Піди попоїж чого-небудь. Я не голодний. Ми з тобою потім ще потанцюємо, ще ж зовсім рано. Іди, рибонько!
Тоді вивільнив свою руку і, жартома підштовхнувши Діву в плече, повернувся до столу.
Коли без обмеження, я граю з вами.
Межа до стелі, сказав Джек Кернс.
Тоді геть стелю!
Грачі перезирнулися, і Кернс оголосив:
Гаразд, без стелі.
Елам Гарніш сів на вільного стільця й сягнув був до кишені по торбинку із золотом, та передумав. Діва на хвильку запишала губи, тоді відвернулась і пішла з іншими до прилавка.
Я принесу тобі сендвіча, Буйний Дню, кинула вона через плече.
Гарніш кивнув головою. Усмішкою вона дала йому взнаки, що не сердиться. І він був дуже радий, що врятувався від пут, не вразивши її надто боляче.
Граймо на бляшки, а то марки геть стола завалюють. Як, не заперечуєте?
Я згоден, відповів Кембл. Моя йде за пятсот доларів.
І моя, сказав Гарніш.
Інші й собі визначили вартість своїх бляшок. Француз Луї, найскромніший, пустив свої по сто доларів.
На Алясці тоді ще не водилось ні шахраїв, ані шулерів. Гралося чесно, люди вірили одне одному. Чоловікове слово варте було золота в його гамані. Довгастій мосянжевій бляшці вся ціна була який цент, проте коли вже хто грав на неї в карти й оголошував, що вона варта пятсот доларів, її й приймалося за пятсот доларів. Той, хто вигравав, певен був, що його партнер викупить свою бляшку, відваживши йому золота на пятсот доларів.
Бляшки мали різний колір, і через те легко було пізнати, котра чия. За тих перших часів на Юконі нікому і на думку не спало вимагати гроші на стіл. Кожен відповідав за програш усім своїм майном, хоч би де і яке воно було.
Гарніш зняв колоду йому випало роздавати. Уважаючи це за добру прикмету, він гукнув, щоб усім присутнім принесли випити. Даючи першу карту Макдональдові, що сидів ліворуч від нього, він промовив:
Ну, пригинайтесь тепер до самої землі, мелмюти, кудлачі, сиваші! Упирайтеся лапами, наляжте на шлейки, натягуйте посторонки! Гайда! Гей! Рушаймо до пані Фортуни! Та будьте певні, що дорога важкенька, крутенька й слизенька, і гін добрий буде, чимало хто без ніг зостанеться!
Спочатку гра йшла зовсім спокійно. Грачі більше мовчали, хоч навколо все гулом гуло. Елам Гарніш ніби кинув іскру. У двері входили нові й нові відвідувачі. Коли Буйний День гуляв, ніхто не хотів проґавити такого видовища. Кімната для танців була повнісінька. За браком жінок декотрі чоловіки пообвязували рукави хусточками й танцювали за дам. Біля гральних столів товпилися люди. Безнастанний сухий стукіт марок та хурчання кульки на рулетці покривали голоси тих, що стояли коло прилавка або грілися під грубкою. Одно слово, була справдешня нічна гульня в юконському шинку.
Покер тягся досить мляво, великих карт не випадало, і партії не затягувались, хоча ставки були високі. Повна масть дала французові Луї пять тисяч, тоді як у Кембла та Кернса було на руках по трійці. Один раз банк на вісімсот доларів припав на дві пари. А другого разу Гарніш викликав Кернса на дві тисячі в темну. Коли Кернс відкрив карти, виявилося, що в нього кварт, а Гарніш зважився блефувати його з парою десяток.
Але десь близько третьої години пішла справжня карта. Настав момент, що його грачі в покер ждуть, бува, тижнями. Новина вмить облетіла «Тіволі». Глядачі принишкли. Хто стояв далі й балакав, усі повмовкали й підступили ближче до столу. Грачі покинули інші столи, а кімната для танців спорожніла. Щонайменше сто душ стояли щільною мовчазною лавою навколо їхнього столу. З великих ставок почали ще до прикупу й усе лізли та лізли вгору, не прикуповуючи.
Кернс роздав карти. Француз Луї розпочав банк одною бляшкою вона в нього йшла за сто доларів. Кембл тільки покрив її, та Елам Гарніш, до якого дійшов ряд, шпурнув пятсот доларів, зауваживши Макдональдові, що стеле йому легку доріжку.
Макдональд глянув на свої карти й поставив тисячу до мрів бляшками. Кернс, подумавши чималу хвилю над своїми картами, покрив її. Тепер французові Луї, щоб не вийти з гри, треба було докласти девятсот доларів. Він так і зробив, повагавшись довгенько. Те саме мусив зробити й Кембл, щоб уже брати прикуп, але він на диво всім покрив девятсот і накинув ще тисячу.
О, нарешті подерлися вгору, зауважив Гарніш, покрив тисячу пятсот та й собі ще накинув тисячу. На й Фортуна, далебі, уже там сидить і дожидає. Наляжте добре на шлейки!
О, нарешті подерлися вгору, зауважив Гарніш, покрив тисячу пятсот та й собі ще накинув тисячу. На й Фортуна, далебі, уже там сидить і дожидає. Наляжте добре на шлейки!
