б) Чорт в християнстві. До повного розвитку щодо форми і суті доходить чорт аж у християнстві, релігії, що мала на меті доповнити жидівську віру, з якої вийшла, а одначе не в однім противиться їй. Сила і форма Сатани росте рівномірно з удосконаленням самого Ягве, а саме його коштом. В жидівській вірі абсолютний бог лучить в собі багато прикмет, які опісля в християнстві перейшли на чорта. «Я сію світло і вношу темноту, даю супокій і спроваджую нещастя. Я пан, що все те робить», каже він устами пророка Ісайї. Ягве гнівний, жорстокий, невмолимий, кари від нього не відповідають блудам покараних, німота його страшна і безумна, паде без ріжниці на винних і невинних, людей і звірів; він велить свойому народови вирізувати ціле населення здобутих міст З виступом Христа сей бог, котрого годі любити, а треба лише боятись, змінюєсь в бога добра, любови, що для людей життя своє дає Та рівночасно підноситься його противник, негація божеських прикмет. Його сила дорівнює майже в кінці силі божеській. Уже сам Син Божий тому тільки сходить на землю, що світ дістався в руки чорта. Його сила вже неабияка, коли для викупу людей з-під його власти Бог мусить аж сина свойого одинокого передати на муки і смерть. І чи вповні довершив діла Христос, чи увільнив людей від пекла? Можемо сказати, що ні. Сила чорта після відкупу не зменшилася, противно, бачимо, як вона росте, коли може псувати овочі діла Божого. Він посуваєсь аж до тої границі, що самого Відкупителя спокутує; він лев ревучий, що шукає, кого пожерти. Його власть обявляється в ідолопоклонстві,
Диявол виступає в поганських пророцтвах, в самім навіть юдаїзмі, в засліпленню проти правди Євангелія, у ворожнечі проти науки Христа, в зіпсутті обичаїв світа. Він доказує свою власть на одному з учеників Христових, входить в нову громаду і там засіває кукіль між пшеницю. Апостоли Павло та Іоанн зовуть його князем і богом сього світа, принцом зла, що панує над світом і перечить правді. Дивне диво! Між людьми ніколи не було стілько мови про чорта, ніколи його більше не боялися, як саме після побіди Христової, після відкуплення роду людського!.. Він піднімає цілу силу поганства супроти нової віри; цілий тодішній уклад суспільний, уся цивілізація поганська в очах вірних стала ділом сього ворога. Се й не диво: ціле внутрішнє життя поганства було вповні перейняте змисловістю. Християнин, що вступив поміж поган, бачив себе окруженим демонами. Тертуліан уважає, що то рука чорта виробляє річи, що служать для релігійних цілей поган. Звідси відраза у християн до штуки (мистецтва. Ю. В.), що має цілу свою історію. З конфлікту між тими двома світами, де справді тогочасна ідея державна була загрожена, виходять гонення християн, приписувані, розумієсь, також чортови. Він витворює єресі, ворожі зорганізованій вже тоді громаді християнській.
Александрійська освіта, сей фермент в процесі церковно-християнської науки, мала вплив і на писателів новозавітних. Вже в євангеліях бачимо початки розрізу між тілом а духом. А під впливом Александрійців з розширенням віри Христової в Азії, входить до християнства чим раз більше елементів містичних, основаних на дуалізмі душі і тіла. Таким способом чорт став нерозлучним чинником життя чоловіка. Єресі, як ґностицизм, маніхеїзм, що допроваджували сю ідею до екстремів, були, щоправда, ворожі церкві, та все-таки їх погляди, що приймались виключно у верстви більш освіченої, не могли не мати свойого впливу на вітців церкви, а доказом того Оріген і Тертуліан. Той розріз між душею і тілом, мешканням чорта, полишився в повній силі в християнстві. Поборювати свою природу стало девізою побожних християн. Взагалі майже неможливо представити собі докладно сі впливи, що витворювали чорта. Супротилежні науки, філософічні спекуляції, передовсім неоплатонізму та кабалізму, фантазії містичні разом з хиткою ще догмою, ось де загальні чинники зросту чорта.
Християнство побідило світ поганський. Одначе чорт не упав, він росте далі і далі. Аскети, що тікають від світа, аби втекти від чорта, стрічають його в пустинях ще сильнішого і гіршого. Відколи почались напади північних германських народів на Італію, гинули останки давньої цивілізації, а з ними й критицизм; варварські поняття релігійні звязувались із християнськими і головно ріс в уявах людських чорт. Майже ціла мітольоґія нових народів, як передше клясична, перейшла в царство темноти. Така редукція стрічає навіть людей, як от Пилата, Нерона, Магомета й інших. Сатана доступає верху свойого значіння і сили в середніх віках, в тих часах суму, коли християнство було найсильніше. Темноту воно сіє, сходить страх необмежений, а затим дозрівають гріхи, що ведуть на смерть духову. Нема місця, де б не було чорта. Ціле повітря осідок демонів «піднебесних», вони криються в закутинах церковних, в тихих монастирях, на замках панів, в укритих келіях, в робітні альхеміста, в лісах, полях словом всюди. Багато людей бачить чорта, багато з ним говорить.
