Статті з історії України першої половини 20-го століття - Володимир Горак 3 стр.

Зазначимо, що в радянських історичних працях таке формулювання однієї з цілей колективізації фактично відсутнє, що досить легко пояснити. Більшість радянських історіографів хотіли представити справу так, що колективізація являла собою самоціль, в процесі реалізації якої радянські керівники збиралися створити в сільській місцевості інший спосіб життя соціалістичний, у якому трудящі хлібороби були б позбавлені будь-яких форм експлуатації. Щоправда, радянські історики нерідко побіжно говорили, що українське село мало стати джерелом постачання продуктів і сировини для міст, але практично завжди (і з цілком зрозумілих причин) уникали розмови про неї як про знаряддя, спосіб задоволення потреб радянської промисловості. Отже, різні праці, тією чи іншою мірою присвячені історії колективізації України, містять різні причини її здійснення, зокрема бажання здійснити соціалістичні перетворення в українському селі, покласти край куркульській експлуатації, перетворити село на надійне джерело постачання міст продуктами, та деякі інші. Треба зазначити, що кожна з цих причин була цілком реальною. Але разом з тим слід диференціювати ці чинники, виділяючи серед них фактори більш суттєві і менш суттєві. Ми вважаємо правильною думку тих істориків, що головною причиною колективізації України стало бажання сталінського керівництва «запустити» механізм надійного забезпечення міста продуктами.

2. Головні передумови суцільної колективізації в Україні та її здійснення

Для виникнення будь-якого явища (у тому числі явища суспільного), як правило, недостатня наявність причин (у тому числі причин доволі серйозних) для цього. Крім них, мають ще бути наявними різні передумови як обєктивного, так і субєктивного характеру. Чим більше існує таких різних передумов, тим більше шансів на те, що це явище відбудеться. І навпаки, чим менші і недостатніші такі передумови, тим менше має шансів те чи інше явище на власну реалізацію.

Володимир Сергійович Горак

СТАТТІ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 20-ГО СТОЛІТТЯ

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ (19291933 РР.)

1. Причини здійснення суцільної колективізації в Радянському Союзі

За загальними законами філософії, будь-яке явище суспільства і природи не може виникнути і тим більше тривати більш-менш довгий час, якщо для цього відсутні необхідні причини та передумови. Інакше кажучи, якщо такі чинники в реальності відсутні, то і само те чи інше явище, що називається, не відбудеться. Звичайно, не була винятком проведена в Радянському Союзі у 19291933 роках суцільна колективізація, яка кардинально змінила життя не тільки мільйонів трудівників, а й життя України в цілому.

То якими ж були, на думку істориків, конкретні причини і передумови цієї без перебільшення епохальної події?

Автори широковідомого у свій час радянського видання «Історія Комуністичної партії Радянського Союзу» стверджують, що головною причиною проведення суцільної колективізації мав стати перехід від дрібноселянського господарства, яке продовжувало капіталізм, до великого соціалістичного сільськогосподарського виробництва [1].

На думку радянських істориків, це було зумовлено головним чином тим, що на момент прийняття рішення про здійснення колективізації «дрібне» і розпорошене селянське господарство вже, за великим рахунком, вичерпало серйозні можливості для підвищення продуктивності праці [2]. В результаті цього, узагальнюють автори вищезгаданого відомого видання, на кінець 1920-х років у Радянському Союзі функціонували два по суті протилежні способи виробництва з одного боку, передова соціалістична промисловість, а, з іншого, потенційно капіталістичне, відстале і неперспективне з точки зору завтрашнього дня сільське господарство. Цю різність і протилежність треба було ліквідувати.

Опонентом подібних думок радянських істориків виступає відомий американський історик Роберт Конквест, автор книги «Жнива скорботи». Судячи з його поглядів, цей дослідник вважає непереконливою думку своїх радянських колег про більш високий рівень колективізованого сільськогосподарського виробництва у зрівнянні з дрібним сільськогосподарським. При цьому Роберт Конквест посилається на думку відомого російського економіста Чаянова, який обґрунтовував протилежний погляд про життєздатність і перспективність саме дрібного селянського господарства і штучність та нежиттєвість великих господарств в аграрному секторі [3]. На захист своєї позиції історик наводить доволі серйозний аргумент якщо радянські історики праві і великі сільськогосподарські одиниці набагато переважають малі і дрібні, то чому ж жодна країна Заходу не пішла за Радянським Союзом по шляху створення саме великого сільськогосподарського виробництва?

Р.Конквест оспорює і інший погляд радянської історіографії про те, що на момент початку колективізації дрібні господарства України вже не мали реальних можливостей для подальшого розвитку. Історик вважає навпаки що такі можливості у них були, підкреслюючи, що на 1929 рік врожайність аграрного сектору України перевищила відповідну врожайність за дореволюційний 1910 рік на цілих 22 % [4]. Крім того, Роберт Конквест не вважає серйозним посилання радянських істориків на те, що дрібний селянин користувався примітивним плугом. На його думку, ці примітивні деревяні плуги можна було б досить швидко замінити на сталеві, що, безумовно, призвело до помітного прогресу у дрібноселянському виробництві [5].

Спробуємо проаналізувати наведені вище погляди радянських істориків і їхніх західних опонентів. Звичайно, має певну рацію думка радянських дослідників про значні переваги великих господарств в аграрному секторі над малими. Доказом цього може бути функціонування великих рабовласницьких латифундій у стародавньому Римі і стародавній Греції, де завдяки залученню до них великої кількості рабів продуктивність набагато перевищувала продуктивність дрібних (до речі, теж селянських) господарств. А те, що велике сільськогосподарське виробництво не отримало значного поширення у світі, можна, на нашу думку, пояснити двома чинниками з одного боку, тим, що дрібний селянин-власник цупко тримався за свою землю, не бажаючи ставати звичайним найманим робітником і, з другого боку, тим, що у деяких соціалістичних країнах робітники колективних сільськогосподарських підприємств виявили свою незацікавленість у праці внаслідок невеликої заробітної платні.