Генрік Ібсен
Дика качка
ДІЙОВІ ОСОБИВерле, крупний комерсант і заводчик.
Грегерс Верлє, його син.
Старий Екдаль.
Яльмар Екдаль, його син, фотограф.
Гіна Екдаль, дружина Яльмара.
Гедвіг, їхня донька, 14 років.
Фру Берта Сьорбю, економка у Верле.
Реллінг, лікар.
Mольвік, колишній богослов.
Гроберг, бухгалтер.
Петтерсен, лакей Верле.
Йєнсен, найманий лакей.
Огрядний блідий пан.
Плішивий пан.
Короткозорий пан.
Шестеро інших панів, гостей Верле.
Кілька найманих лакеїв.
Перша дія відбувається у комерсанта Верле, чотири інші у фотографа Екдаля.
Дія перша
У домі Верле. Його кабінет. Розкішне і комфортабельне умеблювання: шафи з книжками; м'які меблі; серед кімнати письмовий стіл з паперами і конторськими книгами; на лампах зелені абажури, які пом'якшують освітлення. У середній стіні відчинені навстіж; двері з розсунутими портьєрами. Крізь двері видно другу, велику, гарно умебльовану кімнату, яскраво освітлену лампами і бра. На передньому плані, праворуч, у кабінеті невеличкі двері під шпалери, що ведуть до контори. На передньому плані ліворуч камін, в якому палає вугілля, а трохи далі, в глибині, двостулкові двері до їдальні.
Лакей комерсанта Петтерсен, у лівреї, та найманий лакей И єн-с є н, у чорному фраку, прибирають кабінет. У другій великій кімнаті видно ще двох-трьох найманих лакеїв, які так само прибирають, засвічують вогні тощо. З їдальні долинає гучна розмова і сміх; згодом чути дзенькіт ножа об склянку; настає тиша; хтось проголошує тост; лунають вигуки «браво» і знову шум і розмови.
Петтерсен (засвічуючи лампу на каміні і надіваючи абажур). Ні, послухайте-но, Йєнсене, як ото старий наш розпинається за здоров'я фру Сьорбю.
Йєнсен (висуваючи вперед крісло). А чи правду кажуть люди, наче між ними щось є?
Петтерсен. А біс його знає.
Йєнсен. Він таки зальотник був свого часу.
Петтерсен. Можливо.
Йєнсен. Кажуть, на честь сина обід.
Петтерсен. Авжеж, учора приїхав.
Йєнсен. А я й не чув, що у комерсанта Верле є син.
Петтерсен. Аякже, є. Тільки він постійно живе на заводі у Гірській долині. А до міста він не навідувався вже багато років, відколи я живу тут у домі.
Другий найманий лакей (у дверях другої кімнати). Слухайте-но, Петтерсене, там якийсь старий
Петтерсен (бурчить). А, чорт їх носить у такий час!
Старий Екдаль з'являється справа. Він у поношеному пальтечку, з піднятим коміром, у вовняних рукавицях, у руках палка і хутряна шапка; під пахвою пакет в обгортковому папері. Темно-руда, бруднувата перука і короткі сиві вуса.
(Йдучи йому назустріч.) Господи а вам що тут потрібно?
Екдаль (на дверях). До контори потрібно, Петтерсене, конче потрібно.
Петтерсен. Контора вже з годину як закрита і
Екдаль. Про це чув ще біля воріт, батечку. Але Гроберг ще сидить там. То ти вже, будь ласка, Петтерсене, пропусти мене сюди. (Показує на невеличкі двері.) Ходив я цією дорогою.
Петтерсен. Ну, вже проходьте. (Відчиняє двері.) Тільки запам'ятайте: назад прошу справжнім ходом. У нас гості.
Екдаль. Знаю, знаю гм! Спасибі, батечку! Спасибі, друже! (Бубонить тихенько). Йолоп! (Іде до контори).
Петтерсен зачиняє за ним двері.
Йєнсен. І цей хіба з конторських?
Петтерсен. Ні, так, переписує дещо, коли є потреба. А свого часу теж хват був, старий оцей.
Йєнсен. Воно й видно, що не з простих.
Петтерсен. Авжеж. Лейтенантом був, можете мені повірити!
Йєнсен. Ах, чорт! Лейтенантом?
Петтерсен. Еге. Потім почав було торгувати лісом чи чимось таким. Кажуть, він ото з нашого комерсанта зле пожартував. Завод у Гірській долині був колись їхній спільний розумієте? Я його добре знаю, старика цього. Нема, нема та й хильнемо з ним було по чарчині гіркої чи розіп'ємо по пляшечці баварського у мадам Еріксен.
Йєнсен. Ну, здається, йому нема за що й частувати.
Петтерсен. Господи, та ви ж розумієте, не він мене, а я його частую! По-моєму, слід уважити благородну людину, яку спіткала така-от біда.
Йєнсен. Він що ж, збанкрутував?
Петтерсен. Ні, значно гірше. Він же в кріпості відсидів.
Йєнсен. У кріпості?
Петтерсен. Чи в тюрмі. (Прислухаючись.) Тсс! Встають з-за столу.
Двоє лакеїв зсередини широко розчиняють двері з їдальні.
