Переклад тексту «Бразильського каменя», зроблений Сайрусом Гордоном: «Ми сини Ханаана з Сідона, міста царя. Торгові справи завели нас на цей далекий берег, в край гір. На 19 році (правління Хірама, нашого могутнього царя) ми принесли в жертву великим богам і богиням юнака. Ми відпливли з Езіон-Гебера в Червоне море і вирушили в подорож на 10 суднах. Два роки всі разом ми пливли по морю навколо землі Хам (Африка), але були розлучені рукою Ваала (штормом) і вже не стало з нами наших товаришів. І так ми потрапили сюди, 12 чоловіків і три жінки, на берег, який підкорився мені, адміралу. Нехай сприяють нам великі боги і богині!»
Наведемо кілька прикладів. У 1869 році на березі річки Онондага в штаті Нью-Йорк відкопали величезну камяну статую з напівстертим фінікійським написом. Однак незабаром зясувалося, що це підробка. Не викликав довіри і інший артефакт плита з фінікійськими письменами, знайдена в 1874-му в Параїбі на території Бразилії. Пройшов рік і знову сенсація: в тому ж Параїбі виявили нібито справжній фінікійський напис! За його справжність поручився наївний директор Національного музею у Ріо-де-Жанейро доктор Владислав Нетто. Напис розповідає, що кілька людей врятувалися під час загибелі Карфагена і переправилися через океан. Деякі з них, у тому числі предводитель, загинули, а автори цього послання живі, але їх підстерігає смерть через нестерпну спеку. Звичайно, доктор Нетто ніякого відношення до підробки не мав просто, мабуть, був романтиком і дуже хотів вірити, що знахідка оригінал. Але через кілька років інший учений, один із кращих знавців фінікійської писемності, німецький професор Літтман побачив факсиміле цього напису. Зясувалося, що нічого нового немає під сонцем: це був дещо змінений варіант першої фальшивки з Параїба.
Але на цьому історія «Бразильського каменя» не закінчується. Наступний варіант напису з Параїба став відомим майже через сто років. Копію чергового «незаперечного доказу» виявили в старих паперах американського репортера Вільберформа Імса, на той час вже покійного. Історик з університету Брандейса в США, професор Сайрус Гордон, прочитав послання фінікійців, датував його VI століттям до н. е. і зробив новий переклад.
Висновки Гордона спростував професор з Гарвардського університету Френк М. Крос. Він зауважив, що букви, якими зроблено напис, належать до різних періодів історії Фінікії й не можуть співіснувати в рамках одного тексту, якщо, звичайно, він не підроблений. Аромат таємниці розвіявся.
Близький Схід часто називають колискою найрозвиненіших цивілізацій. І справді саме тут виникло славнозвісне Шумерське царство, тут народилася давньоєгипетська культура, тут існувала безліч дрібних та великих держав а отже, ці землі були одними з тих, що людство розвідало ще в сиву давнину.
Географічні надбання єгиптян
Повернімось на кілька тисячоліть назад, щоб дізнатися про географічні надбання давніх єгиптян. Більшість їхніх подорожей була повязана з Нілом найдовшою у світі річкою, завдяки якій єгиптяни мали можливість подорожувати на дуже далекі відстані. До своєї «дихаючої річки» Хапі (саме так називали Ніл мешканці Давнього Єгипту) єгиптяни ставилися з надзвичайною повагою. І це не дивно: країну з трьох боків оточували пустелі: Нубійська, Лівійська та Аравійська. Вузенька смуга родючої землі, нанесена водами Нілу, була чи не єдиним місцем, де люди могли вижити. До речі, малюнок на одному з саркофагів, який датується приблизно XVIII століттям до н. е., являє собою одну з перших карт Нілу. Він доводить, що єгиптяни дослідили понад 2000 км цієї річки.
У давнину Єгипет мав назву Та Кемет, що в перекладі означає «Чорна земля». До речі, єгипетські назви відрізнялися надзвичайною образністю. Невідомі автори залишили описання «Великої чорноти» системи гірко-солоних озер, до яких належать Тімсах, Велике Гірке озеро та Мале Гірке озеро.
Папірусне судно стародавніх єгиптян
Про відкриття земель мешканцями Давнього Єгипту вчені дізналися порівняно недавно, після того як були ретельно вивчені ієрогліфічні памятки на різноманітних будівлях, папірусі та табличках зі слонової кістки. Звичайно ж, ці документи аж ніяк не нагадували підручники географії, тому інформацію доводилося збирати по крихтах. Скажімо, з повідомлення про перемогу над кочовиками вчені дізналися, що у XXIX столітті до н. е. єгиптяни досягли Суецького перешийка.
