Все вирішилося одного осіннього вечора.
Єва повернулася з інституту задумливою та сумною, скуто якось привіталася зі Степаном, запитавшись, як той почувається
Дякую, добре, обережно відгукнувся він, затамувавши всередині дивно неприємне відчуття, що оце запитання воно ж не є простим і його, Степана, намислили нарешті позбутися.
Та він і сам розумів добре, що вже занадто зазловживався гостинністю родини Прилук Він хотів уже було, намагаючись уникнути подальшого приниження, сповістити Єву про те, що має зїхати з їхньої гостинної оселі, коли вона раптом присіла поряд і Степан вирішив ризикнути. Зрештою, втрачати він уже не мав чого, а виграти міг те омріяне справжнє життя. Його рука торкнулася тонкої дівочої руки Єви.
Єво
Вона звела на нього погляд великих сірих очей.
Так?
Степан на мить заплющив очі, а потім витиснув з себе брехню:
Єво, я навіть не знаю, як це тобі сказати Але ці дні поряд тебе вони були найщасливішими днями у моєму житті, й мене страшить скора розлука з тобою, бо я навіть не уявляю, як тепер зможу без тебе
В її великих очах заблищали сльози.
Я вже думала, шо ти ніколи цього не скажеш.
І Степан зрозумів, що таке усмішка щасливої долі.
За два дні вони заручилися.
І Єва розквітла просто на очах, зі звичайної, не надто вродливої дівчини перетворившись майже не красуню. Вона галасливо пурхала квартирою й не натомлювалася милуватися Степаном, не натомлювалася сяятися від щастя, така закохана й така чарівна у тім своїм почутті. Вона не відчувала нещирості почуттів Степана, цілком заспокоєна його словами про кохання, вона геть не підозрювала, що він зовсім не має того почуття кохання до неї. Засліплені коханням очі її бачили лиш те, чого їм бажалося, бо воістину ж говорять закохані є великі сліпці.
Але все й відразу ж помітила її сестра Маряна, жінка вже декілька років заміжня за досить поважним чоловіком, старшим від себе на двадцять років, що обіймав непогану посаду при партії, коли запросили їх на святкову вечерю з нагоди заручин Єви та Степана. До цього Маряна ще зі Степаном не зустрічалася Двадцяти семи років віку, засліпливо вродлива, що тільки підкреслювали дороге вбрання та діаманти, вона чарівною царівною увійшла до батьківської квартири, й світло люстри золотом сонця відобразилося на її білявому волоссі Погляд великих блакитних очей зупинився відразу ж на високій, ставній та дужій постаті Степана, що стояв біля обіднього столу. Щось промайнуло, сяйнуло в гарних очах Маряни, але сяяння того не помітив ніхто, навіть і сам Степан Він просто побачив перед собою дуже гарну, доглянуту жінку, безперечно неймовірної вроди, й Єві було ще далеко до того. Але все ж врода та, якою б вона не була, видалася йому холоднуватою та сповненою невимовної пихи й геть нічого не зворушила в серці. Тому він спокійно спостерігав за тим, як вона наближається, та беззаперечно розкішна жінка зі струнким, звабливим тілом, і мав лиш думку про те, що вона могла би стати непоганою коханкою, в обіймах котрої можна було би забутися лиш на тиждень, не більш, а потім забути просто, як забуваються нами сни, нехай і найяскравіші та найгарніші. Ця думка було майнула й зникла, й коли вона зупинилася поряд зваблива й засліпливо гарна, він уже знав, що ніколи не дозволить собі торкнутися цієї жінки. Утратити таке блискуче майбутнє заради хоч і гострого, але короткого задоволення потримати в своїх обіймах це розкішне тіло Ні, Степан Малкович того не хотів. До того ж її невдоволено-пихатий чоловік-дипломат мав вигляд природного ревнивця, яким і був насправді.
Стьопо, це моя сестричка Маряна, защебетала весняною ластівкою поряд Єва, і Степан помітив, як похолоднішав погляд красуні Маряни, кинутий на молодшу сестру. А це її чоловік, Микола Панасович Роєв, страшенно поважна людина, та ти не зважай на його похмурий вигляд, він насправді така вже душечка.
Єва голосно зойкнула, коли Роєв спробував її залоскотати, а Маряна з воістину вже царською гідністю тицьнула Степанові під носа вузьку свою, в пахощах та каблучках, з оксамитовою шкірою, ручку. Він зрозумів, що має ту поцілувати, але обмежився лише тим, що коротко потиснув ту чарівну долоньку й відразу ж відпустив.
Темно-золотаві брови у відповідь насупилися.
Так де ви з Євою познайомилися?
Степан спокійно витримав її пихатий погляд.
У лікарні.
Зрозуміло.
Єва голосно зойкнула, коли Роєв спробував її залоскотати, а Маряна з воістину вже царською гідністю тицьнула Степанові під носа вузьку свою, в пахощах та каблучках, з оксамитовою шкірою, ручку. Він зрозумів, що має ту поцілувати, але обмежився лише тим, що коротко потиснув ту чарівну долоньку й відразу ж відпустив.
