Їх показували Теєрові майже без слів, і він був певно розчарований тим йому здавалося, що купівля десяти вагонів такої дорогої худоби справа досить значна, аби погомоніти про неї.
Вони самі за себе промовляють, заспокоїв його Дік і вже відвернувся, щоб викласти Нейсмітові якісь відомості для майбутньої статті про шропширських овець у Каліфорнії та північно-західних штатах.
Я б вам не радив морочитися з вибором, сказав він Теєрові ще за десять хвилин. Вони тут усі один в одного. Ви можете цілий тиждень вибирати свої десять вагонів, і вони будуть однаково не кращі, ніж набрані вряд.
Форестова певність, що баранів буде куплено, і спантеличила Теєра, і, разом з переконанням, що такого добірного товару він ще зроду не бачив, підштовхнула збільшити замовлення з десяти до двадцяти вагонів. Уже в більярдній Великого будинку, натираючи крейдою кия, щоб докінчити перервану партію, він сказав Нейсмітові:
Це я вперше у Фореста. Їй-бо, він справжній чарівник. Я досі закуповував овець на Сході, але ці шропшири мені сподобались. Ви завважили, що я подвоїв замовлення, еге? Мої айдахські покупці їх з руками відірвуть. Мені, власне, прямо замовлено тільки шість вагонів і, може, ще два докупити на власний розсуд; але як кожен мій клієнт, побачивши цих баранів, не схоче подвоїти замовлення, а по решту не збіжиться ціла юрма, то я нічого не тямлю у вівцях. Оце товар! Як вони не підібють угору все айдахське вівчарство то Форест не скотар, а я не купець.
Коли загримів гонг, скликаючи до їдальні обідати в той здоровезний бронзовий гонг, вивезений з Кореї, дзвонили, тільки маючи певність, що Пола вже не спить, Дік вийшов на велике подвіря, до гуртка молоді біля водограю із золотими рибками. Там Берт Вейнрайт намагався виловити з води підсачкою одну надзвичайно гарну, мов квітка, велику і яскраву рибину з напрочуд пишним хвостом та плавцями Пола вирішила пересадити її на розвід до окремого басейна у своєму таємному дворику. Сама Пола, її сестри Лут і Ернестіна та Вейнрайтова сестра Рита на всі лади підказували й командували, що та як йому робити.
У веселій метушні, під регіт і вереск рибину таки спіймано; її пересадили в цебрик і віддали садівникові-італійцеві, який чекав осторонь.
Ну, а ви чим можете похвалитися? вгледівши Діка, зачепила його Ернестіна.
Нічим, невесело відмовив він. Ранчо стає пусткою. Завтра триста розкішних бичків-річняків відпливають до Південної Америки, а Теєр той, що вечеряв з нами вчора, забирає двадцять вагонів баранів. Це не я маю хвалитись, а Чилі та Айдахо, з чим я їх і поздоровляю.
А ти саджай більше жолудів, засміялась Пола, обіймаючи сестер за плечі, й усі три усміхнено втупились у нього, дожидаючи нової неодмінної витівки.
Ой, Діку, заспівайте вашу пісню про жолуді, попросила Лут.
Дік поважно захитав головою.
У мене є краща. Благочестива. Геть побивав Червону Хмару і його жолуді. Ось послухайте! Це співає школярка з Іст-Сайду[20], вперше зроду попавши за місто на прогулянку зі своїм класом недільної школи. Вона ще зовсім маленька. Послухайте, як вона недомовляє!
І він гаркаво заспівав:
У рлічці виблискує рлибка,
На дерлеві пташка цвірлінька.
Хто плавати рлибку навчає?
Хто в пірлячко пташку вбирлає?
Це Бог! Це все Бог! Це Він!
Украдено! склала свій вирок Ернестіна, тільки-но затих регіт.
Авжеж, потвердив Дік. Я знайшов цю пісеньку в «Фермері й скотарі», а вони там передрукували її зі «Свинарського журналу», а ті з «Західного оборонця», а ті з «Громадської думки», а вже ті, напевне, почули від самої дівчинки чи скорше від її вчительки. Хоча я переконаний, що першодрук був у «Наших безсловесних тваринах».
Бронзовий гонг загримів удруге, і Пола, обнявши однією рукою Діка, а другою Риту, повела товариство до їдальні. Вейнрайт, ідучи позаду з Лут і Ернестіною, показував їм нове колінце танго.
Біля сходів, що вели вниз до їдальні, вони зіткнулися з Теєром і Нейсмітом. Дік визволився від своїх дам, обернувся до Теєра і півголосом сказав йому:
Ще одне. Перше ніж відїдете, подивіться на моїх мериносів. Ось чим я справді можу похвалитись, і наші американські вівчарі ще за них ухопляться. Звичайно, вони з привізного поріддя, але я вже вивів свою каліфорнійську лінію таку, що й самі французи рота роззявлять. Знайдіть Вордмена й виберіть собі з півдесятка. І Нейсміта візьміть із собою, хай подивиться. Повезете дарунок від мене вашим айдахським вівчарям на спробу.
