Стежачи за бійкою, Сексон не зводила з Біла очей, і вони сказали їй багато нового. Хоч дівчина й тремтіла з остраху, але гостре око не підвело її, і вона завмерла, вражена несподіванкою: в його очах не було вже тої глибини, тої гри світла й тіней вони немов зробилися шкляні жорстокі, блискучі, неначе застиглі, позбавлені будь-якого виразу, крім виразу нещадної серйозності.
В Бертових очах виблискувало шаленство. Очі ірландців були люті і також серйозні, але більше було в них люті. В них іскрилися завзяті вогники, немов ця бійка їх веселила. В очах Біллі, однак, не було нічого веселого. Здавалося, він заходився виконати якусь важку роботу і вперто пріє коло неї. Це обличчя нічого спільного не мало з тим обличчям, яке вона бачила протягом цілого дня. Юнацького зухвальства не лишилося й сліду. Це було обличчя людини дійшлого віку не старе й не молоде і враження воно справляло жахливе. Обличчя його не було люте. Воно навіть не було невблаганне. Здавалося, воно скамяніло, стало тверде й байдуже, як і його очі. Сексон дивилась на нього, і їй спали на думку материні розповіді про давніх саксів; їй здалося, що Біл один з них Десь у глибині її свідомості мерехтів дивний образ: темний, довгастий човен, прова в нього, наче дзьоб хижого птаха, а в тому човні якісь кремезні напівголі чоловіки в крилатих шоломах, і один з них обличчям нагадує Біла. Вона не виміркувала цього вона це гостро відчула й побачила всім своїм єством, бездумно, як ясновидиця. За мить відчуття це зникло. Бійка скінчилась. Вона тривала лише кілька секунд. Берт пританцьовував над краєм слизького косогору й глузував з подоланих, що, безпорадно борсаючись, точилися вниз. Але Біллі не дрімав.
Ходімо, дівчата! звелів він, Схаменися, Берте. Ходімо звідси мерщій. Не битися ж нам з цілою зграєю.
Взявши Сексон під руку, він почав відступати.
Берт опинився в тилу, не кидаючи глузувати й радісно покрикуючи, а поруч нього була обурена Мері, що даремне силкувалася його погамувати.
Перші сто ярдів вони пробігли, ховаючись поміж дерев, а що погоні не було чути, то вони перевели дух і далі пішли вже спокійніше, немов прогулюючись. Але Берт шукайбіда! наставив раптом вуха. Звідкись долинали приглушені звуки ударів та хлипання, тож він метнувся вбік на вивідки.
О! Ану-но сюди! покликав він.
Решта наздогнали його край висхлої канави й глянули вниз. На дні її вперто вовтузилися двоє чоловіків, що, мабуть, відбилися від загального бойовища; вчепившись один в одного, вони затято борюкалися, ревучи з утоми й безпорадності, а їхні стусани, що ними вони коли-не-коли частувалися, падали кволо й безсило.
Гей, ти, парубче, сипни йому піску в вічі, порадив Берт. Засліпи його, і тоді твоє зверху!
Не руш! гаркнув Біллі на того, що хотів послухати Бертової поради. А то зійду до тебе та дам такої хлости! Все скінчилося второпав? Побились, а тепер усі замирилися. Подайте один одному руки. По чарчині з вас обох. Ну, ось так! Тепер простягайте ваші лапи я вас витягну.
Йдучи звідти, вороги вже приязно ручкалися й обчищали один одному запорошене вбрання.
Скоро все втихомириться, всміхнувся Біллі до Сексон. Я їх знаю. Їх хлібом не годуй, а дай пововтузитись. Ця буча приперчила їм свято такої насолоди давно вже не бувало. А що, я не казав? Гляньте-но на той стіл!
Там стояв гурт розкуйовджених чоловіків і жінок, ще спітнілих та засапаних, і вони щиро стискали одне одному руки.
Ходім потанцюймо, попросила Мері, тягнучи своїх до павільйону.
По всьому парку юрмилися каменярі, недавні вороги ручкалися й мирилися, а бари, що розташувалися на вільному повітрі, обступив люд, вельми охочий хильнути чарчину.
Сексон ішла, близько притулившись до Біллі. Вона пишалася ним. Він умів битися і вмів уникати сутичок. Під час сьогоднішньої колотнечі він тільки про те й дбав. Тож вона добре розуміла, що Біллі й на мить не забував ні про неї, ані про Мері.
Ви хоробрий, сказала вона йому.
Невелика штука відібрати цукерку в дитини, заперечив він. Вони просто галабурдники, махають руками, наче вітряки. Боксу вони не тямлять. Самі лізуть під руку. Тільки й лишається, що бити їх. То вже не справжня колотнеча, знаєте.
Він по-хлопячому стурбовано глянув на свої розбиті суглоби.
А взавтра мені натягати віжки оцими руками, поскаржився він, Невесело буде, коли вони понабрякають.
Розділ V
Він по-хлопячому стурбовано глянув на свої розбиті суглоби.
А взавтра мені натягати віжки оцими руками, поскаржився він, Невесело буде, коли вони понабрякають.
