Розділ VI
Отже, я гадаю, капітане, ви погодитесь, що до цієї справи ми повинні поставитись з якнайбільшою увагою. Джекоб Велс допоміг гостеві надягти хутро і мовив далі: Становище серйозне, а надалі воно може стати ще серйозніше. Ми з вами знаємо, що таке голод. Ми повинні їх налякати зараз, поки ще не пізно. Коли в Доусоні поменшає людей тисяч на пять, то для решти вистачить запасів, ще й залишиться. Нехай-но тільки ці пять тисяч рознесуть чутку про голод до Даї та Скагвея, тоді ми будемо впевнені, що сюди не прибудуть ще пять тисяч, коли стане лід.
Маєте рацію. І поліція допоможе вам, будьте певні. Співрозмовник Велсів сивий, кремезний чоловік з енергійним обличчям і військовою поставою підняв коміра в хутрі й узявся за ручку дверей. Я бачу, що завдяки вам недавніші прибульці вже починають розпродувати свої речі і купують собак. Ви собі уявляєте, які перегони будуть на кризі, коли замерзне річка? І кожен, хто продасть тисячу фунтів продуктів та виїде звідси, зменшить на один порожні шлунки і рівночасно наповнить шлунок одного з тих, що тут залишаться. Коли відпливає «Лора»?
Сьогодні вранці, з трьома сотнями пасажирів. Не везуть з собою ніяких припасів. Я хотів би, щоб їх було три тисячі!
Цілком слушно. А коли, між іншим, прибуде ваша дочка?
Жду її з дня на день. Очі в Джекоба Велса потеплішали. Приходьте обідати, як вона приїде, та приведіть зі своїх казарм кількох молодих офіцерів. Я їх не знаю на ймення, та це нічого. Запросіть їх від мене. Я не дуже буваю в товаристві, не маю на це часу, але хотів би, щоб моїй дочці було тут не сумно. Адже весь час вона жила в Лондоні та в Штатах, то щоб тут часом не занудьгувала. Ви мене розумієте.
Джекоб Велс причинив за гостем двері, присунув крісло до коминка й поставив ноги на гратки. Вдивляючись у мерехтливе полумя, він на мить уявив собі постать молодої дівчини, а за нею промайнула в його уяві ще постать вродливої жінки англосаксонського типу.
Двері відчинились.
Містере Велс, містер Форстер послав мене запитати, чи видавати йому харчі під продовольчі ордери.
Безумовно, містере Сміт. Тільки нехай він переполовинює їх. У кого ордер на тисячу фунтів видавайте йому лише пятсот.
Він закурив сигару і сперся на спинку крісла.
Вас хоче бачити капітан Макгрегор, сер.
Просіть.
Капітан Макгрегор увійшов і став біля крісла свого господаря. Важка рука Нового Світу з дитинства лягла шотландцеві на плечі, але в кожній рисі його поораного глибокими зморшками обличчя проступала непохитна чесність. Випнуте підборіддя свідчило про те, що чесність це найкраща політика, бо вже при першому погляді кожен був не від того, щоб мати справу з власником цього випнутого підборіддя. Про те свідчив і його перебитий ніс, скручений трохи набік, та довгастий шрам, що перетинав чоло, ховаючись у сивому волоссі.
Ми піднімаємо якір через годину, сер. Я прийшов за останніми наказами.
Гаразд. Джекоб Велс повернувся до нього з кріслом. Капітане Макгрегор!
Так.
На цю зиму я мав вам доручити іншу справу. Але потім я роздумав і призначив вас на «Лору». Ви здогадуєтесь, чому я так зробив?
Капітан Макгрегор переступив з ноги на ногу, й хитра посмішка блиснула в його очах.
Сподіваєтесь, що постануть труднощі, буркнув він.
І ви саме той чоловік, якого тут треба. Перед відплиттям ви одержите від містера Белі докладні вказівки. Одно тільки вам тепер скажу: коли ми не викуримо звідси досить люду, у Форті Юконі битимуться за кожен фунт продуктів. Ви мене розумієте?
Так.
Перш за все ощадність. Сьогодні ви вивозите триста чоловік. Я гадаю, що вдвоє більше поїде по річці, як тільки замерзне лід. Отож вам доведеться цілу зиму харчувати тисячу душ. Визначте їм пайку що треба робітникові і дивіться, щоб вони працювали. Заготовляли дрова по шість доларів за стос. Складати їх треба при березі, в такому місці, де легко причалити пароплавом. Хто не працює позбавляється пайки. Зрозуміли?
Так.
Тисяча людей може наробити великого бешкету, коли вони будуть байдики бити. Мало що може трапитись! Пильнуйте, щоб не грабували, не брали нічого з ям, де переховуються продукти. Коли не коритимуться, виконуйте свій обовязок.
Капітан похмуро хитнув головою. Мимохіть він зціпив кулаки, і шрам у нього на чолі побілів.
В кригу вмерзло пять пароплавів. Зробіть усе, щоб їх не потрощило, коли навесні крига скресне. А перш за все розвантажте їх та позносьте все в одну велику яму. Вам зручніше буде її боронити і зробити неприступною. Пошліть кого-небудь до форту Бер і попросіть містера Картера, щоб він дав вам до помочі трьох своїх службовців. Без них він обійдеться, в Серкл-Сіті робота абияка. Повертаючись звідти, візьміть з собою половину службовців містера Бердвела. Вони вам будуть потрібні. Вам доведеться мати справу з багатьма добрими стрільцями. Будьте непохитні й пильні од самого початку. Памятайте, хто вистрілить перший, той врятує свою шкуру. А найбільше слідкуйте за продуктами.