Ще одне. Перше ніж відїдете, подивіться на моїх мериносів. Ось чим я справді можу похвалитись, і наші американські вівчарі ще за них ухопляться. Звичайно, вони з привізного поріддя, але я вже вивів свою каліфорнійську лінію таку, що й самі французи рота роззявлять. Знайдіть Вордмена й виберіть собі з півдесятка. І Нейсміта візьміть із собою, хай подивиться. Повезете дарунок від мене вашим айдахським вівчарям на спробу.
Товариство сіло за стіл, що міг, видимо, розсуватись на скільки завгодно, у довгастій низькій їдальні точній копії їдалень по гасіендах давніх іспано-каліфорнійських земельних королів. Підлога була з великих брунатних плиток, поділена сволоками стеля і стіни вибілені, а величезний, без жодних прикрас цементовий камін вражав своєю масивністю і простотою. Знадвору в глибокі ніші вікон кивало зелене гілля й квіти, і вся кімната справляла враження чистоти, скромності й прохолоди.
По стінах не надто густо були розвішані картини. На почесному місці найзначніша, мексиканський сюжет Завєра Мартінеса[21] в меланхолійно-сірих присмеркових барвах пеон за сохою з кривої деревини, запряженою двома волами, веде смутну борозну переднім планом похмурої безкрайої мексиканської рівнини. Були там і ясніші полотна з давнього мексикансько-каліфорнійського життя, і пастель Реймерса евкаліпт у присмерку, а вдалині осяяний останнім промінням заходу шпиль гори, і місячний краєвид Пітерса, і одна картина Гріфіна[22]: скошене поле, а за ним руді, напечені літнім сонцем каліфорнійські узгіря і повні бузкової мли лісисті каньйони.
Чуєте, потиху заговорив Теєр через стіл до Нейсміта, поки Дік з Полою та дівчатами перекидались жартами й сміялися, як ви у тій вашій статті згадуватимете і про Великий будинок, то я вам дещо підкажу. Я був у їдальні для челяді. Там сідає за стіл душ сорок це з садівниками, шоферами та двірниками. Чистий готель з пансіоном. Це ж треба, щоб хтось давав йому лад. Отой китаяга, А-Гей, справдешній чаклун. Він тут за розпорядника, чи доморядника, чи як його назвати, і у нього всі коліщата крутяться, мов намащені.
Нейсміт кивнув головою і додав:
Форест ось хто тут чаклун! У нього хист добирати людей. Він міг би командувати армією, провадити війну, керувати урядом чи навіть цирком на три арени.
Оце вже справді добрий комплімент, усміхнувся Теєр.
Поло, звернувся Дік до дружини. Я щойно дістав звістку, що завтра вранці приїде Грейм. Скажи А-Геєві, нехай оселить його в дозорній вежі. Там йому не тісно буде; та й, може, він здійснить свою погрозу і попрацює над книжкою.
Грейм? Грейм Хто ж це?.. вголос силкувалася пригадати Пола. Я його знаю?
Якось бачила, два роки тому, в Сантьяго, в кавярні «Венера». Він обідав з нами.
А, котрийсь із тих морських офіцерів?
Дік похитав головою.
Ні, цивільний. Невже не памятаєш? Такий високий, білявий. Ви з ним півгодини розмовляли про музику, поки капітан Джойс товкмачив нам, що Сполучені Штати повинні навести лад у Мексиці панцерним кулаком.
А невиразно пригадала Пола. Ти з ним десь зустрічався раніше В Південній Африці, здасться? Чи на Філіппінах?
Еге ж, еге ж! У Південній Африці. Івен Грейм. Удруге ми з ним зустрілись на вістовому судні «Таймсу» в Жовтому морі. А потім наші шляхи перетиналися ще разів кільканадцять, але стрілись ми знов тільки того вечора у «Венері».
Нам було наче наврочено. Він відплив з Бора-Бора на схід за два дні перед тим, як я кинув там якір, пливучи на захід, до Самоа. Я вийшов з Апії, забравши в американського консула листи для нього, а він прибув туди другого дня. В Левуці ми розминулися на три дні я тоді плавав на «Дикій качці». Із Суви його забрав англійський крейсер як гостя. Сер Еверард Ім Терм, британський урядовий комісар Океанії, дав мені ще кілька листів для Грейма. Я розминувся з ним у Порт-Резолюшні й у Вілі на Нових Гебрідах. Той крейсер, розумієте, був у вакаційному плаванні. Я проґавив його на островах Санта-Крус. Потім так само на Соломонових. Крейсер, обстрілявши канібальські селища на Ланга-Ланзі, відплив звідти вранці. А я туди прибув по обіді. Так я й не віддав йому тих листів власноручно, а побачив його аж тоді у «Венері».
Але хто він такий, що він робить? спитала Пола. І що то за книжка?
Ну, насамперед чи то насамкінець він тепер бідний. Тобто бідний відносно, кілька тисяч доларів річного прибутку має, але все, що зоставив йому батько, втратив. Не просвистів, ні. Просто угруз надто глибоко в одному ділі, і «тиха паніка», що ото була кілька років тому, обдерла його майже до решти. Але він не скиглить.