І я не від того, щоб у гості до неї, озвався Ден Макдональд, покриваючи дві тисячі й ставлячи ще тисячу.
Отоді якраз грачі запалилися, упевнившись, що пішла велика карта. Хоч на обличчях нічого не було знати, та всі якось несвідомо напружилися. Кожен намагався поводитись як звик за вдачею, але ж вдача в кожного була своя. Гєл Кембл підкреслював свою звичайну обережність. Француз Луї удавав велику зацікавленість. Ден Макдональд зберігав свою добродушність, хоч деколи вона здавалась трохи перебільшена. Кернс, як завжди, сидів холодний і стриманий, а Елам Гарніш, звісно, жартував і сміявся.
У банку було вже одинадцять тисяч, і бляшки без ладу лежали купою серед столу.
У мене нема більше бляшок, жалісно сказав Кернс. Може, перейдімо на записки?
Дуже радий, що ти ще тримаєшся, весело відповів Макдональд.
Стривай, я ще не знаю! Я вже поставив тисячу. Що там у банку зараз?
Щоб покрити, треба три тисячі, але ніхто тобі не боронить накинути ще.
Еге, накинути! Думаєш, і в мене самі тузи, як у тебе! Кернс глянув у свої карти. А знаєш що, Маку? Щось моє серце чує. Покрию я ці три тисячі.
Він написав на папірці суму, підписався й поклав на стіл.
Усі звернули очі на француза Луї. Той хвильку нервово перебирав руками карти.
Ет, моє серце нічого не чує, промовив Луї нарешті й досадливо шпурнув їх на стіл.
Усі сто з лишком пар очей утупились у Кембла.
Я тебе не перекриватиму, Джеку, сказав він і обмежився тим, що доклав потрібні дві тисячі.
Тоді всі очі звернулися до Гарніша. Той щось надряпав на клаптику паперу й кинув його на стіл.
Тільки попереджую, що тут не доброчинне товариство й не недільна школа, сказав він. Я крию тебе, Джеку, і ставлю ще тисячу; а ти що, Макдональде? Ось де розгін твоїм тузам!
Не бійсь, я свого не вгавлю. Накидаю тисячу, відповів Макдональд. Ну, що там твоє серце чує, Джеку?
Щось чує, Кернс довго перебирав свої карти. Граю далі, але я хочу, щоб ви знали, скільки в мене грошей. Я маю пароплав «Бела», вартий двадцять тисяч доларів і ні цента менше; є в мене Шістдесята Миля, там на полицях краму на пять тисяч. Далі, ви знаєте, що я купив тартака, він тепер коло Ліндермену; ще одне судно в мене будується. То як, можна мені поборгувати?
Можна, можна, катай, відмовив Буйний День. А коли вже за це зайшла мова, то й я нагадую, що в мене є двадцять тисяч доларів у сейфі в Мака та ще стільки в землі на Лосячому. Ти ж знаєш мою займанку, Кембле? Є там на стільки?
Певне, що є.
Скільки там із мене? спитав Кернс.
Дві тисячі покрити.
Гляди, перекриємо, як не спасуєш! Далебі, перекриємо! застеріг його Буйний День.
Е, моє серце мені не збреше! сказав Кернс, поклавши свого клаптя з написаними двома тисячами на купу. Так воно мені й тьохкає, так і тьохкає!
Мені моє серце нічого не каже, проте карта в мене можлива, заявив Кембл і поклав свого папірця. Одначе й не така, щоб лізти ще вище. Я тільки крию.
А в мене саме така, Буйний День подумав і написав папірця. Крию цю тисячу і накидаю ще одну.
Діва, що вже стояла в нього за спиною, зробила те, чого не дозволяється навіть найкращому другові. Вона нахилилась йому через плече, узяла зі столу його карти і, держачи їх біля самих його грудей, зазирнула в них. Вона побачила три кралі й дві вісімки. Грачі так і прикипіли очима до неї, але вона не дала взнаки нічого. Обличчя її, здавалося, скамяніло, вираз його не змінивсь ані на крихту. Жодна риска не здригнулася, ані очі не заблищали. Вона поклала карти назад на стіл так, як вони й були, униз лицем. Очі, що так пильно за нею стежили, відвернулися ні з чим.
Макдональд добродушно всміхнувся.
Крию тебе, Буйний Дню, і перекриваю ще на дві тисячі. А як там твоє серце, Джеку?
Та тьохкає, тьохкає! Тепер ви мене притисли, та воно так тьохкає, що гріх великий буде його не послухатись. Крию три тисячі. І ще одне моє серце чує: Буйний День теж хоче покрити.
Авжеж, хоче, погодився Гарніш після того, як Кембл кинув свої карти, той, далебі, знав, коли і як йому грати. Крию дві тисячі і прикуповуймо.
Серед мертвої тиші, що її порушували тільки голоси грачів, роздано прикупи. У банку лежало вже тридцять чотири тисячі, а гра, може, й до половини ще не дійшла. Діва дуже здивувалася, побачивши, що Буйний День відкинув дві вісімки, залишив у себе три кралі й прикупив дві карти. Цей раз і вона не насміла глянути в прикуп, бо відчувала, що вже може зрадити себе. Буйний День теж не заглянув у прикуп. Карти так і лежали лицем донизу, де їх йому покладено.