Пізніше римляни влаштували ще кілька походів у глиб Африки. Наприкінці І століття н. е. відбулося відразу два походи на південь. Близько 75 року Септимій Флакк після тримісячної подорожі прибув до країни ефіопів, а Юлій Матерн майже одночасно з ним досяг «ефіопської землі Агісімби, де збираються носороги». В басейні Нілу успіхи римлян також були помітними: вони ознайомилися з окраїнами Ефіопського нагіря, обстежили річки Атабара й Блакитний Ніл. Експедиція, що її послав Нерон восени 61 року, досягла царства Мерое, у якому на римлян чекав гостинний прийом. Місцеві володарі навіть дали їм військовий ескорт та рекомендації для спілкування з вождями племен, що мешкали на півдні від їхніх володінь.
Римський військовий корабель
Руїни римських терм Карфагена
Рим приніс підлеглим територіям жаданий мир та спокій. Римські пікети охороняли від кочівників культурні поселення по всій лінії від Марокко до Кіренаїки на кордонах Єгипту. Провінції, які на початку римської історії вороже ставилися до метрополії, згодом стали цінувати життя в імперії, бо римські закони забезпечували рівність усіх громадян і не обмежували розвиток окремих територій.
Таємниці держави Інь
Китай завжди здавався європейцям далекою й недосяжною країною, у якій все незвично і незрозуміло. Навіть у період Середньовіччя, коли вже існували доволі точні мапи, східна окраїна Євразії залишалася майже суцільною білою плямою, хоча китайська держава в ті часи була великою й могутньою.
Звичайно, такі сумнівні відомості не могли задовольнити ані вчених, ані правителів. Китайські імператори неодноразово відправляли в усі кінці світу експедиції, які складали докладні звіти про все, що побачили на своєму шляху. До наших часів дійшли відомості про те, що в Х столітті до н. е. китайський государ My Ван відрядив експедицію до гір Куньлунь, а звідти на північ. У китайській хроніці містяться рядки, які характеризують цього правителя як завзятого мандрівника: «My хотів йти за покликом свого серця і подорожувати всюди. Увесь світ повинен був носити сліди коліс його візка і сліди копит його коней». Експедиція подолала на своєму шляху «Країну летючих пісків» (так поетично невідомий автор назвав піщану пустелю) і «скупчення піря» (найвірогідніше, це були сніги), а зворотня подорож перетворилася на справжній військовий похід: Му Ван здобув перемогу над гунами і взяв у полон пятьох їхніх царів. Як бачите, і в Піднебесній (так китайці називають свою країну) подорожі були повязані з інтересами держави і дуже часто розвідування навколишніх земель приводило до їхнього підкорення.
«Каталог гір і морів», що був створений в Китаї понад двадцять століть тому, поряд з реальними відомостями містить і такі, що можуть викликати посмішку: «Ще за триста лі на схід є гора Основна (Цзі). На її південному схилі багато нефриту Там водиться тварина за назвою бочі, схожа на барана, але з девятьма хвостами і чотирма вухами; очі в неї розташовані на спині. Май його при собі, не будеш знати страху. Там водиться птах, схожий на півня, але з трьома головами і шістьма очима, шістьма ногами і трьома крилами. Він зветься чанфу. Якщо зїси його, не заснеш»
Однак не тільки полководці на чолі війська пускалися в мандри. Серед китайських мандрівників були й дуже мирні люди, які залишили помітний слід у географічних дослідженнях. Одним з цих людей був Фа Сянь чернець-буддист і мандрівник, який з 399 по 414 рік обїхав велику частину внутрішньої Азії й Індії.
Фа Сянь залишив нащадкам записки, в яких докладно розповів про свою подорож. У 399 році з невеликою групою інших прочан він вирушив із рідного міста Сіань на північний захід через Лесове плато і далі уздовж південного краю піщаних пустель північно-західного Китаю. Подорож через пустелю була надзвичайно небезпечною. Мандрівник записав у своєму щоденнику: «У піщаному потоці є злі духи і вітри такі пекучі, що коли з ними зустрічаєшся, помираєш, і ніхто не може цього уникнути. Не бачиш ні птаха в небі, ні чотириногих на землі». Мандрівники нерідко бачили кістки тих, хто намагався подолати пустелю задовго до них. Утім, буддисти ставилися до смерті спокійно і тільки читали спеціальні мантри молитви, які мали допомогти загиблим у майбутньому перевтіленні.
