Грегерс. Ну, це завжди було.
Верле. Не так, як тепер. Та крім того з деяких міркувань я б, мабуть, міг вважати за краще перебратися туди хоча б на деякий час.
Грегерс. Ось чого ніколи не міг би подумати.
Верле. Слухай, Грегерсе, ми з тобою багато в чому не погоджуємось. Але все ж таки ми з тобою батько і син. І, далебі, ми могли б дійти якоїсь згоди.
Грегерс. Тобто про людське око?
Верле. Та хоча б так. Подумай про це, Грегерсе. На твою думку, це можливо? А?
Грегерс (холодно дивиться на нього). Під цим щось криється.
Верле. Як то криється?
Грегерс. Я тобі для чогось потрібен.
Верле. При таких близьких узах, як наші, треба гадати один завжди потрібен другому.
Грегерс. Еге, так кажуть.
Верле. І я б дуже хотів, щоб ти тепер пожив удома деякий час. Я самотній, Грегерсе. Завжди був самотній все життя. Але тепер це особливо дає себе знати, старіюсь. Мені треба мати біля себе кого-небудь.
Грегерс. Адже ти маєш фру Сьорбю.
Верле. Так, це вірно. І я, так би мовити, майже не можу обійтися без неї. У неї така весела вдача і рівний характер; вона оживляє весь дім а мені це так потрібно.
Грегерс. Отже, виходить, ти маєш усе, що тобі потрібно.
Верле. Певно. Але я боюсь, що так не може довго тривати. Жінка за таких умов легко може потрапити у фальшиве становище в очах світу. Не скажу, що й для мужчини це зручно.
Грегерс. О, коли мужчина справляє такі обіди, як ти, він таки може дозволити собі дещо.
Верле. Але ж вона, Грегерсе? її становище? Боюсь, що довго вона не витримає. Та якби навіть якби заради мене вона й махнула рукою на всі пересуди і плітки то сам поміркуй, Грегерсе, у тебе так сильно розвинене почуття справедливості
Грегерс (перебиваючи його). Коротко і ясно: ти збираєшся одружитися з нею?
Верле. А коли й так? Що тоді?
Грегерс. Я теж спитаю: що тоді?
Верле. Ти був би категорично проти цього?
Грегерс. Аж ніяк. Ні в якому разі.
Верле. Я ж не міг знати Можливо, шануючи пам'ять покійної матері
Грегерс. Я не екзальтований.
Верле. Ну, як би то не було, ти, в усякому разі, зняв з мого серця важкий камінь. Для мене дуже важливо у цій справі заручитися твоєю підтримкою.
Грегерс (дивлячись йому у вічі). Тепер я розумію, навіщо я тобі був потрібен, для чого тобі треба було мене використати.
Верле. Використати! Що за слово!
Грегерс. Не будьмо надто вимогливі щодо слів, хоча б сам на сам. (З коротким сміхом.) Так он воно що! Ось навіщо я за всяку ціну повинен був з'явитися до міста власною персоною. Заради фру Сьорбю треба було надати домові сімейного вигляду. Табльо[1] з батька і сина! Це щось новеньке.
Верле. Як ти смієш говорити таким тоном!
Грегерс. Коли в цьому домі була сім'я? Ніколи, скільки я себе пам'ятаю. А тепер, мабуть, виникла потреба створити хоч щось подібне. Справді, як це чудово буде: заговорять, що онде, мовляв, син на крилах благоговіння прилетів на заручини старого батька. Що ж тоді залишиться від усіх цих поголосів про бідну покійну страдницю-матір? Ані порошинки! її син розвіє їх!
Верле. Грегерсе Далебі, мені здається, що для тебе нема на світі людини, ненависнішої за мене.
Грегерс (тихо). Занадто вже близько я придивився до тебе.
Верле. Ти дивився на мене очима своєї матері. (Трохи знижуючи голос.) А ти б пригадав, що її очі бували іноді затуманені
Грегерс (тремтячим голосом). Я розумію, на що ти натякаєш. Але хто винен у нещасливій слабості матері? Ти і всі оці твої!.. Останньою була ця жіночка, з якою ти звів Яльмара Екдаля, коли тобі самому вона о-о!
Верле (знизуючи плечима). Слово в слово, як сказала б твоя мати.
Грегерс (не звертаючи на нього уваги). І він, ця велика, по-дитячому довірлива душа, тепер з головою загруз у брехні Живе під одним дахом з такою і не знає, що його так зване сімейне вогнище побудоване на брехні! (Роблячи крок до батька.) Як погляну на пройдений тобою шлях наче дивлюсь на поле бою, вкрите розбитими людськими життями.
Верле. Здається мені, що прірва між нами занадто вже широка.
Грегерс (опанувавши себе, вклоняється). Я теж це помітив і тому відкланююсь іду.
Верле. Ідеш? Зовсім з дому?
Грегерс. Так. Тепер, нарешті, я бачу перед собою мету життя.
Верле. Що ж це за мета?
Грегерс. Ти б лише поглузував, дізнавшись.
Верле. Хто самотній не так легко глузує, Грегерсе.
Верле. Що ж це за мета?
Грегерс. Ти б лише поглузував, дізнавшись.
Верле. Хто самотній не так легко глузує, Грегерсе.
Грегерс (показуючи в глибину другої кімнати). Поглянь-но, батьку, камергери граються в піжмурки з фру Сьорбю На добраніч прощавай! (Іде до другої кімнати і зникає праворуч.)
Чути сміх і жартівливі вигуки групи гостей, що з'явилися в другій кімнаті зліва.
Верле (презирливо бурмоче вслід Грегерсу). Ех! Бідолаха!.. А ще каже не екзальтований.
Дія друга
Ательє Яльмара Екдаля. Просторе приміщення, очевидно, колишнє горище. Праворуч скісна стеля з великими шибками, наполовину запнутими синіми завісками. У правому кутку, в глибині, вхідні двері; а на першому плані праворуч двері до жилих кімнат. У лівій стіні теж двоє дверей, і в простінку між; ними залізна грубка. У середній стіні широкі розсувні двері. Умеблювання скромне, але затишне. Між дверима праворуч, трохи віддалік від простінку, диван, стіл і кілька стільців. На столі засвічена лампа під абажуром, лежать фотографії і різний дріб'язок: пензлі, папір, олівці та ін. У кутку, біля грубки, старе крісло. Там і тут розставлені і розкладені фотографічні апарати і приладдя. Біля середньої стіни, ліворуч від розсувних дверей, полиці, на яких кілька книжок, ящики і пляшки з хімічною рідиною, різні інструменти тощо.
Гіна Екдаль сидить за шитвом на стільці біля стола. Гедвіг на дивані, затуливши очі долонями від лампи і заткнувши вуха двома пальцями, читає книгу.
Гіна (поглядає на дочку з прихованою тривогою, потім камеє). Гедвіг!
Гедвіг не чує.
(Голосніше.) Гедвіг!
Гедвіг (віднімаючи пальці від вух). Що, мамо?
Гіна. Любонько, не можна тобі більше читати.
Гедвіг. Ну, мамо, ну, ще трошки! Хвилиночку.
Гіна. Ні, ні, відклади книгу. Батько цього не любить. Він і сам ніколи не читає вечорами.
Гедвіг (закриваючи книгу). Так, тато не дуже-то любить читати.
Гіна (відкладає шитво і бере зі столу олівець і зошит). Ти не пам'ятаєш, скільки ми сьогодні заплатили за масло?
Гедвіг. Крону шістдесят п'ять єре.
Гіна. Вірно. (Записує.) Страх, скільки у нас масла виходить. До того ж ковбаса і сир. Стривай-но (Записує.) І шинка ще Гм (Підраховує.) От уже й виходить
Гедвіг. А ще ж пиво?
Гіна. Так, звичайно. (Записує.) Обходиться дорогенько. А все потрібне.
Гедвіг. Зате нам з тобою не треба було сьогодні супу на обід, раз тато пішов.
Гіна. Так, це добре склалося. Та ще я одержала вісім крон п'ятдесят єре за карточки.
Гедвіг. Невже стільки?
Гіна. Рівно вісім крон п'ятдесят!
Мовчання. Гіна знову береться до шитва. Гедвіг бере олівець, папір і щось малює, заслоняючи очі лівою рукою.
Гедвіг. Адже дивно якось, що тато сьогодні на такому пишному обіді у комерсанта Верле!
Гіна. Не можна сказати, що в комерсанта. Це ж бо син прислав по нього. (Згодом.) З комерсантом ми не маємо ніяких справ.
Гедвіг. От буде добре, коли тато прийде. Він обіцяв попросити для мене у фру Сьорбю чого-небудь смачного.
Гіна. Еге, в цьому домі, повір мені, знайдеться багато смачненького.
Гедвіг (продовжуючи малювати). А я начебто зголодніла трошки.
Старий Екдальз паперами під пахвою і згортком у кишені пальта з'являється з вхідних дверей.
Гіна. Як дідусь пізно сьогодні!
Екдаль. Контору замкнули. Довелося ждати у Гроберга. І потім пройти через Гм
Гедвіг. Дали знову на переписування, дідусю?
Екдаль. Цілу папку. Поглянь-но.
Гіна. Добре.
Гедвіг. їв кишені теж у тебе згорток.
Екдаль. Що? Дурниці! Нічого там нема. (Ставить палицю в куток.) Роботи надовго вистачить, Гіно. (Відсуває одну половинку дверей у задній стіні.) Тсс! (Зазирає в них і знову обережно засуває.) Хе-хе! Усі задрімали! А вона залізла у кошик. Хе-хе!
Гедвіг. А їй не зимно в кошику, дідусю?
Екдаль. Таке вигадаєш! Зимно!.. Стільки соломи! (Іде до дальніх дверей ліворуч.) У мене там є сірники?
Гіна. Сірники на комоді.
Екдаль іде до себе.
Гедвіг. От добре, що дідусь знову з переписуванням!
Гіна. Так. Бідолашний старий; тепер хоч кишеньковими грішми запасеться.
Гедвіг. І не сидітиме цілими ранками в тому поганому трактирі у мадам Еріксен!
Гіна. Так, і це дуже добре.