Більшість відомостей, що дійшли до нашого часу, містять суто практичну інформацію, яку можна використовувати в господарських або військових цілях. Скажімо, текст донесення про військову експедицію в синайських пустелях містить багато цікавої інформації про мережу ваді русел річок, що заповнюються водою тільки під час дощів, та родовища корисних копалин. Мідь, малахіт та бірюза були для єгиптян дуже важливою сировиною, тому пошуки нових родовищ стали для них головною справою і контролювалися безпосередньо фараонами та жерцями. А система ваді давала війську можливість непомітно робити великі переходи і раптово атакувати ворога.
Єгиптяни були вмілими корабелами. Побудовані ними кораблі виходили в Середземне море. Однією з перших задокументованих морських подорожей є та, що відбулася у XXVII столітті до н. е., коли з міста Бібла до Єгипту було доправлено сорок суден, навантажених кедровими стовбурами.
Подорожі до далеких країн єгиптяни вважали чимось жахливим. За їхніми віруваннями, якщо мандрівник помирав на чужині, він ризикував своєю душею, позаяк без певних ритуалів вона не могла увійти в потойбічний світ.
Однією з найвідоміших давньоєгипетських експедицій є подорож мандрівника на імя Ханну, що розпочалася за часів правління фараона Сакуре, у 2750 році до н. е. Він вирушив у мандрівку за наказом фараона, якому заманулося, щоб Ханну привіз йому з далекого Пунту екзотичні пахощі. Експедиція Ханну вийшла з Коптоса, перевалила через височину, що простирається на схід від Нілу, перетнула пустелю і вийшла до Косейра, порту на узбережжі Червоного моря. Звідси Ханну вирушив у країну Пуоні, чи Пунт. Так давні єгиптяни називали землі, що включали частини сучасної Абіссинії, Сомалі й узбережжя Аравії. Коли Ханну повернувся зі своєї подорожі, він здобув загальне визнання і славу, оскільки його кораблі (зворотний шлях до Єгипту лежав через море) привезли для фараона багато коштовного каміння, яке згодом пішло на оздоблення храмів. Він велів викарбувати на великій скелі своє імя й описання очолюваної ним експедиції. Там є рядки: «Така справа була зроблена вперше відтоді, як існують фараони»
Завантаження суден для експедиції Хатшепсут. Давньоєгипетський барельєф
Після цього випадку Пунт став жаданою метою для багатьох мандрівників, але труднощі подорожі до цієї землі виявилися такими великими, що більшість купців були змушені повернутися до Єгипту ні з чим.
Близько 1530 року до н. е. фараон Тутмос I подолав Сирію й вийшов до верхівя Євфрату, де була розташована «Земля Двох Річок» добре відоме нам з історії Межиріччя. На честь свого походу фараон наказав викарбувати на скелі напис з описом Євфрату. Цікаво, що єгиптяни вперше побачили річку, яка протікала в напрямку, протилежному Нілу, тому в наскальному написі її назвали «Переверненою водою».
Стародавня вавилонська карта світу. Вавилон у центрі
Наступна велика морська експедиція до Священної Землі повязана з імям цариці Хатшепсут. За кілька століть подорож Ханну була призабута, тому в 1517 році до н. е. мандрівники відкрили шлях до Пунту заново. У Дер-ель-Бахарї на стіні храму зберігся напис, який перелічує привезені товари: «Кораблі були навантажені чудесними товарами країни Пунт: дорогоцінним лісом, купами запашних смол, свіжими запашними деревами, чорним деревом, виробами зі слонової кістки в оправі зі щирого золота з країни Аму, запашним деревом, хезитським деревом, ахемськими пахощами, священною смолою, фарбою для очей, собакоподібними мавпами, довгохвостими мавпами, борзими собаками, шкірами леопардів і тубільцями з їхніми дітьми. Ніколи ще відтоді, як існує світ, жоден фараон не одержував таких підношень».
Таким уявляли світ давні вавилоняни
Ще одним напрямком, який дуже цікавив єгиптян, був Північний Схід. Вони підтримували торговельні стосунки з островом Крит та загадковою країною Рутену, про яку майже не збереглося згадок. Можливо, єгиптяни називали так одну з відомих нам держав, але що криється за цим словом остаточно не зясовано. Крім того, відомо, що вони неодноразово проходили до Лівійської пустелі, торгували з племенами, що мешкали в оазисах. Втім, у ті часи, коли Єгипет був сильною державою, він не дуже церемонився з сусідами і часто влаштовував військові походи до Лівії, головною метою яких було захоплення худоби (один з таких походів дав фараону понад 800 тисяч голів).