Нікчемне лосяче пасовисько, сказав один, Довгий Джім Гарні, переставши дмухати на чай у бляшаному кухлику. Кинь ти все це к бісу, Буйний Дню. Саме шахрайство й дурисвітство. Вони зумисне роздимають усю цю вигадку із золотом, Кармака пустили як припаду, а за ним ховаються Гарпер і Ледю. Чи хто чув коли, щоб копали золото на лосячому пасовиську, десь аж за півмилі від придолинних горбів і хтозна-як далеко від материкової породи?
Буйний День кивнув згідливо головою.
Ви брали там пробу? спитав він перегодом.
А на біса? обурено відповів Довгий Джім. Що я, вчора на світ народився? Це треба бути дурним чечаком, щоб копирсатись там у багні. Мене на таку дурницю не зловиш. Мені раз глянути. Завтра ми рушаємо до Серкл-Сіті. Я ніколи не вірив у цю Горішню Країну. З мене доволі й верхоріччя Танани, і згадаєш моє слово, що коли й виявиться де велике золото, то тільки на долішній течії Юкону. Джонні там на Бонанзі теж понатикав паколів миль на дві нижче від Кармакової займанки, і сам не знає нащо.
Джонні засоромився.
Та я тільки задля жарту, пояснив він, за пачку «Зорі» залюбки віддам своє право кому завгодно.
Гаразд, відразу сказав Буйний День, гляди тільки, щоб потім не скиглив, як я візьму там двадцять або тридцять тисяч.
Джонні весело вищирив зуби.
Давай тютюн, сказав він.
Шкода, що й я не позабивав паколів, зітхнув Довгий Джім.
Ще не пізно, відмовив Буйний День.
Еге, не пізно, двадцять миль піхтурою туди й двадцять назад.
Узавтра я там буду й позабиваю за тебе, запропонував Буйний День. А ти зроби так, як Джонні. Грошей на реєстрацію візьміть у Тіма Догана, буфетника із «Закваски». Він мені позичить. Зробіть заявки на своє імя, перепишіть на мене й віддайте Тімові.
То й у мене купи, озвався третій старожитець. У такий спосіб за три фунти жувального тютюну «Зоря» Буйний День зразу купив на Бонанзі три пятсотфутові займанки, а через те, що вони були на нього переписані, він мав право подати заявку ще на одну від свого імені.
А чого це ти так дуже тютюном розкидаєшся? усміхнувся Довгий Джім. Либонь, десь тютюнову фабрику купив?
Фабрику не фабрику, а моє серце чує, що йде до мене щастя, і, далебі, дешево воно мені дістанеться, коли за три пачки тютюну я маю три займанки, відказав Буйний День.
А за годину до нього прийшов Ледю просто з Бонанзи. Спершу він не хотів і балакати про Кармакову знахідку, тоді висловив сумнів, і врешті запропонував Буйному Дневі сто доларів за його пай у клондайкській займанщині.
Готівкою?
Звісно. Ось маєш.
І Ледю зразу витяг свою торбинку із золотом. Буйний День узяв її знехотя, ніби замислено, зважив на руці, так само знехотя розвязав зашморга й висипав трохи золота собі на долоню. Воно було темніше, ніж звичайно, таке саме, як і в Кармака. Гарніш усипав його назад, завязав торбинку й віддав Ледю.
Мабуть, тобі воно потрібніше, ніж мені.
Та ні, у мене його багато, поспішив той відповісти.
Звідки воно в тебе? спитав Буйний День із безневинною міною.
Ледю сприйняв те запитання незворушно, мов справжній індіянин. Та коли вони глянули у вічі один одному, у Ледю неначе блиснуло в очах щось невловне, якась ніби іскринка. І Буйний День, помітивши ту іскринку, здогадався, що Ледю хитрує.
Ти знаєш цю річку ліпше за мене, сказав він, і якщо ти цінуєш мій пай у сто доларів, то, напевне, він вартий стільки й для мене, хоч би я й не знав нічого.
Ну, триста доларів хочеш? ще чіплявся Ледю.
Скажу те саме. Чи там я щось знаю, чи ні, а скільки він вартий для тебе, стільки ж і для мене.
І тоді Ледю ганебно здався. Відвівши Буйного Дня набік, далі від людей, він заговорив відверто й не криючись.
Таки є воно там, сказав він наприкінці. Я ж іще й жолоба не поставив, усе оце, що маю в гамані, я намив учора в мисці. Воно лежить під самим дерном, а скільки його там на дні річки, у щирці, й не сказати! Ти тільки мовчи та займай ділянок скільки зумієш. Золота сила-силенна, кажу тобі. Воно залягає гніздами, і я не здивуюсь, коли деякі займанки дадуть по пятдесят тисяч. Ото тільки й шкода, що воно гніздами, а не суспіль.