Такий зріст чорта був церкві на руку для її політики. Її повага росла, бо чого люди не робили з любовю до Бога, те мусіли робити зі страху перед чортом. Старалося його образ поставити завсігди перед очима вірних, він був змістом наук проповідницьких, підпорою сповідниць, героєм легенд. Пізніше, з запровадженням інквізиції, чорт величезну робив прислугу церкві католицькій.
Як бачимо, побут чорта і зріст його власти в уявах іде рівнобіжно з розвоєм церкви, яко сили політичної та сим посередньо і безпосередньо доповнюєсь. А засоби поваги церковної, заразом і зросту чорта се Хрестові походи, тайна сповідь, відпусти, жебручі монахи, екскомуніки, мертвота мови церковної і т. д. Всі писателі, що обговорюють сю квестію середніх віків, згоджуються в тому, що витворення чорта і страх перед ним в протягу ХІІІ ст. дійшли до найвищої точки. Се властивий період чортівський. Чорт і в тодішній художній літературі займає ледве не головне місце. А головним джерелом до пізнання його сили, прикмет і значіння служить нам тогочасна книжка Цезарія з Гайстербаху під назвою Dialogus miraculorum (перша половина XIII ст.).
Характеристика чорта
Почнемо від зверхнього вигляду чорта. Взагалі уявити собі щось безтілесного доволі трудно. Як має виглядати ворог Божий і людський тут вирішити може лишень сама фантазія. Вчителі і отці церкви признавали, що чорт має тіло, твердіше від того, яке мав, бувши ще ангелом, та далеко мякше від людського. Ступінь твердости означити одноголосно не було можна, між авторитетними особами не було тут згоди. Се не перешкодило Дантови закувати Люципера в залізо і описувати, як сам поет і Верґілій по нім драпаються, як по скалі, вгору. Чорт має фізичну вдачу, затим мусить живитись. Такі поваги (авторитети. Ю. В.) як Оріґен, Тертуліан, Іван Золотоустий запевнюють нас, що чорт проковтує пару і запах жертв, які поганці приносять своїм богам. Рабини приписували йому жадобу крови, одначе на переднівку (час перед збиранням урожаю, коли минулорічні запаси на викінченні. Ю. В.), як каже одна німецька пословиця, чорти вдоволюються й мухами (ся приповідка пішла мабуть із жидівської назви демона Веlzеbub демон мух). Народ оповідає часом про молодих і старих чортів. Видко, що в фантазії людовій вони старіються. Учителі церкви не могли якось дійти з тим до ладу. Ворогови Христа і цілої людськости не поскуплено в зображуванню зверхнього вигляду. Придумувано якнайпоганіші форми і подоби, щоб віддати усю бридоту і погань його душі. Всі описи згоджуються в тому, що надають чортови чорну барву. Чорний, поганий ангел з крилами лилика, худий, роги на голові. Подібними виходять вони у Мільтона. Зрештою, сам чорт на пункті живописного зображення його особи не був зовсім байдужий. Розказують про одного маляра, що написав чорта запогано, то ображений чорт скинув його з риштовання, де стояв, та Мати Божа вхопила його в повітрі і так урятувала (дивись про це фацецію І. Галятовського. Ю. В.).
Опріч свого питомого вигляду міг чорт зовсім до вподоби змінювати свій вигляд, прибирати ріжні форми. Відповідно до своєї мети міг ставати дуже гарним або поганим. Дуже часто упевнюють нас ріжні святі, що бачили чорта в постаті Зевеса, Меркурія, Венери, Мінерви, що декотрі прибирали подобу Верґілія, Горація, Ювеналія і т. д. Чорт не вагувався навіть брати подобу людей живучих, знайомих. Раз був до тої міри безличний, що, взявши подобу святого Сільвана, єпископа назаретського, заявив одній гарній дівчині любов і використав її. Він міг переймати і подобу звірів, як смоків, вужів, всілякого гаддя, лиса, кертиці, слимака, черепахи, крука, лилика, а один святий, коли йому раз муха дуже докучала, був певний, що се чорт перебиває йому побожні думки. Звідси часто бували екскомуніки всіляких звірів і комах. Ще в році 1474 базельський магістрат велів спалити диявольського когута, що поважився знести яйце. Річ природна, що йому не могло нічого стояти на перепоні перекидуватись в мертві річи, як вино, золото, дерева, каміння, а одна черниця проковтнула чорта разом з салатою. Що як що, а все ж таки найдивніше, що він міг переймати подобу самого Бога, Христа і Матері Божої, не кажучи про ангелів. А й таке справді бувало. Була також віра, що чорт відживлює часом померлих. Тому-то колись як тільки мрець дав ознаки життя, його негайно закопувано. Сей звичай держався ще до XVIII ст.
Кілько було чортів? Вигнаних з неба мала бути десята часть усіх ангелів. Один старанний теолог заглибився у се питання і по дослідах дійшов до висновку, що чортів є не менше як 10.000 біліонів. На таку масу народу треба місця доволі. Жили вони в повітрі і в пеклі, а після Страшного суду будуть могли перебувати лишень в пеклі.