Серед мертвої тиші, що її порушували тільки голоси грачів, роздано прикупи. У банку лежало вже тридцять чотири тисячі, а гра, може, й до половини ще не дійшла. Діва дуже здивувалася, побачивши, що Буйний День відкинув дві вісімки, залишив у себе три кралі й прикупив дві карти. Цей раз і вона не насміла глянути в прикуп, бо відчувала, що вже може зрадити себе. Буйний День теж не заглянув у прикуп. Карти так і лежали лицем донизу, де їх йому покладено.
А тобі? спитав Кернс Макдональда.
Не треба.
Ти маєш право прикупити, нагадав Кернс.
Буде з мене й цих.
Кернс потяг сам дві карти, але не глянув на них. Гарніш своїх також не брав.
Я ніколи не лізу поперед тузів, сказав він повагом, дивлячись на шинкаря. Катай, Маку!
Макдональд уважно перелічив свої карти, щоб ще раз упевнитися, чи він не помилився, тоді написав суму на клаптику паперу, поклав його в банк і сказав просто:
Пять тисяч.
Кернс під сотнею пильних поглядів зазирнув до свого прикупу, перелічив три карти у себе в руках, немовби хотів переконатись, що він має їх ніяк не більше, ніж пять, і написав щось на своєму папірці.
Крию тебе, Маку, і накидаю тільки невеличку тисячку, щоб не залякати Буйного Дня.
Тепер усі перевели очі на Гарніша. Той і собі глянув на прикуп і перелічив карти.
Я покриваю ці шість тисяч і ставлю на спробу ще пять, якраз щоб залякати тебе, Джеку.
Я накидаю ще пять тисяч, теж щоб Джека залякати, озвався й Макдональд. Голос у нього став ледь хрипкий і напружений, а кутики вуст нервово здригалися.
Кернс поблід. Усі завважили, що рука йому тремтіла, коли він писав записку, але голос його не змінився.
А я накину ще пять тисяч, сказав він.
Тепер центром уваги зробився Буйний День. У світлі гасової лампи над головами видко було, як блищить піт у нього на чолі. Засмагле його лице ще потемніло, набігши кровю, чорні очі горіли, а ніздрі жадібно роздималися. Ті широкі ніздрі виказували його походження від диких предків, що витривали в життєвій боротьбі завдяки здоровим легеням і доброму віддихові. Проте голос його лишався такий самий твердий, і руки не тремтіли, як у Кернса.
Я покриваю ці десять тисяч. Не думай, що я тебе злякався, Маку. Це я через оте Джекове серце.
Серце не серце, а я ще додам пять, сказав Макдональд. До прикупу в мене була найкраща карта, гадаю, що так воно й тепер.
А може, моє серце після прикупу ще дужче тьохкає, відмовив Кернс. От так мені й нашіптує мовляв, лізь, Джеку, ще вище, і я накину ще пять тисяч.
Буйний День відхилився на спинку стільця й, підвівши очі на лампу, почав лічити вголос:
Я поставив девять тисяч ще до прикупу. Потім покрив і накинув двадцять одну. Разом тридцять. У мене ще лишається десять тисяч усього.
Він нахилився вперед і глянув на Кернса.
Крию ці десять тисяч.
Можеш іще набавити, коли хочеш, відказав Кернс. Твої собаки в грі підуть за пять тисяч.
Ні! Собаки ніколи в світі! Ви можете виграти моє золото й із нарінком, але ніколи жодного собаки!
Макдональд довго думав. Ніхто не ворушився, ані шепотів. Усі глядачі стояли в непослабній напрузі, ніхто навіть із ноги на ногу не переступив. Запала побожна мовчанка. Тільки чути було, як гуготить грубка та крізь рублені стіни приглушено долинало знадвору собаче завивання. Велика гра не щоночі трапляється на Юконі, а ця була найбільша за всю історію краю. Шинкар нарешті промовив:
Коли я програю, то зможу тільки дати в заставу «Тіволі». Згодні?
Решта двоє грачів кивнули головами.
Тоді й я крию, і Макдональд додав свою записку на пять тисяч.
Ніхто не простиг руки до банку й ніхто не сказав, які має карти. Серед глибокої тиші Буйний День відкрив чотири королі й туза. Макдональд чотири валети й туза; Кернс чотири королі й трійку. Кернс простяг руку і, загарбавши весь банк, посунув його до себе. Рука його тремтіла.
Буйний День вибрав туза з своїх карт і кинув його до Макдональдового туза, кажучи:
Ось що мене піддрочило! Я знав, що мене можуть побити тільки чотири королі. Вони в нього й опинились. А що було в тебе? щиро зацікавлений, звернувся він до Кембла.
Неповна масть із чотирьох; добре прикупити й гра була б нічогенька.
Ще б пак! Чого ж ти не прикупляв? У тебе ж могла вийти або коронка одної масті, або повна масть!
Отож-бо! Того я й просадив шість тисяч, поки вийшов з гри, сумно сказав Кембл.
