Безкінечна у своїй величавості Сумська пролинала повз неї і текла далі, вниз, повз царські будівлі, повз будинку Саламандри, повз ошатного українського театру, впадала в Миколаївську площу, на котрій Марії підморгували своїми сяючими вікнами будівлі, спроектовані ще до революції академіком Бекетовим, а ще далі виднілася спокійно-сіра, без будь-яких зайвих надлишків, будівля, збудована зовсім недавно, в 1925 році.
У вихідні дні Марія звертала з Миколаївської площі на поважну Пушкінську, гуляла там, де ще не було і, здавалось, не могло бути ні рейок, ні трамваїв. Вона йшла повз церкви, що робили цю вулицю схожою на купчиху першої гільдії. Далі повз будівлі архітектора Бекетова, що нагадували новорічну гірлянду або жовтневий феєрверк та котрі підносили Пушкінську до вповні заслуженого нею звання стовбової дворянки. Вона ішла на свій, неможливий без неї Пушкінський вїзд готуватися до лекцій, читати, креслити, рахувати на логарифмічній лінійці.
А коли виходила з Кларою на балкон, дивилася туди, звідки головним щастям сяяло для них безкінечне життя.
V
У Марію закохувалися масово і наповал, але їй це було не надто цікаво, бо кожний закоханий мав необережність чи нахабність мати хоча би в чомусь власну думку очевидно, утверджуючи таким чином свою чоловічу сутність. Марії ж із надлишком вистачало власної сутності, жіночої. Вона лише Володимирові Петкевичу дозволяла вислухувати, приймати до уваги та до безумовного виконання її думки та висновки, тож саме це і цікавило її у ньому. Він був старшим за неї, але те не мало значення. Власне, що таке різниця у шість років?
Володимир народився у Варшаві, коли частина Польщі ще входила до Російської імперії. Він працював клерком: інспектував мясокомбінати і овочеві бази, завідував обліком на Вторчорметі, потім служив в Управлінні Південної залізниці, у важезній старій будівлі на величезній Привокзальній площі. Начальство було більш ніж задоволене його надійністю та пунктуальністю. Він завжди знав, де знайти потрібний документ у безлічі паперів, тому що ніколи нічого не шукав: усі документи, написані мяким прямим почерком без найменшої помарки (Володимир Петкевич і помарки?), не шукалися, а знаходилися в єдино-можливому потрібному місці, в потрібний та і, взагалі, будь-який час.
В юності Володимир цікавився такими ж юними, як і сам, балеринами, а в зрілості закохався у Мері, або, точніше сказати, Мері він полюбив.
Вона дозволила йому мати до себе це почуття, тільки коли пересвідчилася, що він не збирається їй ні в чому суперечити. А він і не думав суперечити він любив Марію і Клару сильніше, ніж інші люди зазвичай люблять інших людей.
Ще він любив футбол, тільки не грати грати він не вмів і не хотів, а дивитися. Коли Володимирові було двадцять років, збірна команда Харкова виграла чемпіонат країни, і він на власні очі бачив Привалова, Кротова, Норова, Казакова, братів Фоміних.
У 21-му році в Одесі, посміхаючись, розповідав він Кларі, Казаков поцілив у перекладину і вона гепнулася на голову одеському воротареві. Уявляєш?
Марія навіть не повела плечима, тільки обурилася щодо того, чому він вчить дитину, а Кларі захотілося побачити, як падає перекладина, і вона теж зацікавилася футболом. Володимир же Федорович, навпаки, до цієї гри скоро трішки охолонув, бо після Привалова справжнього футболу вже не було.
Володимир не вмів плавати, проте служив у армії на баркасі керманичем, бо з його комплекцією гребти не мало ніякого сенсу, а керманичем було якраз і, крім нього ніхто з цією роботою нізащо б не справився. Він сидів на носі човна і гучно та чітко відраховував:
Раз-два, раз-два!
Я відраховував, щоб веслярі не збивалися з темпу, і вони гребли. Якось під Форосом, це біля Севастополя, наш баркас утрапив у мертву зиб. Знаєш, що таке мертва зиб? Це коли на поверхні вода як скло, а під нею буруни, неначе хтось колотить воду. Мертва зиб, аллах її забирай, човен не переверне, але людина може заснути. Я рахував, рахував, а потім наче провалився кудись, і якби матроси не збилися з ритму і не обернулися, мене давно уже і на світі не було б. А вони збилися, тому що я заснув і перестав рахувати. Тільки дякуючи їм і врятувався інакше уже не прокинувся б ніколи.
Розповідь Кларі сподобалася: вона була ще страшнішою, ніж поперечина, що падає на голову воротареві.
Після закінчення інституту Марія бувала вдома рідше, ніж у відрядженнях, тому виховував Клару Володимир Федорович. Точніше, він не заважав Кларі дорослішати і самій виховуватися, лише охороняючи цей процес.