Капітан похмуро хитнув головою. Мимохіть він зціпив кулаки, і шрам у нього на чолі побілів.
В кригу вмерзло пять пароплавів. Зробіть усе, щоб їх не потрощило, коли навесні крига скресне. А перш за все розвантажте їх та позносьте все в одну велику яму. Вам зручніше буде її боронити і зробити неприступною. Пошліть кого-небудь до форту Бер і попросіть містера Картера, щоб він дав вам до помочі трьох своїх службовців. Без них він обійдеться, в Серкл-Сіті робота абияка. Повертаючись звідти, візьміть з собою половину службовців містера Бердвела. Вони вам будуть потрібні. Вам доведеться мати справу з багатьма добрими стрільцями. Будьте непохитні й пильні од самого початку. Памятайте, хто вистрілить перший, той врятує свою шкуру. А найбільше слідкуйте за продуктами.
Та за револьверами отих розбишак, муркнув капітан Макгрегор, причиняючи за собою двері.
Джон Мелтон, містер Мелтон, сер. Можете його прийняти?
Слухайте, Велсе, що це таке? Розгніваний Джон Мелтон вскочив услід за клерком, мало не збивши того з ніг. Він вимахував якимсь документом, тицяв його голові товариства Велсові. Читайте! Що тут написано?
Тисяча фунтів продуктів, спокійно відказав Джекоб Велс, поглянувши на документ.
Так і я кажу, а ваш комірник не погоджується. Він запевняє, що мені належить одержати тільки пятсот фунтів.
І він правду каже.
Одначе
В документі стоїть тисяча фунтів, а ви одержите на складі тільки пятсот.
Хіба це не ваш підпис? Мелтон тицьнув документом Велсові під самий ніс.
Мій.
То як же ви думаєте зробити?
Я вам дам пятсот фунтів. А ви як думаєте зробити?
Я відмовляюсь, не візьму.
Ото й добре. Нам більше ні про що балакати.
Навпаки! Я не хочу нічого мати з вами спільного. Я досить багатий, щоб самому привозити через Перевал усе, що мені потрібно. І я це зроблю в наступному році. Наші ділові стосунки припиняються з цієї хвилини назавжди.
Не заперечую. Ви маєте в мене вкладу на триста тисяч доларів золотого піску. Підіть до містера Етшлера й скажіть йому, щоб зараз же видав їх вам.
Мелтон у безсилому гніві бігав по кімнаті.
Невже я не одержу від вас отих других пятсот фунтів? Боже мій! Та я ж за них заплатив! Чи ви хочете заморити мене голодом?
Слухайте, Мелтоне! Джекоб Велс замовк і обтрусив попіл з сигари. Чого ви ось зараз хочете? Що ви хочете одержати?
Тисячу фунтів продуктів.
На власну потребу?
Мелтон, король золотих копалень на Бонанзі, хитнув головою.
Так я і думав. Зморшки на чолі Джекоба Велса проступили виразніше. Ви дбаєте лише про власний шлунок. А я дбаю про двадцять тисяч шлунків.
Одначе, вчора ви видали Тімові Макреді тисячу фунтів!
Тільки сьогодні постановлено скоротити видачу.
Чому ж це якраз мені доводиться першому одержувати за новим розпорядком?
А чого ви не прийшли вчора, а Тім Макреді не сьогодні?
Мелтон не знайшовся, що сказати, і Джекоб Велс сам відповів на своє запитання, знизавши плечима.
Такі-то справи, Мелтоне. Винятку ні для кого не буде. Коли ви колотимете мені очі Макреді, я всю вину складатиму на вас, бо чому ви вчора не прийшли? Та тут ніхто не винен. Краще складім це все на провидіння. Ви вже пережили голод на Сороковій Милі. Ви людина білої раси. Те, що ви власник Бонанзи, чи частини Бонанзи, не дає вам права одержати ні на один фунт більше, ніж має одержати найдавніший бідний старожитець чи навіть немовля, що тільки народилось. Повірте мені, доки я матиму хоч фунт продуктів, ви не помрете з голоду. Опануйте себе. Дайте руку. Усміхніться та примиріться з тим, що сталося.
Все ще сердитий, але значно помякшавши, золотий король стис Велсові руку й вибіг з кімнати. Ще й двері за ним не зачинилися, як у кімнату незграбною ходою увійшов янкі. Ногою, взутою в мокасин, він присунув собі стільця й сів.
Слухайте, почав він таємниче, люди, здається мені, починають хвилюватись із приводу того, що обмежено видачу продуктів.
Гелло, Дейве, це ви?
Та хто ж іще? От я й кажу звідсіля тікатимуть хто куди, як тільки замерзне річка.
Ви так гадаєте?
Ага.
Дуже радий таке почути. Це якраз те, чого мені потрібно. І ви рушите за всіма?
І не подумаю, Дейв Гарней чванькувато підвів голову. Вчора я відіслав свою поклажу до копалень. Вважаю, що зробив це своєчасно. Тільки ось що З цукром у мене не гаразд. Він був у мене на задніх санках, і якраз на тому місці, де дорога повертає від Клондайку на Бонанзу, санки провалились під кригу. Більше я їх і не бачив. Розумієте, задні санки, а на них був увесь мій цукор! От я й надумався зайти до вас сьогодні, позичити фунтів сто. Чи білий, чи темний мені байдуже.