Не вигадуй! Євка повернулася на інший бік і зробила вигляд, що спить.
Ти поміркуй над моїми словами, після короткої мовчанки знову озвалася Оленка. Відхопиш панича будеш плавати, як вареник у маслі. Може, ти й не красуня, але ж і не дурна, як деякі думають. Ти розумніша за нас усіх.
Вулиця
Того дня від самого ранку йшов дощ. Марта не виспалась і особливо знущалася з Євки, що аж пану вчителю довелося на неї прикрикнути. Уроки проводили у великій залі, і панночка весь час розливала напої на блискучі білі кахлі підлоги, примушуючи Євку плазувати перед усіма, витираючи. Далі було гірше, коли Марта лишилася з Євкою наодинці у своїх покоях і примусила ту стояти на одній нозі, доки панночка вишиватиме.
Додому дівчина поверталася пізно, змучена душею та тілом. Дощ минув, але тепер усі дороги перетворилися на місиво з багнюки, іти по якому було неможливо, щоб не намочити ноги.
Євка зняла свої черевички і, притримуючи поли одягу та кутаючись у новеньку свитку, побрела босоніж через село. Вона думала про свою господиню Марту й про те, що завтра все повториться знову. Від тієї думки йти зробилося ще важче. Занурена в думки, Євка незчулася, як звернула не на той провулок.
Гляди, хто іде! Це ж сама панночка Дунька! почула знайомий голос вона.
Євка сторожко озирнулася. До неї наближалася ватага юнаків на чолі з Іваном. Їх було троє. Хлопці розвели навсібіч руки й обходили її з усіх боків, роздивляючись упритул. Як на зло, навколо не було жодної християнської душі, що могла б за неї заступитися, по сусідніх дворах лише собаки гавкали.
Не займай, Іванку, попросилася вона.
А чого ж не займати? Сьогодні ж вулиця, а Оленка сказала, що ти приходити не збираєшся. Чи Оленка нам збрехала?
Нам всім кортить почути, як там живеться в панських палатах! додав рябий Дмитрусь.
Є такий звичай, що як дівка не ходить на вулицю, то хлопці її й побити можуть, солодким голосом сказав Іван, беручи дівчину за комір.
Іванку, я кричатиму!
То кричи, ще більше отримаєш!
Євка зібрала всю свою лють і голосно заверещала. Іван затулив їй рот рукою, хлопці озирнулися.
Диви, щось ніхто не поспішає на поміч!
Іван легенько кинув Євку в руки Дмитруся, а той уже сильніше штурхонув її третьому, якого Євка не знала.
Від хлопців несло горілкою й тютюном. Їхні руки боляче пхали в спину, плечі й груди, хтось навіть ударив її під живіт. Євка даремно борсалася, намагаючись відбитися та вирватися з цупких рук.
Їй здавалося, що це тривало цілу вічність, аж доки не почувся кінській тупіт. Він пролунав несподівано, зовсім поряд.
Досить! почула знайомий голос вона.
Іванко обхопив її ззаду руками й повернув обличчям до новоприбулого вершника, насмішкувато шкірячись. Ілля ж, навпаки, мав суворий і незворушний вигляд, як і належало шістнадцятирічному лицареві.
А чого це ми маємо припинити, паничу? У парубоцької громади є свої закони. Тож їдь собі далі, у них не втручаючись!
Ця дівчина на службі в палаці, озвався Ілля, поглядаючи зверху вниз. Вона власність панночки. Тож як ти смієш посягати на панське добре?
Іван стрімко нагнув Євку, що та аж зойкнула, вишкірився на Іллю й штурхнув дівчину просто обличчям в грязюку.
Хлопці гучно засміялися.
Важко відсапуючись, Євка підвелася. Вона вся була брудна із голови до литок, а її панські обновки були схожі на дрантя волоцюги.
Панич не спішився, але й із місця не рушив, притримуючи свого жеребця. Він мовчки спостерігав, як Євка витирає з очей бруд і спльовує просто Івану під ноги. Лише коли вона, ледь перебираючи ногами, попленталася додому, він повільно пустив коня за нею.
Так і йшли, аж до повороту до Євчиної хати вона попереду, а він верхи позаду. Там, на розі, дівчина повернулася до Іллі й тихо сказала, уперше зазирнувши йому в вічі:
Далі не треба. Я сама.
Ілля кивнув, не зводячи погляду з Євки. Його обличчя так і лишалося незворушним, тож неможливо було збагнути, про що він думає.
Може, подякуєш? нарешті сказав він, розвертаючи коня.
Я знітилася Євка, опускаючи очі та не знаючи, про яку саме вдячність ідеться.
Чи має вона тепер відплатити тим, чим зазвичай розплачуються жінки? Вона потопталася на місці й несміло запитала:
Як ти хочеш, щоб я тобі віддячила, паничу?
Пф, пирхнув він, раптом усміхаючись. Можеш по-польськи, можеш на латині. Здається, сказати «дякую» зовсім не важко.