Минув місяць, а на Бонанзі ще було тихо. Душ кільканадцять запаколили собі ділянки, а потім здебільшого подалися до Серкл-Сіті або на Сорокову Милю. Залишилися тільки ті, хто твердо вірив у золото. Вони заходились рубати ліс та ставити собі халупи на зиму. Кармак зі своєю індіянською ріднею робив промивальні жолоби та підводив воду. Робота посувалась повільно, бо вони мусили самі рубати дерево й розпилювати ручною пилкою. Трохи далі за водою працювало четверо чоловік: Ден Макгілвері, Дейв Маккей, Дейв Едвардс і Гаррі Во. Вони припливли з юконського верхоріччя. Тихі, мовчазні люди, вони нікого не розпитували ні про що, не балакали ні з ким і тримались осібно. Але Буйному Дневі, що вже взяв безліч проб скраю Кармакової займанки, де золото лежало під самим дерном, і вище та нижче понад річкою, де не знаходилось нічого, страшенно цікаво було, що ж є в материковому нарінку. Вів бачив, як четверо мовчазних чоловіків мовчки копали шурфа біля самої води, і чув скрегіт їхньої пилки, коли вони пиляли дошки на промивальні жолоби. А першого ж дня, як вони почали промивати, він підійшов до них, не чекаючи на запрошення. З нарінку, що накопав один чоловік за пять годин, узято тринадцять із половиною унцій ядряного золота від піску завбільшки із пшонину до десятидоларових самородочків. А головне добуто його з материкової верстви. Того дня випала перша пороша. Насувалася полярна зима, але Буйний День навіть і не помічав сумних картин умирання короткого літа. Він бачив, як справджуються його мрії, як на широкій площині серед снігів зводиться його золота столиця. Знайдено золото в щирці. Це велике діло. Кармакова знахідка не одурила. Буйний День запаколив займанку від свого імя поруч із тими трьома, що купив за тютюн; тепер він мав суцільну ділянку дві тисячі футів завдовжки, а завширшки через усю долину Бонанзи.
Минув місяць, а на Бонанзі ще було тихо. Душ кільканадцять запаколили собі ділянки, а потім здебільшого подалися до Серкл-Сіті або на Сорокову Милю. Залишилися тільки ті, хто твердо вірив у золото. Вони заходились рубати ліс та ставити собі халупи на зиму. Кармак зі своєю індіянською ріднею робив промивальні жолоби та підводив воду. Робота посувалась повільно, бо вони мусили самі рубати дерево й розпилювати ручною пилкою. Трохи далі за водою працювало четверо чоловік: Ден Макгілвері, Дейв Маккей, Дейв Едвардс і Гаррі Во. Вони припливли з юконського верхоріччя. Тихі, мовчазні люди, вони нікого не розпитували ні про що, не балакали ні з ким і тримались осібно. Але Буйному Дневі, що вже взяв безліч проб скраю Кармакової займанки, де золото лежало під самим дерном, і вище та нижче понад річкою, де не знаходилось нічого, страшенно цікаво було, що ж є в материковому нарінку. Вів бачив, як четверо мовчазних чоловіків мовчки копали шурфа біля самої води, і чув скрегіт їхньої пилки, коли вони пиляли дошки на промивальні жолоби. А першого ж дня, як вони почали промивати, він підійшов до них, не чекаючи на запрошення. З нарінку, що накопав один чоловік за пять годин, узято тринадцять із половиною унцій ядряного золота від піску завбільшки із пшонину до десятидоларових самородочків. А головне добуто його з материкової верстви. Того дня випала перша пороша. Насувалася полярна зима, але Буйний День навіть і не помічав сумних картин умирання короткого літа. Він бачив, як справджуються його мрії, як на широкій площині серед снігів зводиться його золота столиця. Знайдено золото в щирці. Це велике діло. Кармакова знахідка не одурила. Буйний День запаколив займанку від свого імя поруч із тими трьома, що купив за тютюн; тепер він мав суцільну ділянку дві тисячі футів завдовжки, а завширшки через усю долину Бонанзи.
Повернувшись увечері на свою стоянку в гирлі Клондайку, він застав там Каму, того індіянина, що його був узимку залишив у Даї. Кама плив човном за водою, віз останню пошту того року. Він мав двісті доларів піском. Буйний День позичив їх у нього, а на подяку пообіцяй запаколити йому ділянку, щоб Кама подав на неї заявку, проїздячи через Сорокову Милю. Кама відплив другого ранку і повіз Гарнішеві листи до всіх старожитців уподовж Юкону. Буйний День кликав їх, щоб не гаялись та їхали сюди займати ділянки. Такі листи передали Камою й інші, що працювали на Бонанзі.
Тепер така завариться каша, якої досі й не куштували! сміявся собі Буйний День, уявляючи, як збуриться людність у Серкл-Сіті та на Сороковій Милі, як усі прожогом кинуться в човни й наввипередки погребуться Юконом проти води. Він знав, що на його слова кожен звіриться.
Щойно прибули перші човни, Бонанза прокинулась, і почалися перегони між правдою та брехнею; проте, хоч би яка була велика брехня, правда увесь час її далеко випереджала. Люди не повірили Кармакові, що він намив у мисці за раз на два з половиною долари, а намивши стільки ж самі, уже казали, що в них вийшла ціла унція. Але не встигла ще ця брехня оббігти всіх, як миска давала за раз уже пять унцій, і люди хвалилися, що взяли десять. А набравши миску нарінку, щоб те довести, вимивали вже дванадцять унцій. І так без кінця. Люди відважно брехали, проте дійсність увесь час їх випереджала.
Якось у грудні Буйний День набрав миску породи в себе на ділянці й приніс до хатини. У нього завжди горіла грубка, і вода в брезентовому цебрі не замерзала.