Першою входить фру Сьорбю, розмовляючи з двома панами. За ними помалу з'являється решта, в тому числі й сам Верле. Останніми йдуть Яльмар Екдаль і Грегерс Верле.
Фру Сьорбю (мимохідь). Петтерсене, каву подасте до концертної зали.
Петтерсен. Слухаю, фру Сьорбю.
Фру Сьорбю з двома співбесідниками проходить до другої кімнати і там звертає праворуч.
За ними йдуть Петтерсен і Йєнсен.
Огрядний блідий пан (до Плішивого). Ух!.. Оце так обід Була робота!
Плішивий. О, при бажанні можна зробити неймовірно багато за якісь три години.
Огрядний. Звісно, але потім, шановний камергере!..
Третій пан. Кажуть, каву і мараскін подадуть до концертної зали.
Огрядний. Браво! То, може, фру Сьорбю нам щось і утне?
Плішивий (півголосом). Щоб вона, бува, скоро не утяла нам якоїсь штуки.
Огрядний. Ні-і; Берта не зрадить своїх давніх друзів!
Сміючись, обоє йдуть до другої кімнати.
Верле (півголосом, стурбовано). Сподіваюсь, ніхто не помітив, Грегерсе?
Грегерс (дивиться на нього). Чого?
Верле. І ти не помітив?
Грегерс. А що було помічати?
Верле. Нас сиділо за столом тринадцятеро.
Грегерс. Он як? Тринадцятеро?
Верле (поглянувши на Яльмара Екдаля). Адже взагалі ми звикли завжди розраховувати на дванадцять персон (До решти гостей.) Прошу вас, панове. (Виходить з рештою гостей, за винятком Грегерса і Яльмара Екдаля, до другої кімнати праворуч.)
Яльмар (який чув розмову). Тобі не варто було посилати мені запрошення, Грегерсе.
Грегерс. Отакої! Гостей же, кажуть, скликали заради мене, і щоб я не покликав свого найкращого, єдиного друга?
Яльмар. Але батькові твоєму це, здається, не сподобалось. Я ж взагалі не буваю в цьому домі.
Грегерс. Так, так, я чув. Але ж мені треба було побачитися з тобою, поговорити. Я, мабуть, скоро знову поїду Так, ми з тобою давні товариші, однокашники, а ось як розійшлися наші шляхи. Років з шістнадцять-сімнадцять не бачились.
Яльмар. Невже стільки?
Грегерс. Звичайно. Ну, як же тобі живеться? З вигляду, добре. Ти погладшав, майже солідним став.
Яльмар. Гм, де там, солідним мене навряд чи можна назвати, але, звісно, я трохи змужнів з того часу.
Грегерс. Так, так. Але з вигляду ти мало змінився.
Яльмар (дещо похмуро). Зате всередині як. Там, повір, зовсім інше! Ти ж бо знаєш, яке нас лихо спіткало, відколи ми з тобою не бачились.
Грегерс (знизивши голос). Що з твоїм батьком тепер?
Яльмар. Облишмо цю розмову, любий мій. Бідний, нещасний батько, звичайно, живе у мене. Адже він більше й не має нікого на світі. Але, знаєш, мені нестерпно важко говорити про це. Розкажи краще, як тобі жилося там, на заводі.
Грегерс. Чудово, цілковита самотність; можна було досхочу думати і розмірковувати про багато, багато що Іди сюди, сядьмо зручніше. (Сідає в крісло біля каміна і садовить Яльмара у друге поруч.)
Яльмар (схвильовано). Тобі, у всякому разі, спасибі, Грегерсе, за те, що ти запросив мене на обід до твого батька. Тепер я бачу, що ти більше нічого не маєш проти мене.
Грегерс (здивовано). З чого ти взяв, що я щось мав проти тебе?
Яльмар. Ну, перші роки все-таки мав.
Грегерс. Коли ж це?
Яльмар. Після того великого нещастя. Воно й природно з твого боку. Адже й твого батька мало не втягли тоді в в усі ці жахливі історії!
Грегерс. І тому я мав сердитися на тебе? Хто тобі втовкмачив це в голову?
Яльмар. Та вже я знаю, Грегерсе. Твій батько сам мені казав.
Грегерс (вражений). Батько! Он воно що! Гм І через це відтоді ти й разу не нагадав мені про себе хоча б словом?
Яльмар. Так.
Грегерс. Навіть коли засновував фотографію?
Яльмар. Батько твій сказав, що ліпше не писати тобі ні про що.
Грегерс (дивлячись просто перед собою). Так, так, мабуть, він мав рацію Але скажи мені тепер, Яльмаре чи вдоволений ти своїм становищем?
Яльмар (злегка зітхнувши). Та-ак, власне, не можу поскаржитись. А спочатку, як можеш догадатися, мені було трохи не по собі. Адже в зовсім інші умови життя потрапив. Та й взагалі все пішло інакше. Це велике нещастя з батьком, розорення сором і ганьба, Грегерсе
Грегерс (здригаючись). Так-так, так-так
Яльмар. Нічого було й думати продовжувати освіту. У нас ні копійки не залишилось. Навіть ще борги виявились. Найбільше твоєму батькові, здається