідно почав був Берт, обіймаючи її за стан.
Але Мері, вдаючи ображену, різко відштовхнула його руку, хоч відразу схаменулась і, боячись уразити серце залицяльника, почала сміятися й миролюбніше жартувати, аби не псувати собі настрою. Бертовій руці було дозволено вернутись на попереднє місце, їхні голови зійшлися ближче, і вони заговорили пошепки.
А Біллі чемно завів розмову з Сексон.
Знаєте, ваше імя якесь чудернацьке. Я такого зроду не чув. Але дарма мені воно подобається.
Мене так назвала мати. Вона була освічена й знала багато розмаїтих слів. Вона ввесь час, мало не до самої смерті, читала книжки. А скільки вона писала!.. В мене є її вірші, надруковані колись давно в газеті, що виходила у Сан-Хозе. Сакси це був такий народ, мама мені про них багато розповідала, як я була ще маленька. Вони були такі самі дикуни, як і індіяни, одне тільки, що білі. Очі вони мали сині, а волосся жовте. А які завзяті були з них вояки!
Біллі уважно стежив за словами Сексон, не зводячи з неї очей.
Зроду про них не чув, признався він. А вони жили десь у наших краях?
Вона засміялась.
Ні. Вони жили в Англії. То були перші англійці, а ви ж знаєте, що американці походять від англійців. Ми всі сакси, ви, і я, і Мері, й Берт і всі американці, тобто справжні американці всі ми сакси, а не якісь там даго чи японці.
Мої кревні жили в Америці з давніх-давен, помалу промовив Біллі, обмірковуючи те, що вона йому щойно сказала. В кожному разі кревні з материного боку. Вони переселилися до Мейну сотні років тому.
Мій батько теж був родом зі штату Мейн, зраділа Сексон. А мати з Огайо, чи то пак з того місця, де тепер Огайо. Вона називала його Великою Західною Резервацією. А хто був ваш батько?
Не знаю, Біллі знизав плечима. Він і сам того не знав. Ніхто того не знав, хоч батько й був справжній-справжнісінький американець.
У нього добре, суто американське імя, промовила Сексон. Тепер в Англії є видатний генерал його теж звуть Робертс. Я читала про нього в газетах.
Але Робертс не справжнє батькове імя. Він не знав свого правдивого прізвища. Робертсом звали одного шукача золота, що взяв його в прийми. То було так. Бачте, багато шукачів золота й переселенців брали участь у боротьбі з індіянським племям модоків. Робертс був за командира в одному з таких загонів. Якось раз після бою вони взяли силу бранців жінок, немовлят і дітваків. Серед них був і мій батько. Він видавав років на пять і белькотів тільки по-індіянському.
Сексон сплеснула в долоні й очі їй загорілися.
Його вкрали індіяни під час наскоку!
Так гадали, підтвердив Біллі. Потім багато хто пригадав, що чотири роки тому на валку орегонських переселенців напали модоки і всіх перебили дощенту. Робертс узяв мого батька собі за сина, ось чому я не знаю, яке батькове правдиве ймення. Але ж він, безперечно, родом звідтіля, з-за прерій.
І мій батько теж, гордо промовила Сексон.
І моя мати, сказав Біллі не менш гордовито. Вона вродилася над річкою Плат у шарабані, якраз коли її кревні переїздили прерії.
Моя мати теж звідти, перебила Сексон. їй було тоді вісім років, і вона пройшла більшу частину прерій пішки, бо наші воли саме тоді почали падати.
Біллі простягнув руку.
Давайте сюди й свою, голубонько, мовив він. Ми з вами давні приятелі і з одного кореня.
Променіючи від радості очима, Сексон простягла руку, і він урочисто її стиснув.
Хіба не дивно? прошепотіла вона. Ми обоє доброго американського роду. А ви правдивий сакс усе у вас саксонське: волосся, очі, шкіра, все-все! Та ще ж ви й боксер!
Мабуть, наші діди всі бували боксерами, коли того вимагали обставини. Мусили боротися нічого не вдієш! Адже ж вони знали: або добути, або вдома не бути!