И смотрят на небо деревья и крыши,
Для Бога и веры границ не бывает,
Душа и желанья в туманах не тают.
Юрий Токарь, фото Елены Кравченко, 25 апреля 2020
***
Щось мало твоїх стало фоток у «Неті»,
А втім, це, звичайно, не є головним.
Душа, що невидима, гавань поетів,
Хоч море, що поряд, буває і злим.
Та прикро коли кораблі загадкові
В омані туманів здаються добром,
А правда, вона не у кожному слові!
І парус, чи зможе змиритись з веслом?
Казки, безумовно, чарують з дитинства,
Бо хочеться вірити вигадкам снів.
Той острів насправді чи тільки наснився,
Який твоє серце, зрадівши, зустрів?
Юрій Токар, 08 серпня 2019
***
Ми різні, занадто сьогодні ми різні,
Багато маленьких в країні князьків.
Мабуть, об'єднатись, тепер вже запізно,
Аби, навіть, хтось дуже це захотів.
А дзвоники зранку лунали по школах,
Останні, святкові але не в усіх.
І біля столиці накреслене коло,
Де тиждень тому діти сповнились втіх.
Канікули там, у недбалому колі,
Неначе країна у нас не одна
Розломи в надіях, і, навіть, у долі,
Держава собі наробила сама.
Прислів'я, дзеркально відтворює душу,
Про гетьманів трьох і про двох козаків.
І я, безумовно, це визнати мушу,
Нам треба розумних та добрих царів.
Юрій Токар, 31 травня 2019
***
Примусити, мову любити, не можна,
Принизити іншу, пройтись по собі.
Брехати з екранів навчились безбожно,
Всі ті, кому скажем на виборах: «НІ»
Для мене російська і рідна, і мила,
Бо мама покійна так вчила мене.
А мама все добре душою любила,
І вірила: зло все-одно промине.
Не можна насиллям створити добробут,
Нацизм не властивий цій добрій землі.