Розділ V
О восьмій годині оркестр «Ель Віста» заграв «Краю рідний, краю», і всі четверо, поспішаючи слідом за іншими до спеціального потягу, встигли захопити у вагоні місця одне проти одного. Коли весела юрба набилася у проходи й площадки вагонів, потяг рушив у свій недалекий перегін з передмістя до Окленда. У вагоні разом завели різних пісень хто що і як умів, і Берт, схиливши голову Мері на груди, співав у неї в обіймах «На берегах Вобешу». І проспівав усе від початку й до кінця, не зважаючи на одчайдушний галас, що його зчинили дві баталії, одна на сусідній площадці, друга в протилежному кінці вагона, доки їх урешті погамували під жіночий вереск і брязкіт розбитого скла полісмени, які супроводили потяг.
Біллі завів сумної пісні про ковбоя з одноманітним приспівом «Поховайте мене у преріях диких».
Ви цієї ще ніколи не чули; її часто співав мій батько, сказав він, скінчивши, нарешті, на превелику радість Сексон.
Вона відкрила в ньому першу ваду: йому наче ведмідь на вухо наступив, ані однієї правильної ноти він не міг узяти, все фальш!
Я співаю рідко, додав він.
Та й добре робить, пояснив Берт подрузі Біллі. А ні, то приятелі вбили б його.
Вони всі глузують з мого співу, вдався Біллі до Сексон. А скажіть по совісті, невже я справді так кепсько співаю?
Ні, ні не кепсько, а може, трохи однотонно, відповіла вона, завагавшись.
І зовсім не однотонно, заперечив він. Ви всі наче змовилися. Закладаюся, що Берт наклепав уже на мене. А тепер заспівайте-но ви, Сексон. Я певен, ви добре співаєте. Це видко по вас.
Вона почала «Коли минуть жнива». Мері й Берт підхопили мелодію, та коли й Біллі спробував до них пристати, Берт штурхонув його ногою, і той замовк. Сексон співала чистим, невеликим, але милим сопрано і почувала, що співає для Біллі.
Оце справжній спів! скрикнув він, коли вона скінчила. Заспівайте ще раз. О, будь ласка. Ви співаєте саме як слід. Чудово!
Його рука простяглася до її руки, й узяла у свою, і коли дівчина заспівала знову, то відчула, як по всьому її тілі розливається теплий струмінь його сили.
Диви, як вони побралися за руки! пирснув Берт. Немов бояться чогось. Гляньте на Мері й на мене! Підсуньтеся ж одне до одного, мокрі ви курки! Обніміться гарненько! А то це, бігме, впадає в око. Я вже й так маю підозру на вас Тут щось не те!
Від його натяку щоки Сексон спалахнули.
Помалу, помалу, хлопче! докірливо кинув йому Біллі.
Замовкніть! додала й собі обурена Мері. Ви страшенно хамулуваті, Берте Вонгопе, і я більше не хочу з вами водитися, ось вам!
Вона вивільнила руки й відштовхнула його, але за кілька секунд уже пробачила і прийняла знов у свої обійми.
Слухайте, а чи не податися нам ще кудись учотирьох? не вгавав Берт. Тільки ж но вечоріє. Часу маємо вдосталь, зазирнемо спочатку до кафе Пебста, а там іще кудись. Що ти на це скажеш, Біле? А ви, Сексон? Мері на все пристане.
Сексон збентежено чекала на відповідь цього хлопця, що сидів поруч неї адже познайомилася вона з ним так недавно!
Е, ні, сказав він помалу. Завтра мені рано вставати. Буде тяжка робота, як, певне, і нашим дівчаткам.
Сексон пробачила йому його немузичність. Вона відчувала, що на світі мають бути такі люди. На такого саме вона й чекала. Їй було вже двадцять два роки. Вперше їй освідчились, коли вона мала шістнадцять. Востаннє, з місяць тому, її сватав старший майстер пральні добрий, лагідний чоловік, хоч уже старший. А цей ось, коло неї був дужий, і добрий, і лагідний, і молодий. Вона й сама була ще надто молода, щоб її не вабила молодість. За тим майстром із пральні вона відпочила б від остогидлої білизни, але не мала б ніякісінької втіхи. А за цим, що обіч неї Вона спіймала себе на підсвідомому бажанні стиснути його руку, що в ній лежала її долоня.
Ні, Берте, не мороч голови; Біл має рацію, промовила Мері. Треба ж нам виспатись. Адже завтра знову крохмальна білизна і цілісінький день доведеться стояти на ногах.
Сексон раптом спало на думку, що вона, мабуть, старша за Біллі, і від цього зробилося холодно й непривітно. Вона крадькома зиркнула на свіже гладеньке обличчя цього хлопчини, і та промениста юність, що так вабила дівчину до нього, нараз почала її дратувати. Звичайно, він візьме дівчину молодшу за себе, молодшу за неї. Скільки йому років? Невже ж він і справді замолодий для неї?! Що недосяжніший здавався він, то непереможніше тягло її до нього. Він був такий дужий, такий привітний. Вона знов і знов переживала всі події цього дня. Білові нічого не можна було закинути. Він був увесь час такий уважний до неї й до Мері. І він порвав її програмку і танцював тільки з нею. Мабуть, вона таки сподобалася йому, а ні, то він би цього не зробив.