Стаканчик дати?
Так, мабуть
Тоді з вас тридцять сім ойрів.
О, ні-ні, не треба, поквапливо проговорила Аня й узяла холодну пляшку з пивом.
«Так у світі повелося» і далі буде не пісня «Плачу Єремії», вибачайте, так у світі повелося, що пиво одне з найпоживніших дешевих напоїв. Воно навіть волоссю допомагає рости блискучішим і густішим. Так кажуть. Але, мабуть, задля того його треба не всередину вживати, а застосовувати зовнішньо. Однак Ані було не до блискучого волосся наразі вона знову влаштувалася під своїм деревом-тентом і відкрила пляшку. Колись давно, коли вона поїхала в шкільний табір у Словаччину, вона вперше спробувала пиво. І то було не якесь «Жигулівське», або нудотне «Чернігівське», а справжнє, крафтове, словацьке До речі, тоді вона також його пила не з цікавості чи молодечого протесту потреба примусила. От саме як тепер У таборі дітей майже не годували, а їсти хотілося молодим організмам, ще і як. Навкруги жодної кавярні чи бакалії. Тільки супермаркет із чипсами, що тільки й називався супермаркетом, і нічний паб. Словацький сільський паб із крафтовим пивом Шикарно. Однак Аня тоді встигла зацінити не так інтерєр із правильними деревяними лавами й столами, чи різноманіття запропонованого пива, як саму поживність. Вона навіть не памятала, аби була пяна. Дорогою до пива вночі треба було подолати такі перешкоди, як другий поверх приміщення дитячого концтабору вибачайте, табору і сільське кладовище, напростець через яке доводилося дітям ходити по пиво. А назад, знову ж таки, кладовище з хрестами, котрі чомусь світилися вночі й, найголовніше, якось залізти назад на другий поверх. Ну, то таке Аня навіть не розуміла, що пиво пити дівчинці в сьомому класі не годиться, табу, доки не сказала на пляжі в Очакові батьку, що «пива дуже хочеться». От тоді й отримала на горіхи. Тепер би вона звичайно залюбки зїла оте все, що давали в їдальні словацького дитячого табору, навіть зрази з гнилою капустою, і не просила б пива. Однак іншого такого самого дешевого нічого не було.
Ані снився батьківський будинок і святкування чийогось дня народження з маминими фірмовими наїдками. Насправді ніякого будинку не було тільки двокімнатна квартира у звичайному цегляному будинку. Однак їй завжди здавалося, що то цілий будинок, де кожний мешканець і кожна річ мають свої, особливі, місце й роль. Чи гадала вона однієї Божої днини привести туди Женю й повідомити про їхні заручини? Вона справді не думала про це Єдине, що було очевидним, цього вже ніколи не трапиться. І Аня за останні години своєї історії виживання в чужому місті, залишена напризволяще, перестала перейматися драматичною історією своїх любовних взаємин, адже всі її думки крутилися біля проблеми, як би так найбезпечніше дістатися додому й не зазнати великих психоемоційних і фізичних втрат на цьому шляху
* * *У літаку, згідно з правилами інтерконтинентального перельоту, годували тричі. Тричі за десять годин польоту. І щоразу Анна з вдячністю приймала від сусіда-китайця ту їжу, що здавалася йому занадто екзотичною для вживання. Вона ледь не облизувала пластикові тарілки й була абсолютно щасливою.
Будете оце? вкотре запитав китаєць, з якоюсь чудернацькою приязню дивлячись на дівчину.
Угу, замотала Аня головою, дякуючи, і взяла з його рук теплу миску з перченою вареною курятиною й рисом.
Вибачте нарешті наважився Анін сусід, можна я вас запитаю? Ви така голодна У Вас щось трапилось у Китаї?
Не в Китаї, а в Гонконзі, відповіла Аня, витираючи жирні губи, й почала розповідати.
Як вона заснула, напившись пива натщесерце під ліанкаранською акацією на пляжі, як прокинулася за три години в розпал самого пекла, коли навіть пісок, здавалося, плавився й перетворювався на скло муранської вази. Однак вона б не прокинулася тільки від спеки, бо була занадто виснажена. Різкі звуки клацання фотокамери перед самим носом примусили її розплющити, нарешті, очі.
* * *Вона побачила перед собою групу китайських туристів, які з цікавістю спостерігали за нею й, навіть, здається, трохи злякалися, побачивши, як вона розплющує повіки і приходить до тями. Це було, як на сафарі, коли туристи близько-близько наближаються до лева, що спить, із дозволу скаута-гіда, аби зробити знімки звіра широким планом і, зойкаючи, відскакують від нього, коли той прокидається. Дівчині навіть стало трохи смішно: ну невже вона така страшна, як лев?