Фа Сянь
Фа Сянь
Діставшись гори Босянцзи, прочани завернули на захід і після сімнадцятиденної подорожі досягли озера Лобнор. Біля цього озера, в районі нині малонаселеному, за часів Фа Сяня існувала велика держава Шеншен, і мандрівник зустрів тут велику кількість людей, знайомих з індійською культурою. До речі, існування в цих землях осередку культури довів пізніше Пржевальський.
Близько місяця мандрівники відпочивали біля Лобнора, але настав час рушати далі. Найпростіше було пройти від Лобнора до Хотана вздовж підніжжя Кунлуня, але Фа Сянь та його супутники з невідомих причин обрали інший шлях. Вони вирушили на північний захід і, переваливши через Тянь-Шань, досягли долини річки Ілі, потім повернули на південний захід, знову перейшли через Тянь-Шань, перетнули з півночі на південь пустелю Такла-Макан і вийшли до Хотинського царства, де в той час нараховувалося «кілька десятків тисяч ченців». Фа Сянь із супутниками знайшов притулок у монастирі, брав участь в урочистому святі буддистів та брамінів, а далі пішов на південь і після не дуже тривалої подорожі прибув до холодної гірської країни Балістан. Мандрівника дуже вразило те, що єдиними культурними рослинами в цій країні були хлібні злаки.
Починаючи з ІV століття в Китаї стає помітним розквіт буддизму, що почав проникати з Індії. З поширенням буддизму з Китаю до Індії все частіше почали подорожувати прочани буддійські ченці, які прокладали шляхи на батьківщину Будди через пустелі і високогірні перевали Центральної Азії.
Далі прочани взяли курс на Афґаністан, майже місяць блукали в горах, вкритих вічними снігами. Вірогідно, що Фа Сянь обійшов важкодоступний Куньлунь із заходу і вирушив на південь по долині річки Яркенд. Прибувши до Північної Індії, він відвідав місто Фолуша (нині Пешавар), розташований між Кабулом та Індом, потім прийшов до міста Гіло, а звідти почав сходження на хребет Гіндукуш. На мандрівника чекали нові випробування. Якщо раніше він страждав від спеки в пустелі, то тепер його доймав холод. Холоднеча в горах була така люта, що один із супутників Фа Сяня замерзнув. Після багатьох перешкод каравану пощастило дістатися міста Бану, що існує і понині; потім, знову перейшовши Інд у середній частині його плину, Фа Сянь прийшов у Пенджаб.
Подальший маршрут Фа Сяня лежав більш населеними землями. Він відвідав найголовніші буддійські святині, розташовані в різних місцевостях, і залишив описи буддійських священних споруд, деякий час жив у різних монастирях, переписуючи священні тексти, і лише у 414 році повернувся на батьківщину на цей раз морем. На зворотному шляху він зробив дворічну зупинку на Цейлоні, завітав на острів Ява і врешті-решт прибув до свого рідного міста Сіань. Через кілька років мандрівник видав чудовий твір під назвою «Опис буддійських держав» («Фагоцзи»). У цьому творі поряд з основним змістом релігійного характеру даються стислі, але дуже виразні описи близько тридцяти держав Центральної Азії й Індії, у яких Фа Сянь побував під час своєї подорожі. Деякі з наведених ним відомостей про ці країни більше ніде не зустрічаються. А ще однією цінною рисою характеру знаменитого мандрівника було те, що він дуже відповідально ставився до своїх записок. Називаючи населені пункти, він визначав їхнє точне положення і відстані до інших географічних обєктів (у днях переходів, у китайських лі, у кроках коли йшлося про окремі храми та інші культові споруди). Завдяки книжці Фа Сяня сучасні вчені встановили точне місце розташування багатьох раніше відомих лише за назвою міст і держав.
Гірська долина. Тянь-Шань
Мешканцям Давнього Китаю були відомі і сухопутні, й морські дороги. Точно орієнтуватися на морському просторі їм допомагав компас, який було винайдено саме в цій країні. А китайські кораблі джонки не поступалися європейським суднам. За даними істориків, у Середньовіччі китайські мореплавці регулярно відвідували острови Індонезії, Філіппіни, Індію, Цейлон, доходили до Аравійського моря і берегів Східної Африки. Китайські джонки доставляли в далекі землі різноманітні товари вироби із шовку, порцеляни, металів, а поверталися із золотом, прянощами, бивнями слонів та дорогоцінною деревиною.
Кажучи про морські подорожі давніх китайців, неможливо не згадати знамениту експедицію під командуванням Чжей Хе (чи, в іншій транскрипції, Чень Хо), євнуха при імператорському дворі. Він успішно командував під час морських переходів великим флотом, що складався з 317 судів і 27 тисяч чоловік моряків, солдатів, навігаторів, картографів.