Отож-бо! Того я й просадив шість тисяч, поки вийшов з гри, сумно сказав Кембл.
Мені було б вигідніше, якби ти прикупив, засміявся Буйний День. Я не дістав би тоді цієї четвертої кралі. А тепер доведеться найматись до Біллі Ролінза і везти пошту в Даю. Ну, скільки загріб, Джеку?
Кернс пробував лічити виграш, але був занадто схвильований. Гарніш присунув банк до нього і твердою рукою, відсортовуючи бляшки від записок, полічив усю суму.
Сто двадцять сім тисяч! оголосив він. Ну, Джеку, можеш спродуватись і гайда додому.
Щасливий Джек Кернс усміхався й кивав головою, але не міг і слова вимовити.
Я б гукнув, щоб принесли по чарці, озвався Макдональд, та шинок уже не мій.
Як то не твій! заперечив Кернс, облизавши язиком сухі губи. З мене досить розписки, віддаси коли зможеш. Але по чарці ставлю я.
Ну, замовляйте, кому що! Хто виграв ставить могорича! голосно гукнув Буйний День до тих, що обступили стола, підвівся зі стільця і взяв Діву за руку. Гей, танцюристи! Ходімо ще потанцюємо! Ще маємо час. Пані Фортуна й пошта потерплять до ранку. Чуєте, Ролінзе? Наймаюся до вас і завтра о девятій годині рушаю до солоної води. Ну, ходімо! Де той скрипаль?
Розділ III
Буйний День гуляв. Ніч належала йому, і він був її душею, заводієм усієї гульні. Усі переймалися його невтомною веселістю. Він розходжувався чимраз дужче, а за ним і решта. Кожну його витівку підхоплювали всі хіба вже хто зовсім зачмелів і тільки безглуздо тяг свою пісню або валявся під столом. І ніякі бешкети не порушували загальних веселощів. На Юконі знали, що коли Буйний День гуляє, ані гніву, ані сварок чи бійок бути не повинно. Давніше декому траплялось переступити цей звичай, але тоді винний спізнавав справжній гнів, і діставав такого прочухана, якого міг дати лише Буйний День. З ним усі мусили тільки веселитись і радіти, а ні то йти геть.
Буйний День був невтомний. Поміж танцями він сплатив Кернсові двадцять тисяч золотим піском і переписав на нього займанку на Лосячому струмку. Так само він умовився з Біллі Ролінзом щодо пошти й підготувався відїжджати. Він попросив, щоб привели Каму, погонича його собак. Той Кама був індіянин-танана. Він давно вже покинув своє племя і служив білим, що навалою прийшли на землю його батьків. За часинку він увійшов до «Тіволі». Серед гумору гулянки цей чудовий взірець дикунської раси, сам ще дикун, високий, сухорлявий, мязистий, загорнений у хутро, спокійно й байдуже стояв і слухав Гарнішевого наказу.
Гм приказував він, загинаючи пальці за кожним загадом. Забери листи від Ролінза склади їх у санки візьми харчу собакам до Селкірка Гадаєш, у Селкірку є багато собачого харчу?
Авжеж є, Камо.
Гм О девятій годині приїдь сюди з санками; не забудь лижви. Намет ні. А може, взяти опону, оту малу?
Не треба, рішуче відповів Буйний День.
Дуже вже холодно.
Ми поїдемо хутко. Повеземо купу листів туди, тоді купу листів звідти. Ти ж чоловік дужий. Холодніше буде хутчіше їхатимемо, та й гаразд.
Авжеж, гаразд, пробурмотів покірливо Кама. Чорт бери, що холодно. О девятій я буду готовий.
Він повернувся на пятах своїх мокасинів і вийшов, незворушний і мовчазний, як той сфінкс, ні з ким не прощаючись і не розглядаючись на боки. А Діва відвела Буйного Дня в куток.
Слухай-но, сказала вона, то це ти, виходить, усе за вітром пустив?
Аж засвистіло.
У мене в Маковому сейфі лежить вісім тисяч почала була вона.
Та Буйний День не дав їй доказати. Йому вже вздрілися поворозки від фартуха. І він сахнувся вбік, як невиїжджений жеребчик.
Пусте, сказав він. Голий я прийшов на цей світ, голий і піду з нього. І відколи я тут, тільки те й роблю, що все пускаю за вітром. Ходімо краще потанцюємо вальса.
Та послухай же! Гроші ж мої лежать дурно, позич їх у мене або візьми як пай до спілки, додала вона похапцем, побачивши його стривожений вираз.
Я нікого до спілки не приймаю, відповів він. Я сам себе фінансую, і коли загребу шмат то вже все моє! Дякую, рибонько, дуже тобі вдячний! Я своє надолужу, перевозячи пошту.
Еламе!.. прошепотіла вона з ласкавим докором.
Нараз, чудово вдавши буйний захват, він помчав її в танцювальну кімнату і шалено закрутив у вальсі; а вона думала про залізне серце цього чоловіка, що стискав її в своїх обіймах і опинався всім її хитрощам.