Потім вона збагнула, що викликало такий інтерес до неї з боку китайських, по суті, місцевих, туристів, яких групами привозили на цей пляж, як на один із найкращих громадських пляжів Гонконґу вона була єдиною європейкою на ньому. Анна з цікавістю спостерігала за китайськими туристами, а вони за нею. Дівчина помітила, що вони всі, як один, дуже чепурненькі і, як ні в чому не бувало, хоробро входять у гарячий пісок пляжу своїми дизайнерськими шузами. Одяг на них був такий, ніби вони збиралися на весілля заможної тітоньки, а не на екскурсію. Дівчатка в сукенках з органзи фотографувалися не на фоні океану, а на фоні Ані. У їхніх блідих витончених пальчиках крутилися бездоганні парасольки пастельних кольорів, і жодних смужок «Адідасу» на них не було.
Одну групу відвозили, іншу привозили, як по команді. Аня, не довго думаючи, протягнула руку до нових вузькооких панянок, які фоткалися на її фоні, й почала показувати на рот, даючи зрозуміти, що вона голодна. Ті відсахнулися від неї, встигши зробити світлину на фоні європейки. Інші охочі сфотографуватися з нею також не проявили інтересу до її жестів. Наступні зрозуміли рухи Ані й демонстративно викинули свої недоїдки в сміття.
Так я зрозуміла, що китайці то недогонконґці.
Я б сказав недоєвропейці, бо жителі Сянгану справжні європейці, відказав сміючись Анін сусід. До речі, я з Гонконґу. Але б все одно не збагнув й образився на вашу репліку, якби не провів сім років у Європі, здобуваючи освіту. Китайці дуже пихаті й уважають себе найкращою нацією. Найкращою від усіх.
Так отож.
* * *Анна, шилом патоки вхопивши, залишила затишок своєї акації й подалася митися в пляжну душову. Тут був цілий комплекс, як у хорошому спортзалі: душові, роздягальні та вбиральні все пристойно й досить чисто, як і всюди в Гонконзі. Аня з відразою згадала вбиральню ресторану в Шанхаї, що нагадувала подібний заклад десь на автовокзалі Іллічівська, і з радістю скористалася всіма безкоштовними вигодами громадського пляжу Гонконґу. Особливо її потішило мило в душовій і бездоганно-мякий туалетний папір. Життя налагоджувалось.
Бабуся завжди казала їй, що та після ванни «сяє, як нова копійчина». Аня себе відчула сяйливою і новою після першого за три доби душу. Єдине, про що вона шкодувала, що не прийняла душ два дні тому, коли тільки потрапила в готельний номер перед останньою вечерею з Женею «Тож нічого більше не відкладай на потім», наголосила тихо Свідомість Ані, коли та виходила з громадських вбиралень.
На їхніх сходах стояли дві вагітні тутешні мешканки європейської зовнішності зі своїми маленькими дітками, такі молоді й привабливі, що Аня залюбувалася ними. Згодом вона помітила, що не одна вона витріщається на цих жінок, щоправда, причини, як завжди, різнилися: Ані сподобалася їхня молодість і краса, а от група китайських туристів фотографували не місцеві краєвиди, а людей. Вони, ба, дуже дивувалися, що кожна з цих вагітних панянок уже мала по дитині[6].
Аня подалася на автобусі назад до центра. Вона вже знала, що за деякий час мусить знайти хмарочос, який її прихистить на ніч. Заплативши за поїздку назад і купивши на зупинці найдешевшу й найбільшу хлібину, вона із сумом констатувала, що грошей майже не залишилося. Цей сум розливався навколо неї невидимими хвилями, передаючи оточенню її настрій. І навіть океан, здавалося дівчині, сумує разом із нею. Його хвилі темним оксамитом переливалися на мегаполісний бетонний берег. Аня сиділа на лавці набережної й доїдала свою булку. Їй, ще, по суті, такій наївній і дуже юній, до безтями хотілося великої любові, аби було кому її обігріти, втішити й навіть якщо колись, прийшовши додому, вона повідомить невтішну звістку про свою невиліковну хворобу, її не викинуть на вулицю, а піклуватимуться про неї до її скорої смерті. Аня, нарешті, зрозуміла, що забивання цвяхів і навіть велика зарплатня не є її пріоритетними характеристиками в чоловікові. Вірність і безмежне відчуття обовязку майже нереальні хімічні сполуки в чоловічих організмах її цікавили відтепер найбільше. А ці сполуки виникали в чоловіках тільки під дією Великого Кохання, й нічим іншим добитися їх було неможливо.
Юна дівчина сумно подивилася на прохожих красунь, що мали стрункі литки, охайні нігті й бездоганний одяг, і подумала, що все це зовсім не гарантує їм Великого Кохання.
Бо Велике Кохання, як ви його називаєте, шановна Анно, виникає спонтанно й здебільшого, коли його не чекають, і не залежить від бездоганності зовнішнього вигляду тієї, що його шукає, і позбутися його неможливо, навіть якщо вона прагнутиме цього, із сумом констатував сусід Ані в літаку й зітхнув. Будь ласка, розповідайте далі.