Д-дякую, коротко відповіла дівчина, кланяючись, але всміхнутися у відповідь так і не змогла.
Їй було соромно. І за свої ниці думки щодо Іллі, і за те, що він бачив її принижену. Але хіба не щодня панич спостерігає, як панночка знущається над нею? Яка тоді вже різниця?
До ранку одяг не висох, і Євка дістала зі скрині свою стару сорочку, плахту та свитку. Аж чує, як матір її знову проклинає.
Гляди, що через тебе накоїли! вона вхопила Євку за шию й поволокла до вікна.
Хатні віконниці були обмащені кізяками, а на білій стіні хати вимальовувався величезний прутень.
Бісова дівка! Чого в тебе все, не як у людей? Бач, не схотілось їй на забаву йти! То хлопці самі прийшли й кізяками нам хату обмастили! Оце доки сором цей не змиєш, на службу свою не підеш!
Але мамо! Мене панночка висіче, якщо спізнюся!
Я сама тебе висічу, якщо зараз же це все не позмиваєш!
Сестри й братова загиготіли. Євці ж здалося, що світ перевернувся з ніг на голову, і вона вже не знала, хто в ньому свій, а хто чужий.
Євка взяла цебро й заходилася обмивати кізяки. Ніхто їй не допоміг, навіть Оленка, що без діла стояла на перелазі й перебирала свою довгу косу.
У палац Євка спізнилася, але панночка ще спала. Веселина лише відкрила рота, щоб насварити, але, побачивши тоскне обличчя Євки та її стару одежину, тільки мовчки відвела дівчину на кухню й насипала тарілку затірки зі шкварками.
Сядь і поїж, наказала вона. Зараз знайду тобі щось перевдягнутися зі свого. Соромно
Це не мені має бути соромно! не витримала Євка, гепаючись на лаву. Хіба Господь не заповідав любити ближнього свого? Чому всі навколо ображають мене й думають, що це я вічно маю вибачатися, червоніти й дякувати? Я що, народилася під такою планетою нещасливою?
Веселина зупинилася на півкроці.
Так, дитя, суворо наказала вона. Зараз ти спокійно поїси, я сама підніму панночку. А потім ми разом підемо до мене, знайдемо тобі якусь пристойну ганчірку одягти, і ти мені все розкажеш.
Невесела Веселина
Кімната Веселини була зовсім маленькою, але затишною. На підвіконні стояв букет польових квітів, а покривала й подушки рясніли вишивкою.
О, якби я так вишивати вміла, то, може, мене мамка любила б, мрійливо сказала Євка, із захопленням розглядаючи узори.
Якби ти була моєю дитиною, відповіла Веселина, навіть не глянувши на Євку, то мені було б байдуже, чи здібна ти до вишивки, чи ні.
Справді? здивовано підвела на неї очі та. Але всі навколо твердять, що я ні на що не здатна.
Веселина зітхнула. Вона сіла на ліжко й втомлено втерла кінчиком хустки лоб.
Усі ми люди, усі здатні ламатися. І завжди є хтось, хто хоче випробувати нас на міцність. Отут, усередині нас, є кілочок у когось він зроблений із глини, а в когось, як у тебе й у мене, зі сталі. Але мій уже давно заіржавів
Євка з подивом дивилася на цю кістляву й зморщену літами жінку, що завжди тримала спину прямо, ніби всередині неї й справді був стрижень. Ніби вона була створена для трону, а не для буденної метушні.
Під час хрещення мені дали імя Василина. Та через мою радісну вдачу всі почали називати мене Веселиною, раптом почала розповідати жінка.
Євка завмерла, навіть дихати перестала.
Родом я з Литви, і потрапила на службу до батька нашого пана Вітовського. Він взяв мене як покоївку, а зрештою і як коханку. Я була гарною стрункою, із густою брунатною косою, високими ниточками брів Та кохання швидко минуло, а я так і лишилася прислужувати в його сімї, виховуючи його дітей, а потім і онуків. Із того часу я більше не сміюся.
Жінка дістала якусь одежу, простягаючи Євці.
Усе на тебе буде великувате, але ми трохи підшиємо й на сьогодні згодиться. А ось цю квітчасту хустку можеш лишити собі мій тобі подарунок. Щоб ти не казала, що всі люди навколо злі.
Євка не могла вимовити й слова. Їй здалося, що вона відчуває біль Веселини десь там, усередині себе. Їй завжди важко давалися слова подяки у їхній родини дякувати не було заведено. Тож вона просто підійшла до старенької й поцілувала її сухі, розперезані зморшками руки.
Мисливець
Того дня Євку відпустили раніше. Вона здогадувалася, що про це подбала Веселина. Була субота, тож замість уроків панські діти могли взятися за свої справи, і Марта весь день провела з матірю, ляльками й шитвом, тоді як брати з учителем поїхали верхи кудись у Боярку. Євка тішилась, що вдалося уникнути зустрічі з Іллею, бо почувалася б не зручно. Так само як вона не вміла бути вдячною, Євка не любила бути зобовязаною.