Повільно спускався вечір. Вилазили цвіркуни й розпочинали свої вечірні співанки. Сон зморив її просто тут, на прикритій малинником і сутінками лаві.
Спека, що спала після Спасу, зненацька повернулася. Від самого ранку було нічим дихати збиралося на грозу.
Злізши з горища, Євка трохи розпустила комір сорочки, завязаної попід горло, і слабше перешнурувала корсетку. Зараз вона згадувала все, що сталося минулого дня. Як заступилася за Аміра, як легко розвязала поставлену паном Вітовським задачу, як дивно дивився не неї вчитель і як сиділа в альтанці пліч-о-пліч із паненятами й виводила крейдою на дошці польські слова. Згадала вона й пані, і подаровані їй коралі, і те, як, прокинувшись серед ночі від собачого брехоту, вона встала з лави й, голосно стукнувши дверцятами, без задніх ніг заснула під боком в Оленки на розстеленій на сіні ряднині.
Коралі багровіли в траві, щедро огорнені променями вранішнього сонця. Євка озирнулася та підняла червоні намистини. Яка тепер різниця, викине їх чи одягне? Нехай краще вдягне, то хоч зовні скидатиметься на панянку. А потім, покрутивши в руках білу хустку, якою завжди запинала голову, дівчина відклала її вбік. Натомість сяк-так заплела навколо голови колосок і встромила в темні коси гілочку жовтогарячих нагідок.
Гляди, яка пані, кинула Наталка, виносячи відро помий. Біжи, дай свиням їсти! А вже потім підеш собі залицятися з паничами!
Тицьнувши в руки замащене відро, Наталка легко підштовхнула свою зовицю в спину в бік сажа, де рохкали поросята.
Євка озирнулася. Батько щось майстрував на подвірї, насвистуючи, мати з криками доїла корову, сестри готували сніданок, а брат Максим ладнав їхнього єдиного коня, щоб поїхати на берег за конюшиною. Такий звичайний ранок. Може, не треба було нічого змінювати? Чи ж не легше повернутися назад, жити звичним життям без щоденного страху хтозна-чим завинити перед панами, каверз і хитрощів, оцієї тісної корсетки й постійних докорів родини за неробство?
Чого завмерла соляним стовпом? просто над вухом пролунав громовий голос Стешки. Пресвятая Діва, спаси й схорони! Була б тебе й на світ не родила! Що то за дитя, яке не може свиней нагодувати без того, щоб півдня з помиями не простояти!
«Ти живучіша за нас усіх! голос Кальопи відлунням звучав у голові. Якщо ти справді така обдарована» Євка стрепенулася, ледь не заляпавши себе поросячим сніданком.
Не проронивши ані слова, вона вилила в корито помиї та відчинила дверцята сажу, випускаючи двох кругленьких свиней у загороду. Поросята радісно рохкали, збиваючи одне одного, відсовуючи одне одного рийками й крутими боками. Поросятам було байдуже, хто приносить їм їсти чи боса Дунька у своєму дранті, чи панночка Євка в підбитих черевичках та червоному намисті. Але дівчині було не все одно. Вона розвернулася й так само мовчки попрямувала до палацу.
Бджолине жало
Марта, на щастя, була сонлива. А може, усе ще не могла оговтатися від учорашнього наказу батька, тож поводилася з Євкою чемно. Та відчинила вікна, допомогла панночці вдягнутися, а потім, розчесавши дівчину до сніданку, винесла надвір її нічний горщик.
Ну й спека, сама до себе проказала Євка, зливаючи шляхетські нечистоти у вигрібну яму.
Євко, це ти? озвалася тітка Веселина, виходячи з-за стайні.
Вона здавалася занепокоєною.
Десь Ярема подівся, не можу знайти! закусила нижню губу вона, від чого її щелепа ще більше посунулася наперед. У хаті ніде не чутно, хіба десь надворі? Пани вже снідати мостяться.
А в саду ти дивилася, тітко? крикнула у відповідь Євка. Ще ні? То я сходжу, він, певно що, там!
Ураз віддаючи няньці нічний горщик, дівчина чкурнула в сад. Нога вже майже не боліла, ніби Кальопа й справді була чарівницею. Лише туга повязка заважала, а шкіра під нею починала нестерпно свербіти.
У саду було тихо й безлюдно, як і належало о такій ранній порі. У повітрі стояв густий запах троянд, що червоними, рожевими та білими барвами облямовували доріжку до квітника, над якими пурхали метелики та дзижчали бджоли. Яремі подобалися квіти. Євка помічала, як він любить розглядати рослини, нюхати їх і торкатися, тож спершу дівчина шукала серед квіток. Але Яреми тут не було.
Євка побігла навпрошки по траві всередину саду, та ні в альтанці, ні поза нею не знаходилося жодного сліду панича.
Яремо! гукнула вона, забігаючи між дерев.
Ніхто не озвався.
Паничу Яремо! Не ховайся! Снідати час! повторила Євка, роззираючись навкруги.
