Погляньте на карту, і ви побачите, яким довгим був Великий шовковий шлях. Він простягнувся від міста Сіань на річці Вейхе до Ланьчжоу на Хуанхе, потім до Ганчжоу. Перед пустелею Такла-Макан шлях роздвоювався одне його розгалуження обходило пустелю з півночі, друге з півдня. Вони зєднувалися в Кашґарі, а потім знову розходилися. Можна було через Ош і Андижан потрапити у Ферґанську долину, з якої неважко дістатися Персії, Малої Азії, Європи. А на південь від Кашґара, через Памір, пряма дорога вела в Срінагар та Індію.
Великий шовковий шлях
Китайські вчені вважають, що саме з відкриттям Великого шовкового шляху в Китаї появилися люцерна, виноград, гранат, огірок, волоський горіх та фігове дерево.
Якщо заплющити очі, можна уявити собі нескінченні каравани, що везли зі Сходу на Захід екзотичні товари Піднебесної. І вже в котре здивуватися наполегливості людей, які зуміли відшукати безпечний прохід через гори й пустелі. Прохід, що став містком між Європою та Азією.
Шляхи норманів
Якщо поглянути на карту Північної Атлантики, неважко переконатися, як просто сюди потрапити з південно-західної околиці Ґренландії. Мореплавці, що відважно виходили у відкрите море, могли, безумовно, подолати відстань у 500 км уздовж полярного кола або 8001000 км, якщо йти від південного кінця острова.
Вікінги були безстрашними воїнами і мореплавцями. Деякі дані свідчать про те, що вони могли користатися під час плавань примітивними компасами: уламками магнітного вапняку, що якімось чином кріпилися на дошці. У деяких сагах згадується навігаційний кристал. Справді, деякі прозорі кристали, наприклад, так званий ісландський шпат, дають змогу знаходити положення Сонця в хмарну погоду.
Історія підкорення Америки розпочалася з того, що зі Скандинавії був змушений переселитися до Ісландії чоловік на прізвище Торвальдсон зі своєю родиною. Їм дісталася земля в незатишному північному районі. Кращі угіддя вже були розібрані, переселенцям доводилося дуже важко. Син Торвальдсона, Ейрік Рауді (Рудий), не хотів скоритися такій жалюгідній долі, тому після того як подорослішав і оженився, переселився в південно-західний район острова. Та місцеві мешканці вороже зустріли нових поселенців. В одній із бійок Ейрік убив двох своїх супротивників. За це, згідно зі звичаями того часу, його на три роки вислали з країни. Ейрік вирішив не втрачати часу марно. Він зібрав команду і пішов шукати щастя на нових землях, що лежали десь на заході.
Ейрік Рауді (Рудий) відкриває Ґренландію. Худ. Карл Расмуссен. ХІХ ст.
Діждавшись погожого вітру, Ейрік спрямував своє судно на захід. Наступного дня моряки побачили могутні льодовики, що сповзають у море. З жахливим гуркотом від них відламувалися крижані скелі айсберги і відпливали, погойдуючись на хвилях. Лавіруючи між льодами, мореплавці рушили уздовж берега в пошуках більш привітних земель. І невдовзі їм пощастило. Вони щасливо дісталися до фіордів, де на схилах зеленіли трави і кущі. Тут було вирішено влаштувати поселення. А сам острів назвали Ґренландією, що в перекладі означає «Зелена земля».
Деякі вчені вважають, що назва виникла не випадково, і Ейрік насправді думав не так про чудовий краєвид, який йому відкрився, як про майбутніх колоністів: «Він дав країні імя, назвавши її Ґренландією; він сказав, що люди захочуть туди вирушити, якщо у країни буде гарна назва. Вони знайшли на сході і заході сліди житла, а так само залишки човнів і камяних знарядь. Так розповідав Торкелю, сину Гелліра, у Ґренландії чоловік, який сам був у цій подорожі з Ейріком Рудим» (Арі Торгільсон Фроде. «Книга ісландців»).
Повернувшись через три роки в Ісландію, вигнанці розповіли про відкриту землю. Сюди на чолі з Ейріком переїхали жити кілька родин, заснувавши поселення. В сприятливі роки на прибережних луках росли морозостійкі сорти ячменю, вівса, яблук. Головним заняттям були рибна ловля і тваринництво (свині, кози, вівці, а головне корови). Втім, новий острів мав суттєві недоліки: на ньому майже не було лісу, якщо не вважати стовбурів, що їх викидали на берег морські хвилі. Поселенцям доводилося завозити деревину в Ґренландію з материка, головним чином з Північної Європи. Тому ґренландські колоністи дуже зраділи, довідавшись, що на заході існує ще одна невідома земля, вкрита лісами.