Темно-золотаві брови у відповідь насупилися.
Так де ви з Євою познайомилися?
Степан спокійно витримав її пихатий погляд.
У лікарні.
Зрозуміло.
Маряна весь той вечір непомітно, але пильно за ним стежила, шукаючи в гарних очах нареченого сестри кохання, хоча б слабке відлуння того почуття його до простуватої Єви, й не знаходила нічого. На думку самої Маряни, її сестра геть не була вартою такого чоловіка. Хоча видко було, що він є людиною не їхнього кола, бо від пильного погляду її не приховалися ні грубі руки його, ні проста мова, з невитравленою селянською немилозвучною вимовою, ні сорочка, яка хоч і була білою, та все ж придбаною за копійки Але все одно, було у нім щось таке, як то кажуть порода, можливо, чиясь далека, шляхетна кров. Вона спостерігала, як він усміхається до наївної сестрички, як буцімто ніжно бере ту за ручку, зазираючись до сяючих від щастя очей, і не вірила, що він закоханий.
Не вірила, й усе.
Маряна ніколи, від самого народження сестри не любила. Миршавенька в дитинстві, вона не перетворилася на красуню, коли зросла, чому сама Маряна, щоправда, тільки раділася. Їй зовсім не потрібна була суперниця власної вроди, не потрібно було повторення тої вроди, до того ж більш свіже та юне. І вона просто не любила сестру й ніяк не могла пояснити походження тої нелюбові, щоправда, не надто й намагалася
Тату, мамо, Маряно, високим голосом промовила раптом Єва, обриваючи лінькуваті думки Маряни й змушуючи ту з деяким острахом дотямити, що погляд її очей весь цей час було впято в красиве лице Степана. Вона кинула обережний погляд на чоловіка, але той був занадто зайнятим соковитим мясом під вишневим соусом, приготованим матірю. Ми зі Стьопою вирішили, що одружимося через місяць.
Захар Демянович поблажливо всміхнувся.
Справді? А чому так швидко?
Єва кинула на батька примхливий погляд.
Бо я так хочу, а Стьопа не заперечує.
Прилука скрушно зітхнув.
Яка ж ти, кізонько моя, вкрадлива.
Усі розсміялися, й тільки одна Маряна відчула, що не здатна вичавити з себе нічого більшого від прохолодної усмішки. Їй раптом зробилося неприємно, дуже неприємно від думки про те, що цей красень блакитноокий стане чоловіком її сестри. Неприємною була й думка про те, як його грубі та мозолясті долоні будуть торкатися й пестити простувату Єву, а не голубити розкішне тіло самої Маряни. Й ненависть до сестри захопила серце з такою силою, що вона пополотніла. Як ненавиділа вона зараз сестру, ненавиділа чи не сильніш у цю хвилину, ніж усі ті девятнадцять років, відколи це галасливе створіння принесли додому й почали вклонятися йому, ледь не впадаючись, наче малому та химерному ідолові. Чим більше батьки обожнювали Єву, тим більше ту ненавиділа сама Маряна. Але зараз зараз до застарілої дитячої ненависті було ще додано й ревнощів палких, пекучих й отруйних жіночих ревнощів, й та, звична з дитинства ненависть робилася геть блідою й невиразною у порівнянні з тим, що відчула Маряна тільки від самої думки про те, як руки Степана почнуть пестити її сестру.
Вона ледь дотерпілася кінця тієї клятої вечері й похмуро слухала пяні теревені чоловіка всю дорогу додому, насуплено роздивляючись темні вулиці Києва за вікном автівки. Перед очима нездоланно все поставалося вродливе лице нареченого сестри, й вона здригнулася від несподіванки та огиди, коли її тіла торкнулися руки чоловіка.
Люба
Маряна кинула на нього прохолодний погляд.
Не треба
Але
Вона примусила себе вимучено всміхнутися до нього.
Вибач, але це все та таткова настоянка з горобини. У мене ще з дитинства від неї жахливо болить голова.
Й вона сказала правду, бо голова в неї й справді болілася, та ніяк не від батькової смачної настоянки, а від безсилої злості та ненависті до власної сестри.
Маряна була майже закоханою у нареченого останньої.
А за місяць Степан з Євою побралися.
Степан так і не покохав дружини, але ставився до неї так, що ні в Єви, ні в батьків її не виникало сумнівів у тому, що палке почуття її розділене ним повною мірою. Вона, засліплена власним коханням, свято та наївно вірилася у його кохання, котре існувало лише в його словах, але ніяк не в його серці, яке полишалося вільним. Єдине, що володіло серцем Степана Малковича, то були честолюбні плани на майбутнє, але він зажив при цьому досить щасливим життям із Євою. Перші роки шлюбу їхнього того, що випромінювало її закохане серце, вистачало на двох, до того ж вона спочатку була просто винятковою дружиною й намагалася все робити так, аби Степанові було добре, жила тільки для нього. А ще вона надзвичайно погарнішала, розквітла в заміжжі, вся сяюча тим незнайомим для Степана почуттям, котре ще не торкнулося його серця.