Раптом біля самого ставка в тонкому очереті юнка помітила щось біле. Кинулась туди і ледь не стримала зойк: то біліла мокра сорочка Яреми, прилипаючи до плечей і спини. Він лежав скручений калачиком і тихенько скиглив. Руки обіймали кучеряву голову, затуляючи вуха.
Паничу! торкнулася його плеча Євка. Чого ж тебе занесло в оце болото?
У черевики одразу ж налило води. Раз і вдруге дівчина штурхнула Ярему, але той не реагував. Тоді вона взяла його попід руки й витягла з очерету на суху траву.
Із очей Яреми котилися сльози, він так само продовжував затуляти вуха руками, ніби рятуючись від якогось лише йому чутного звуку.
Свята Параскево-Пятнице, що ж це таке коїться!
Серце калатало, усе тіло немов налилося гарячим свинцем. Євка зовсім розпустила стрічку, на яку був зібраний комір сорочки, і примусила себе дихати.
Зараз, серденько, зараз покличу на допомогу!
Не розбираючи шляху, чіпляючись за траву й спотикаючись об кротові нори, Євка добігла до альтанки. Майнула тінь усередині хтось був. Не тямлячи себе від жаху, дівчина не збиралася вгадувати, хто там всередині.
Допоможіть! лише гукнула вона, вбігаючи.
Амір лежав горілиць, залізши з ногами на лаву й виставляючи вгору гострі коліна. Побачивши змилену Євку, він навіть не поворухнувся, лиш тільки очі сторожко повернулися в її бік.
Аміре! Врятуй брата! розпачливо вигукнула юнка. Треба його перенести до хати й покликати Кальопу!
Чого б це?
Я не знаю Він лежить, не відзивається руками вуха закладає
Чого б це мені його рятувати? повів бровою Амір, анітрохи не змінившись у голосі.
Євка видихнула. Такого вона не чекала, тож, мов укопана, завмерла на порозі альтанки з роззявленим ротом.
Аміре Ярема твій брат, нарешті спромоглася вимовити вона.
Нічого розумнішого на думку не спадало.
Брат? Юнак підвівся й втупився очима в Євку. У цій сімї в мене є брат?
Її очиська перелякано перебігали від Аміра до палацу, де можна було б і справді знайти поміч. Треба було кидати цього дикуна тут, а самій щодуху бігти до будинку
Але Амір перетнув їй шлях рукою, припираючи до колони альтанки.
Євка глитнула слину, раптом уявляючи себе тією косулею й памятаючи про ніж, який Амір завжди носив із собою.
Аміре паничу милостивий пане, допоможи! заїкаючись, прожебоніла вона. Він же дитина
Євка з благанням визиралася на Аміра. Очі в очі. Той навіть не моргнув.
Паничу, раптом прошепотіла дівчина, відшукуючи в собі залишки відваги. Я на твоєму боці. Якщо ти хочеш, щоб тебе в цій сімї сприймали по-людськи, то сам будь людиною. Звірі добивають слабших. А ти допоможи.
Щось блиснуло в Амірових очах, куточки його вуст поповзли вниз. Він різко відвів руку й відвернувся.
Чорт із тобою. Показуй, куди йти, нарешті сказав він.
Євка пташкою стрепенулася з місця, хапаючи Аміра за руку й тягнучи в глиб саду.
Від несподіванки Амір ледь не втратив рівновагу. Рука дівчини міцно тримала його запястя. Її пальці були холодними, навіть серед цього спекотного літа. Амір ніколи не торкався таких холодних рук. Та чи багато рук насправді його коли-небудь торкалося? Поміркувати далі Амір не встиг, бо Євка відпустила його, показуючи на щось поперед себе.
Ярема лежав на землі, так само скручений калачиком, щоправда, уже не тримаючись за вуха, а поклавши долоні на горло. Тут лише Євка помітила, що на ногах Яреми немає взуття, а ліва ступня розпухла й розчервонілася.
Амір теж це помітив. Вони стривожено перезирнулися.
Дихати можеш? запитав Амір.
Важко
Старший брат узяв Ярему попід руки й переніс до дерева, підперши спину. Далі оглянув ногу й витягнув жало, що стирчало просто з-під великого пальця.
Ти ґава, кинув він Євці. Треба було одразу витягнути жало, доки отрута по всьому тілу не поширилася. Цемісце дуже небезпечне для укусів комах.
Євка втягнула голову в плечі.
Треба було одразу прийти на допомогу, коли я покликала, буркнула у відповідь вона. То не довелося б дорікати мені за неуважність.
Амір гмикнув. Не дивлячись на Євку, він підняв Ярему на руки. Брат видався легким, і нести його було неважко без зайвого клопоту.
Біжи вперед. Накажи розрізати цибулину й принести холодної води напитися, звернувся до Євки хлопець. І ще сухий одяг, щоб перевдягнутись. Жити буде я ще не чув, щоб від бджолиного укусу помирали. Але тепер хоча б під ноги дивитиметься, коли босий по траві ходитиме.