Аліна Максакова
ЧУЖИНЕЦЬ
ПРОЛОГ
Люсінда Мартінс похмуро поправила витонченою тростиною дрова в каміні, не бажаючи зайвий раз викликати не дуже спритну Бетсі. Попіл зі згорілого поліна знявся білою хмаринкою і, несподівано, жваво відлетів вглиб каміна, ніби бажаючи нагально знайти щось в розжарених, обвуглених, чорних головешках
Послухай, Люсі, пролунав хриплуватий жіночий голос із глибини вітальні, супроводжуваний жалісливим скрипом крісла-качалки. Іноді мені здається, що ти дійсно дещо ексцентрична, як і стверджує та стара карга Купер! Точно, саме Купер!
Вдова Мартінс весело розсміялася, поглянувши на жінку позаду себе товстувату даму середніх років з розсипаним по плечах солом'яним волоссям. Почуті слова явно здивували її. Жінка була приваблива, хоч на обличчі її вже позначилося невблаганне зівянення.
Я й подумати не могла, що почую таке від своєї дорогої подруги, мила Майю, беззлобно мовила Люсінда, витонченим жестом тонкої руки поправляючи каштановий локон, що вибився з хитромудрої зачіски.
Сказати по правді, й у мене в голові не вкладається, як ти примудрилася проміняти Лондон на тутешню місцину з такою огидною погодою, похмуро відказала Майя, задумливо гріючи долоні порцеляновою чашкою з паруючим ароматним чаєм. Наче на підтвердження своїх слів, вона кивнула в напрямку величезного вікна, що служило прикрасою всього будинку. Дійсно, там, за вікном, знову шаленіла страшна гроза, невтомно згинаючи донизу та ламаючи дерева
Серце вдови шалено забилося в грудях в унісон з шаленим градом крапель, які забарабанили по залізній блясі даху. Може, ті краплі були б і прекрасні вдень, пронизані золотим сонячним блиском, проте зараз, під хижим крилом грози, вони стали загрозливо чорними.
О, Майю стривожено мовила раптом місіс Мартінс, пересідаючи на простору софу і поправляючи при цьому розкішне, зшите за останньою модою темно-синє плаття. Завтра сюди прибудуть п'ятеро нових емігрантів, діти та їх вихователька, я збираюся поселити їх в тому невеликому котеджі біля нашого ставка. Але як же ж вони доберуться сюди в таку бурю?
П'ятеро?! вигукнула Майя, ледь не розливши на підлогу гарячий чай. Але в Блухерсте і так їх видимо-невидимо
О, ні, ні! заперечила вдова, і її занадто напудрені щоки покрив легкий румянець. Тими займається госпіталь! Але я повинна, я просто зобов'язана проявити співчуття до наших союзників! Ти читаєш «Morning Chronicles»[1], люба? Ну, звичайно ж, ні Тож я тобі розповім. Ці хоробрі люди Бельгії, опинилися віч-на-віч з війною та небезпекою від неї. Ризикуючи життям, вони там переховують і рятують в своїх будинках наших солдатів. Крім цього, я достовірно знаю, наскільки вони чемні і милі в спілкуванні Невже допомогти їхнім дітям буде чимось зайвим для нас чи обтяжливим? Я вважаю це своїм обов'язком.
Майя Роуз-Баффет в глибокій задумі мовчки відсьорбнула чаю.
Отже, ти вирішила поселити у себе цілу сім'ю? запитала вона після незручного мовчання. При цьому брови її запитально злетіли вгору.
В принципі. В принципі, можна сказати, що це так, ретельно підбираючи слова, відповіла Люсінда Мартінс. Це четверо нещасних сиріт, які втратили все: батьків, житло, майно. Одинадцятого числа вони вже перетнули Ла-Манш і тепер, мабуть, зупинилися в готелі в Бідборо.
У Бідборо? повторила Роуз-Баффет, потираючи мочку вуха, яка ніколи не знала будь-яких прикрас. Туди декілька миль звідсіля Вони, сподіваюся, приїдуть на автобусі?
Автобуси із Бідборо в нашому напрямку не їдуть! засмучено відповіла Люсі.
