При моїй появі ерцгерцог Карл Людвіг підвівся з-за столу і, не приховуючи здивування, вигукнув:
Невже це мені не ввижається і переді мною сам Максиміліан фон Рутецкі? Що ж такого мало статися, щоб отак преобразився марнотратник життя? І що ти робиш тут, у Лембергу? Невже потягло на батьківщину предків? Чи у столиці не лишилося незайманих дівчат?
Його слова мене розсмішили, і я привітався:
Радий вас бачити, ваша імператорська величносте!
Ні-ні, я не поведуся на твої слова! перебив мене ерцгерцог. Звідки така метаморфоза? Де твій мундир? Чому я не бачу у тебе на шиї ордену імені мого вінценосного брата[4]? Ти ж ним так пишався! Що за одяг? Де ти взяв цей фрак?
Я просто не знав, що відповісти. Карл Людвіг завжди говорив те, що думав, і не часто дослухався до думок інших. Зараз же мені було приємно його слухати.
Боюся, ваша імператорська величносте, все міняється під місяцем, відповів я.
І що змінилося цього разу? запитав, обнімаючи мене, ерцгерцог.
Він мав двадцять два роки і був на три роки молодший від мене. Фактично ми виросли разом, тому різниця у станах була стерта ще у ранньому дитинстві. Щоправда, останніми роками цісар намагався віддалити свого брата від столиці, але це було взаємне бажання молодший брат Франца Йосифа міг бути всім, окрім державного мужа. Крім того, історія з імператрицею не дозволяла братам лишатися разом.
Що сталося? перепитав він. Підозрюю, щось важливе.
Карл Людвіг обійняв мене за плечі й повів до дивана. Майже силоміць посадовив.
Коли мені повідомили, що із самої столиці у Лемберг прибув пан, щоб координувати дії намісника перед прибуттям до міста мого брата, і детально описали прибулого, я аж ніяк не подумав про тебе. Навіть після того, як дізнався твоє прізвище. Пан Рутецький! Придумати ж таке!
І навіть не здогадалися, що фон Рутецкі та Рутецький можуть мати щось спільне? запитав я.
Уяви собі, підозри були, але після того, як тебе описали, сумніви перемогли. Ну не міг мій знайомий Максиміліан одягти на звичайну жилетку звичайний фрак і просто так, наче так і має бути, на простому фаетоні прибути до цього міста! Тебе ж у Відні інакше як Крезом не називали! А тут простий фаетон!
Я перечекав, поки ерцгерцог виговориться.
Але про справи потім! продовжував він. Розкажи краще, як мій брат? Як Сісі?
(Я вже давно помітив, що молодший брат цісаря непостійний у своїх думках і при будь-якій нагоді або ж і без неї миттєво переключається на іншу тему. Непосвяченому у таке співрозмовнику іноді буває важко зосередитися. Але ж я посвячений!)
Ваш вінценосний брат зараз у Будапешті і не сьогодні-завтра має намір прибути залізницею до Кракова, а вже звідтам каретою сюди, у Лемберг, говорив я. На жаль, столиця Галіції та Лодомерії ще не має такого сполучення.
Це ненадовго, запевнив мене Карл Людвіг. До мене нещодавно приходила делегація поважних жителів Лемберга з проханням, щоб я посприяв цьому. Цього разу Францу доведеться трястися жахливими галицькими дорогами, а вже до наступного разу, коли він зволить ощасливити це місто своєю присутністю, гадаю, залізниця вже буде. Що відбувається у Лаксенбурзі[5]? Я не в курсі всіх справ та інтриг відколи востаннє був на хрестинах моєї племінниці Софії.
Імператриця Сісі вже оправилася після пологів. На жаль, ваша матуся відразу ж після хрестин забрала дівчинку до себе в апартаменти, і для того, щоб побачити дочку, Сісі змушена просити про це у вашої матусі, повідомив я.
Почуте засмутило ерцгерцога, але не стало для нього чимось незвичайним. Крутий норов своєї матері він знав із самого дитинства й тому не здивувався, коли вона щось подібне робила зі своєю невісткою. Інше хвилювало Карла Людвіга. Хоч його вчинок усі назвали шляхетним та гідним молодшого брата, це не могло не залишити відбиток у його душі. Два роки тому мали відбутися заручини цісаря Франца Йосифа та баварської герцогині Гелен. Дівчина прибула до Інсбрука у супроводі своєї матері й молодшої сестри Елізабет, котру у сімї називали Сісі. У той час, коли між цісарем та Гелен відбувалися необхідні у подібних ситуаціях оглядини, Карл Людвіг також часу даремно не гаяв і став упадати перед Сісі. Усе це відбувалося на моїх очах і, чесно зізнаюся, я щиро радів за моїх друзів. Щоправда, якось увечері Карл підійшов до мене і попросив поради. Йому здалося, що Франц Йосиф небайдуже дивиться на Сісі, не так, як на її сестру. Я ж знав справжню причину такої переміни настрою цісаря, але ерцгерцогу про це не сказав. Натомість я порадив йому зважити все, щоб не наробити біди. До честі ерцгерцога, він не став заперечувати проти вибору старшого брата і навіть попросився кудись подалі від столиці, щоб своєю присутністю не спровокувати щось серйозніше. Тому одразу після весілля він відбув сюди, до Лемберга, отримавши від вдячного брата посаду намісника королівства Галіції і Лодомерії. Таким чином Карл Людвіг не заважав братові та невістці в їхньому житті, але й почуття до Сісі, що спалахнули тоді, в Інсбруку, нікуди не поділися.