Розповідь Кларі сподобалася: вона була ще страшнішою, ніж поперечина, що падає на голову воротареві.
Після закінчення інституту Марія бувала вдома рідше, ніж у відрядженнях, тому виховував Клару Володимир Федорович. Точніше, він не заважав Кларі дорослішати і самій виховуватися, лише охороняючи цей процес.
VI
В дитсадку Клара була головною після вихователів, хоча чому так вийшло, вона не знала і не замислювалася над тим. Просто всі поважали її думку можливо, тому, що ні в кого, крім Клари, своєї думки іще не було, хіба що у вихователів. Вона керувала всіма іграми у квача, в хованки, у все що завгодно, але сама «водила» тільки тоді, коли їй цього хотілося, а не коли їй чомусь-то випадало (щоб Стольберг і раптом випало?).
Вдома також було добре, навіть більше, ніж добре. Клара прибігала додому з дитсадку, потім зі школи як їй потім здавалося, привілейованої, на їхній привілейований, як потім також виявилося, Пушкінський вїзд, у їхню прекрасну квартиру, де спочатку, до появи Володимира Федоровича, було порожньо райський набір продуктів, навіть усіляка ікра, але не було матусі. Неня була у відрядженні у Середній Азії, на Кавказі, у Сибіру, на Байкалі, в Криму, на озері Севан, на уранових копальнях. Марія Ісааківна літала з місця на місце в невеликому літаку. Вона була інженером-конструктором найвищого класу, але конфліктів з тими, хто посилав за нею літак, у неї ні разу не виникло: я ніколи не дозволяла собі зайвого і нікому нічого не розповідала, в тому числі про уранові копальні. Язика завжди тримала за зубами.
Вдома у Клари були безкінечні, але зовсім не нелюбі домашні завдання, а ще марки і монети, і білий рояль. І ще сотні чи тисячі книг, котрі легше перечитати, ніж перелічити. Читати Клара навчилася так само, як Марія плавати і майже у тому ж віці тільки не в чотири роки, а в три. Тому вдома все одно було цікавіше, ніж на вулиці. Скрізь, не будучи вдома, вона відчувала, як їй не вистачало батьків, а вдома вона цього майже не відчувала, вдома складалося враження буття вісімнадцятого століття, в якому їй, на жаль, не довелося народитися, білий рояль, марки з неприступною Вікторією та з Георгами, несхожими ні на Вікторію, ні один на одного, срібні петровські та миколаївські рублі
Потім зявився Володимир Федорович, і стало ще краще. Він посміхався, завжди підтримував, ніколи не сердився і тим більше не злився (Володимир Федорович і роздратування?) і чим міг, допомагав, в тому числі збирати монети, а особливо марки. Але захоплення всіма цими нікому не потрібними королями та королевами я ніколи не розумів, наші марки набагато корисніші та цікавіші. Ну, та з дитини який запит?
Він водив Клару і в Сад Шевченка і до Палацу піонерів на ялинку, і на всі можливі свята. У Палаці піонерів її якось сфотографували з подарунком, і на фото вона сиділа на колінах у самого Постишева, тож Марія Ісааківна дуже пишалася цією світлиною. А Володимир Федорович просто усміхався, нічого не кажучи, але думаючи собі, що іще невідомо, кому і чому слід було пишатися, і знову водив Клару усюди в прекрасний парк Горького і безкраїй Лісопарк, по вулиці Пушкінській, яка з кожним роком втрачала свій колишній гарт, по вулиці Басейній, що дзвякала трамвайними дзвінками, по задумливій вулиці Чернишевського.
VII
Роза була родом з містечка під Маріуполем, його Маріуполь потім перейменували у Жданов. А Семен був з Латвії, з Лібави, тож Самуїл знав кілька фраз латвійською мовою. На лібавському ринку завжди відповідали, якщо хтось звертався на ідиш і тим більше латвійською, тобто ідиш там дуже поважали. А якщо звертався російською, могли й не відповісти.
Рідні брати Семена одразу після революції переїхали до Уругваю, добре там влаштувалися, відкрили кожен свою справу. Один Мойсей на пару тижнів вернувся був у Лібаву, аби провідати тещу, і тут почалася війна. Він там і загинув під Лібавою, в ополченні. Зате Абрам відкрив у Монтевідео мясну лавку, поставив дітей на ноги. А потім до влади прийшли фашисти, які до бізнесу і до євреїв ставилися не надто добре, якщо не сказати поганюче, тому довелося переїхати до Ізраїлю.
Нарекли Самуїла Самуїлом на честь дідуся, маминого батька. Вдома його називали «Муля», але у дворі ніхто не сміявся, бо, по-перше, спробували би посміятися, а по-друге, у дворі його називали як свого Сенею або Сьомою. Та там усі й були своїми, чужих серед них не було, звідки взятися чужим?