О ні ні, ні! Тільки не кажи, Люсі, що вони такий довгий шлях зможуть подолати пішки! Ще й у таку зливу Вона ж не закінчиться і через два дні! міс Майя аж захлинулася обуренням: чи то з приводу такої затяжної бурі, чи то від думки про небезпечні митарства сиріт. Трохи поміркувавши, вона продовжила:
Мабуть, я привезу їх сюди сама. Все одно завтра нудитимусь від усіх приготувань до ярмарку. Ти зможеш їх попередити про те, що я заїду за ними?
Вдова ствердно кивнула головою.
Ну, що ж, жваво підсумувала Роуз-Баффет, одним махом осушивши ще теплий чай. Мені буде цікаво подивитися на твоїх емігрантів Можливо, вони повернуть мені втрачене бажання писати Серед іноземців трапляються іноді характери настільки живі, від змалювання яких оригінальною стає книга.
РОЗДІЛ I
ПРО ДЕЯКІ ВІДМІННОСТІ МІЖ АНГЛІЙЦЯМИ ТА БЕЛЬГІЙЦЯМИ
14 квітня 1915 року автомобіль марки «Daimler», піднімаючи за собою вихор крапель і бруду, на неймовірній швидкості промчав по дорозі на Тонбридж, засіяній опалим мокрим листям. Варто було йому опинитися на околицях маленького містечка (якщо це похмуре поселення можна було так назвати), як жінка-водій задоволено всміхнулася. Нарешті Майя Роуз-Баффет, що розслаблено сиділа за кермом, угледіла триповерхову будівлю готелю «North», біля входу до якої з купою невеликих валіз стояло троє дітей з молодою дівчиною в одязі, що нагадував вбрання сестер милосердя, тільки без головного убору.
Припаркувавшись біля відцвітаючої вже клумби, міс Майя бадьоро задріботіла до цього невеличкого гурту. «Мабуть, то і є гувернантка Анни», подумала Майя про «сестру милосердя», пригадуючи розмову з Люсіндою. Будучи людиною творчою, вона відразу зауважила, як разюче відрізнялися ці люди від англійців перш за все, безумовно, манірним одягом. Двоє хлопчаків, практично однакового зросту, мали на тонесеньких шиях пишні банти, занадто великі і яскраві для них, а на дівчинці (з вигляду їй, мабуть, не більше трьох років) була щедро розцяцькована мереживом біла сукня, ніби вона зійшла зі сторінок французьких журналів моди минулого століття.
Ще здаля голосно привітавшись, міс Роуз-Баффет простягнула іноземній дамі обидві руки для енергійного рукостискання.
Bonjour, розгублено пробелькотіла Анни Грізетт, посміхаючись своїми чарівними червоними устами, котрі так вдало доповнювали її безневинний вигляд. Ви мадемуазель Майя?
Навіть не сумнівайтеся в цьому! запевнила Майя, щільніше поправляючи на голові свою блакитну капелюшку, прикрашену аплікацією з соняшників. А це, мабуть, Ваші вихованці? Які ж милі створіння!
Ніби схаменувшись, гувернантка поспішно стала відрекомендовувати своїх підопічних, і через кілька секунд Роуз-Баффет могла скласти про всіх власну думку. Малятко Марі, а також шалапути Етьєнн і Жером, тямущі, але хлопці норовлять побалуватися саморобними рогатками. Майя зі співчуттям і жалісливо дивилася на маленьких сиріток, аж серце їй заболіло.
Глипнувши на годинника, що вільно теліпався разом з браслетом на зап'ясті, міс Майя взяла Анни під руку, яка саме зніяковіло струшувала пилинки зі своєї скромної зеленуватої сукні, і попрямувала разом з дітьми до машини.
Нам не варто затримуватися, доброзичливо пояснила Майя супутникам. Не знаю, як ви, а особисто я не в захваті від можливості пропустити ланч. Це не в моїх правилах До того ж, у кого-у кого, а у нашої місіс Мартінс пречудовий кухар! Але ж мені сказали, що Вас буде пятеро?
Пробачте, але ми повинні ще трохи зачекати, з ледь відчутним акцентом лагідно мовила молода бельгійка. Один із нас Він затримуватися.
А де ж поділася ця дитина? здивовано запитала Роуз-Баффет, упіймавши на собі переляканий погляд мініатюрної Марі, що дивилася на неї величезними очима небесної блакиті. Сподіваюся, вона не загубилася
Котра зараз година, мадемуазель Майя? також з акцентом раптово заговорив старший із хлопчиків Жером, намагаючись пальцями причесати свої непокірні густі світлі кучері і діловито розглядаючи нову знайому.