Звістку про нову землю приніс Бярні Херюльфсен. Він спорядив корабель, маючи намір плисти з Ісландії в Ґренландію, куди переселився його батько. Подорож була надзвичайною. Про неї збереглася сага чітка, як запис у корабельному журналі. Від Ісландії мореплавці пливли три доби при попутному вітрі. Потім подув північний вітер, і на море впав туман. Мореплавці пливли без орієнтирів, невідомо куди, багато днів. Тільки коли просвітліло, вони змогли визначити сторони світу.
Піднявши вітрила, пливли ще день і ніч. Нарешті побачили землю. Вона була плоска, вкрита лісом, з невеликими пагорбами на горизонті. Бярні вирішив рухатися далі. За дві доби вони знову побачили землю. Суходіл не був схожий на Ґренландію: замість льодовиків ліси. Багато хто з моряків хотіли пристати до берега, узяти дров і обновити запас питної води. Однак Бярні наказав підняти вітрила і повернути на південний захід, у відкрите море.
Через наступні три доби при попутному вітрі вони знову побачили землю. Вона була схожа на Ґренландію, але, пройшовши уздовж берега, мандрівники переконалися, що це невеликий острів. Знову довелося їм вирушати у відкрите море. Минуло ще чотири доби, і виснажені люди досягли Ґренландії, пристали до коси, де лежав човен, а неподалік стояв будинок батька Бярні.
Повідомлення Бярні про бачену ним країну не зацікавило батька, тому були більш до вподоби відомості про багаті міста, які можна пограбувати. Лише син Ейріка Рудого Лейф думав інакше. Він прибув у Норвегію з Ґренландії, не був ні грабіжником, ні вбивцею, прийняв християнство. Він бажав дістатися невідомої землі.
Лейф і його супутники зійшли на корабель (усього їх було 35 чоловік). Серед них був і один германець, якого звали Тюркір. Мандрівники спорядили своє судно, вийшли в море і спочатку досягли землі, яку бачив Бярні. Уся земля від берега і аж до льодовиків нагадувала суцільний плаский камінь. Лейф дав їй назву Хемуланд (Валунна Земля). Після цього мандрівники повернулися на корабель і невдовзі знайшли іншу землю. Вони наблизилися до неї, кинули якір, спустили човен і зійшли на берег. Країна ця була плоскою і лісистою. Її Лейф назвав Маркланд (Лісова Земля).
Потім мандрівники два дні пливли при північно-східному вітрі. Вони пройшли протокою між островом і мисом, побачили річку, що витікала з озера, і нею дісталися озера. Там мандрівники кинули якір, винесли свої спальні мішки і розбили намети. Вони вирішили отаборитися там на зиму і спорудили великі будинки. І в річці, і в озері було багато великої червоної риби, якої вони ще ніколи не бачили. Настала осінь. Погода стояла тепла, і дні майже не зменшувалися. Мандрівники невеликими групами робили одноденні розвідницькі походи в глиб країни.
Посадка норманів на корабель. Середньовічна гравюра
Якось такий загін повернувся без одного учасника германця на прізвисько Тюркір. Лейф занепокоївся адже Тюркір був його вихователем. На щастя, «зниклий» швидко знайшовся, та ще й зі здобиччю: він знайшов грона винограду!
Поселенці вперше в житті змогли поласувати виноградом. Він так їм сподобався, що Лейф назвав місцевість Вінланд «Виноградна Земля».
Судячи зі слів Лейфа, наведених у сазі, він цілком свідомо, з розумінням важливості цієї місії став першовідкривачем. За всіма правилами слід було б залишити за виявленими землями дані тоді назви. Але, на жаль, немає достовірних даних про їхнє розташування. За однією версією, це був півострів Лабрадор, за іншою північний берег Ньюфаундленду.
Навесні мандрівники повернулися в Ґренландію з вантажем колод. Наступного року брат Лейфа Торвальд (1002 ?) повторив цей маршрут, знайшовши і Вінланд, і хатини своїх попередників. Нормани докладно обстежили береги і знайшли місцевих мешканців скрелінґів. У дослівному перекладі це слово означає «кволий, низькорослий, незначний». У сазі подається реалістичний опис цих людей темношкірих, з неохайним волоссям та великими очима (на відміну від звичних норманам ескімосів). Вони віддавали коштовні хутра за смужки червоної матерії, якими підвязували волосся. Залізо було їм не відоме, а бика, що заревів, вони злякалися.
Дуже скоро стало зрозуміло, що скрелінґи не такі вже й кволі. У битві з ними був простромлений стрілою Торвальд. Тіло його залишилося назавжди на новому континенті. Нещастя чатувало й Еріксона, третього Лейфового брата. Він спорядив кораблі, вирушив у Вінланд, узявши свою дружину Гудріду. Погода була погана, і після мандрів в океані судно повернуло до Ґренландії, але вже без Еріксона, який помер у дорозі.