Бідна Сісі! Вона ще така молода і не була готова до характеру нашої матері, говорив він. А те, що Сісі народила не сина-наступника, а дочку, також не могло не відбитися на ставленні до неї.
Імператриця іще молода, обережно додав я.
Це, звісно, так, але дуже часто буває, що потім важко народити хлопчика. Але що це ми? Звичайно, буде син, як же без цього!
Ерцгерцог підвівся.
Ти, певно, голодний, раптом сказав він.
Я не став заперечувати. Я справді був голодний, адже, окрім нашвидкуруч приготовленого сніданку одразу після прибуття до міста, я нічого не їв. Карл Людвіг повів мене до великої кімнати, де на нас уже чекав сервірований стіл. Я був щиро вражений побаченим. Чесно зізнаюся, мене важко чимось здивувати, але тут його імператорська величність перевершив самого себе, хоч цьому й легко дати пояснення: Карл Людвіг знав мої уподобання. Він, хитро примружившись, спостерігав за моєю реакцією і поспішив заспокоїти:
А каву принесуть пізніше!
Дякую, ваша імператорська величносте! Я спромігся лише на подяку.
Ми сіли один навпроти одного й поволі, як цього вимагав етикет, смакували наїдки, що їх приносили лакеї. Розмова протікала також мляво, і стосувалася вона наших спільних знайомих, останніх новин у Відні, який Карл Людвіг залишив три місяці тому, був відірваний від столичного життя і, ясна річ, горів бажанням бути в курсі останніх подій.
Зрештою, і ерцгерцог, і я розуміли, що за столом у присутності лакеїв, які постійно підносять все нові страви, про щось серйозне говорити не те що не прийнято, але й небезпечно. Тому розмова вийшла спокійна й невимушена.
Як почувається баронеса Кароліна? поцікавився ерцгерцог, коли лакеї востаннє наповнили наші келихи вином. Барон фон Фішбах більше не противиться вашому весіллю?
Милостивий пан такий добрий до мене, що згодився пробачити своєму майбутньому зятеві усі мої попередні грішки, повідомив я.
Усі? здивувався ерцгерцог. Барон хіба святий отець, щоб прощати все? Чи йому відомо не про все?
Про все знає лише Всевишній! зі знанням справи відповів я, бажаючи закінчити цю неприємну для себе розмову.
На моє задоволення, Карл Людвіг зрозумів мій натяк. За його пропозицією, ми перейшли до сусідньої кімнати, де на невеликому столику біля вікна вже парувала духмяна кава. З вікна відкривалася чудова панорама площі Фердинанда. Червневе сонце відігнало вранішню мряку, висушило бруківку, і тепер нею сміливо, не боячись забруднитись, прогулювалися містяни.
Річку Полтву під площею заточили у тунель, і незахованою вона була лише перед вікнами резиденції ерцгерцога.
Карл Людвіг кинув у чашку дві ложечки цукру, перемішав і обережно надпив. Я завжди пив каву без цукру і без молока. Любив гірку. Вона мені приносила задоволення.
Розповідай! чи то запросив, чи наказав ерцгерцог. Яка справжня причина твоєї появи тут? Я ж розумію, що посилати свого найкращого друга до одного з міст, котрі має намір відвідати, мій брат просто так не буде. Має бути причина, й вагома причина. Я не помиляюся?
Я завжди захоплювався інтуїцією братів.
Ні, ваша величносте, ви не помилилися. Причина моєї появи тут, у Лембергу, справді вагома, підтвердив я.
Я тебе слухаю! Сподіваюся, я належу до тих людей, яким про це належить знати?
Безумовно! Ба більше: ваш брат наголосив, щоб я розповів про неї вам.
Так, це серйозно! відзначив Карл Людвіг. Я тебе уважно слухаю!
Я зробив ковток кави.
Зрештою, тут і розповідати нічого. У Будапешті ваш брат дізнався, що під час відвідин Лемберга на нього готується замах, повідомив я.
Почувши таке, Карл Людвіг так і застиг із піднесеною до рота чашкою. Минуло декілька довгих секунд, поки він опамятався і поставив чашку на столик. Ерцгерцог довго дивився на мене, вирішуючи, чи не надумав я жартувати з ним, але жартувати я і не збирався, у чому мій співрозмовник переконався, прочитавши це на моєму обличчі.
Тому ваш брат, особливо нікому не довіряючи, і відправив мене інкогніто перевірити, наскільки обґрунтовані такі підозри, говорив я. І по можливості я маю зробити все, щоб відвести від вашого брата небезпеку.
Звідки такі відомості? зацікавився вражений почутим Карл Людвіг.
З Генерального штабу. У них свої джерела інформації. Сумніватися у цьому причин немає.
Судячи з вигляду ерцгерцога, ця звістка стала для нього неприємною несподіванкою. Він підійшов до вікна, довго дивився на вулицю. Не озираючись, запитав: