Рибалки!
Рибальська банда!..
Він і сам був не від того, щоб задати латати, але не встиг ще перепочити після останньої бійки й певен був, що ноги зрадять його. Фреда й Чарлі теж не дуже то кортіло здибатися з новим лихом, таким, що злякало навіть Симпсонівських урвиголів та хороброго кочегара, але вони не могли кинути товариша.
Тим часом на пустирі засновигали якісь темні постаті. Одні з них наближалися до хлопців, решта припустила наздогін за Симпсонівськими втікачами, й незабаром зойк та лемент красномовно довів, що їм пощастило декого злапати. По хвилинці вони повернулися, волочачи за собою Червонька-Симпсона, який страшенно лаявся й гарчав, не пускаючи з рук пакунка з літавцями.
Джо цікаво позирав на цю нову зграю харцизяк. Усі вони були парубки років на 1718, а то й на 2324. На всіх виразно лежало тавро волоцюзтва, а в багатьох обличчя були такі вже не гідні доброго слова, що аж мороз біг поза шкірою дивитися на їх.
Двійко харцизяк міцно схопили Джо за обидві руки. Чарлі з Фредом теж зазнали долі бранців.
Гей ви! гримнув владним голосом старший із Рибальської банди. Ми тут розберемося по-свійськи. У чому річ? Ти, червона мармизо, відповідай мені! Що ви тут витівали?
Нічого я не витівав, захлипав Симпсон.
Так-то воно так, та не так! Харцизький отаман повернув Червонька обличчям до ліхтаря.
Хто це тобі так пику розписав? спитав він.
Той кивнув головою в бік Джо, якого ту ж мить виштовхнули наперед.
Через що ви оце бучу збили?..
Через літавці, мої власні літавці! сміливо й з притиском відмовив Джо. Цей хлопчак хотів їх у мене забрати. Ось він ще й досі держить їх під пахвою!
А, он воно що. Він їх заграбастав?!.. Слухай сюди, ти Червона кучмо! У нас тут красти заборонено. Ти завжди гарбаєш чуже добро.
Давай пакунка! Зараз мені!..
Отаман загрозливо стис кулака. Симпсон, плакавши лютими слізьми, мусив таки віддати здобич.
А ти що там ховаєш? кинув раптом отаман, обертаючись до Фреда й вихоплюючи йому з рук пакунка. Ще літавці, га? Тут, як я бачу, ціла фабрика їх!.. додав він, відбираючи пакунок у Чарлі. А тоді, промовив тоном безстороннього судді:
Тепер ми маємо винести постанову, як саме покарати цих трьох молодців.
За що саме? обурився Джо. За те, що нас пограбовано?
Ні, не за це, зовсім таки не за це, удаючи ввічливого, відказав голова суду, а за те, що ви тут швендяєте зі своїми забавками на спокусу людям і утворюєте заколоти, бешкетуєте!.. Це чорти батька зна що!..
Добре зваживши, що вся увага «рибалок» купчилася зараз коло трьох «верховинців», Червонько, вгодивши мить і вислизнувши зі своєї куцини, прожогом кинувся до тої самої вилазки, де його перейняв Джо. Кілька рибалок перескочили тин, і з галасом помчали наздогін. Десь зайшлися гавкаючи й виючи собаки, далі зацокотіли каблуки не то по дахівках, не то по порожніх скриньках, а тоді захлюпала вода, немов хтось бочку перекинув.
По хвилині здогінці повернулися, мавши вигляд не дуже хвацький мокрі, як хлющ, після холодного душу, яким почастував їх каверзний Червонько; а згори звідкись, з приязного даху, долинав його глузливий регіт.
Цей випадок, вочевидь, збентежив отамана рибальської ватаги; він знову повернувся до трьох приятелів, як раптом почувся протяглий свист вочевидь, гасло, яким вартовий застерігав своїх товаришів. За мить примчав той вартовий сам і приєднався до ватаги, яка вже, почала відступати.
Чубаті[2] гукнув він, ледве зводячи духа.
Джо озирнувся, угледів двох полісменів, що наближалися, поблискуючи касками на головах: та електричними ліхтариками, і пошепки озвавсь, до товаришів:
Тікаймо!
Та банда, що погналася, хто куди, заступала їм дорогу спереду, а поліція наближалася ззаду Отже, їм довелося кинутися вбік Червонькової вилазки, полісмени ж і собі побігли за ними, гукаючи, щоб вони зупинилися.
Хлопчачі ноги прудкі, а надто, як за погонича їм буває страх. Перескочивши через паркан хлопці дременули далі задвірками й закутками. Полісмени, ті за ними не полізли. Певно, їм уже доводилося скуштувати гарячого по цих лазах-перелазах. Отже, натрапивши на тин, вони вирішили на своїх здогонах заговіти.
Тут не було жодного ліхтаря, хлопцям доводилося навпомацки блукати серед темряви, і серця їм шалено калатали.
На подвірї, серед кучугурів, порожніх кошів та скриньок хлопці блукали щось із чверть години. Куди не тикалися, усюди натикалися на гори ящиків, яким кінця-краю не було. З цього лабіринту вони нарешті видряпалися на дашок повітки, але потрапили на друге подвіря, де теж не було куди подітися так його захаращено порожніми клітками для курей.
На подвірї, серед кучугурів, порожніх кошів та скриньок хлопці блукали щось із чверть години. Куди не тикалися, усюди натикалися на гори ящиків, яким кінця-краю не було. З цього лабіринту вони нарешті видряпалися на дашок повітки, але потрапили на друге подвіря, де теж не було куди подітися так його захаращено порожніми клітками для курей.
Урешті-решт натрапили вони й на ту славну споруду, що через неї так добренько скупалися Червонькові здогоничі. Приладдя було просте, але напрочуд дотепне: біля самісінької вилазки приправлено довгу підойму, якої не можна було обминути пролазячи крізь дірку в паркані; у цій підоймі й була вся сила! якщо її трохи зачепити, вона враз посувала величезну каменюку, що врівноважувала цебер із водою, прилагоджений вгорі цебер ту ж мить вивертав усе, що в ньому було, на того, хто стояв біля підойми.
Апарат сподобався хлопцям, коли вони уважненько оглянули його. На їхнє щастя, цебер був уже порожній, а то й їм довелося б скупатися, бо Джо, йдучи попереду, зрушив із місця підойму.
А отже, це, мабуть, Симпсонове подвіря! пошепки озвавсь Джо до товаришів.
Певно, що так! погодився Фред, або ще когось із його ватаги.
Раптом Чарлі ухопив їх обох за руки.
А ну цитьте!.. Чуєте?.. прошепотів він.
Хлопці принишкли прислухаючись. Чутно було чиюсь ходу задзюрчала вода, наче з відкрученого крана відтак знов тверді сміливі кроки, й дедалі то ближче Ще нижче припали до землі Джо з товаришами, аж духа затаївши. Пройшла близесенько якась темна постать, що полізла на ящика та й почала поратися коло цебра, налагоджуючи пастку. Це був Червонько. Він підсунув трохи підойму, поклав на місце каменюку, постановив як слід цебра й улив у нього два відра води; відтак, скочивши з ящика, попрямував по воду ще Аж тут Джо вихопивсь йому назустріч, перекинув його на землю і насів.
Не кричи! наказав. А слухай ось що!
А це тільки ви, з полегкістю промовив Червонько.
У цій фразі бриніла миролюбна нотка, що відразу змінила на добре настрій усім хлопцям. Що ви тут робите?..
Хочемо звідси вибратися, відказав Джо, і якомога швидше!.. Нас аж троє, а ти сам-один
Гаразд, гаразд урвав його голова ватаги. Я залюбки проведу вас. Хіба мені що? Я ніякого зуба на вас не маю. Ходімо, я вас зараз виведу звідси.
За кілька хвилин вони й справді перелізли вже високого паркана й опинилися десь у темнім завулку.
Простуйте сюдою і вийдете на вулицю там, пройшовши два квартали, завертайте праворуч женіть ще три квартали й знов таки праворуч а там ви й опинитися прямісінько на Юніон-стрит!.. Тра-ля-ля!..
Вони попрощалися й рушили. А отаман Сімпсонівської ватаги гукнув їм ще наздогін таку пораду:
Іншим разом, як знов дістанете літавців, то краще покиньте їх удома!!!
V. Знову вдома
Йдучи так, як сказав їм Червонько, хлопці вийшли на Юніон-стрит і без подальших пригод дісталися до себе на Верховину. Звідти вони ще раз зазирнули вниз, туди, звідки не вгаваючи, долинав невиразний гамір густо залюдненого кварталу.
Доки житиму, не піду туди! суворо вимовив Фред. А цікаво б мені довідатись, куди подівся отой кочегар.
Добре, що ми цілі вихопилися звідти, філософськи заспокоював товаришів Джо.
Ну, щоб зовсім цілі, того не можна сказати, надто за тебе, усміхнувся Чарлі.
А так! погодився Джо. Отже, вдома, мені не втекти від прикрого!.. На добраніч, товариші!
Як він і сподівався, бічні двері були замкнуті; обійшовши навколо будинку, він, мов злодій, уліз вікном до їдальні. Широким передпокоєм він уже тихесенько скрадався до сходів, як раптом із бібліотеки вийшов батько. Обидва враз мов до землі прикипіли з подиву. Джо мало не вибухнув істеричним реготом, уявивши собі, який у нього вигляд, коли подивитися збоку. Але вигляд був і багато гірший, ніж міг він собі уявити. Перед містером Бронсоном стояло, ніби в калюжі скупане, хлопя зі запухлим носом, із розбитою губою, з геть чисто подряпаним обличчям, закривавленими руками та в розпанаханій од гори й донизу сорочині.
Що це таке, добродію? спромігся, нарешті, вичавити із себе містер Бронсон.
Джо мовчав. Чи сили було втиснути в одну коротеньку відповідь усю довгу низку пригод цієї ночі?.. А їх довелося б перелічувати геть усі, щоб стало зрозумілим, як дійшов він такого жалюгідного стану.
Чи не ковтнув ти язика?.. нетерпляче запитав містер Бронсон.