А потім було ще цікавіше. Скоро ми минули пороги, вода стала як молоко й укрилася зверху маленькими кружальцями, так, ніби риба перій підіймається вгору навесні або як іде дощ. То зринала донна крига. Праворуч, ліворуч, куди не кинеш оком усюди вода була вкрита тією кригою. Човен плив, наче в густій каші, вона обліпила весла, як клей. Скільки переїздив я пороги перед тим і після того, але ніколи не бачив ані подоби. Раз за життя трапилось мені таке видовисько.
Кажи, кажи сухо кинув Бетлз. Думаєш, я повірю твоїм теревеням? Мабуть, щось не гаразд у тебе і з очима, і з язиком. А може, повітря так вплинуло тоді на вас?
Але ж я бачив ту кригу на власні очі, і коли б тут був Ситка Чарлі, то й він би посвідчив, що це правда.
Проте факти є факти, їх не обминеш. Це не природно, щоб вода замерзала з глибини.
Але ж я на власні очі
Не гарячкуй так, уговкував його Бетлз.
Однак Лон Мак-Фейн, запальний, як і всі кельти, вже кипів гнівом.
То ти не віриш?
Коли ти вперся, як віслюк, то скажу тобі, що таки не вірю. Я вірю насамперед природі й фактам.
Виходить, я брехун? погрозливо мовив Лон. Може, спитаєш у своєї жінки-сивашки й переконаєшся, що я кажу правду.
Бетлз несподівано спалахнув люттю. Ірландець мимоволі образив його, бо Бетлзова дружина була напівбіла, дочка російського торгівця хутром, і він повінчався з нею в православній місії в Нулато, за тисячу миль звідси в пониззі Юкону, тому вона належала до вищої касти, ніж звичайні тубільні жінки-сивашки. Це вже були тонкощі, і їх могли збагнути лише північні шукачі пригод.
Авжеж, брехун, відповів він злісно.
Тої ж миті Лон Мак-Фейн кинув його об землю. Чоловіки, що сиділи коло грубки, посхоплювалися й розборонили їх.
Бетлз підвівся, втираючи кров з уст.
Я ніколи не лишаюся боржником. Не думай собі, що й цього разу я не розквитаюсь.
Мене ще зроду ніхто не називав брехуном, була чемна відповідь. І хай мене дідько вхопить, коли я не допоможу тобі розквитатися зі мною будь-яким способом.
У тебе й досі той тридцять вісім на пятдесят пять?
Лон потакнув.
Ти б добув собі кращий калібр. А то мій револьвер попробиває в тобі такі дірки, як горіхи.
Не бійся. Мої кулі хоч і мають мякі носики, зате бють влучно і вилітають з другого боку сплющені в кружечок. А коли я матиму приємність бути до твоїх послуг? Біля ополонки гарне місце.
Не погане. Будь там рівно за годину, тобі не доведеться довго чекати на мене.
Обидва надягли рукавиці й вийшли з поста, дарма що товариші вмовляли їх помиритися.
Почалося все з дрібниці, однак у таких упертих і запальних людей дрібниці швидко розростаються у велику образу. Окрім того, в ті часи ще не здогадалися розморожувати ґрунт і добувати золото взимку, тож люди з Сорокової Милі, замкнені в таборі тривалою арктичною зимою, робилися обважнілі від переїдання й примусових лінощів і такі дратівливі, як бджоли наприкінці літа, коли вулики переповнені медом.
У Північній Країні тоді ще не існувало правосуддя. Кінна поліція теж була справа майбутнього. Кожен сам міряв образу й визначав кару, залежно від того, як вона йому допекла. Рідко коли громада втручалася в такі справи, і ніколи за всю похмуру історію табору на Сороковій Милі не порушувано восьмої заповіді.
Здоровило Джім Белден поспішно скликав раду. Відлюдька Макензі настановили головувати й відрядили посланця до панотця Рубо, щоб і той прийшов на допомогу. Вони розуміли, що становище їхнє парадоксальне. Можна було втрутитися й не допустити до поєдинку, однак це суперечило б їхнім власним поглядам, хоч їм і дуже хотілося, щоб товариші не стрілялися. З одного боку, їхня простацька давня етика визнавала право кожного ударом відплачувати за удар, але ж вони ніяк не могли погодитися на те, щоб двоє добрих товаришів, таких, як Бетлз і Мак-Фейн, зійшлися у смертному герці. Теоретично вони вважали за боягуза того, хто уникає бою, коли йому виклик кинуто; проте, як самі зіткнулися з такою справою, то не хотіли, щоб вона дійшла кінця.
Зненацька нараду було перервано. Надворі зарипіли мокасини, почувся крик, а тоді постріл револьвера. Двері шпарко відчинилися, й увійшов Мелмют Кід, весело поблискуючи очима. В руці він тримав кольта, з якого ще курився дим.
Поклав на місці. Він замінив порожню гільзу й додав: Твого собаку, Відлюдьку.
Жовте Ікло? спитав Макензі.
Ні, того клаповухого.
Жовте Ікло? спитав Макензі.
Ні, того клаповухого.
До біса! Таж він був здоровий!
Вийди подивися.
А врешті, воно й краще. Я таки боявся, що він заслабне. Сьогодні вранці вернувся Жовте Ікло і добряче покусав його, та й мене мало не повдовив: кинувся на Зарински, але вона метнула йому спідницею межи очі й викрутилася. Тільки того, що порвала спідницю та добре викачалася у снігу. А він знов забіг до лісу. Гадаю, що вже не вернеться. В тебе теж загинули які-небудь собаки?
Один, найкращий з усього запрягу. Шукум. Сьогодні вранці почав кидатися на всіх, але не наробив багато лиха. Напав на собак Ситки Чарлі, і вони розтягли його по всьому шляху. А тепер двоє з них сказилося і втекло; як бачиш, він зробив своє. Коли ми чогось не вигадаємо, то до весни лишиться мало собак.
І людей теж.
Як то? З кимось сталося лихо?
Бетлз і Мак-Фейн посперечалися, а тепер зійдуться біля ополонки, щоб докінчити суперечку.
Йому докладно розповіли пригоду. Мелмют Кід звик, що товариші його завжди слухаються, і взявся владнати цю справу. Він швидко вигадав, як виплутатися з халепи, і пояснив свій план товаришам; ті пообіцяли неодмінно виконати всі його настанови.
Отже, ви бачите, закінчив він, що ми не позбавляємо їх змоги битися, а однак, я гадаю, що вони самі не захочуть, як зметикують, до чого йдеться. Життя то гра, а люди грачі. Вони гратимуть на все, коли є хоч один шанс на тисячу виграти. Але позбавте їх того одного шансу, й вони не гратимуть.
Він удався до начальника поста:
Відміряй-но мені три сажні найкращого півдюймового манільського мотуза. Ми встановимо такий прецедент, що люди Сорокової Милі повік будуть його памятати, пророкував Кід. Потім, обкрутивши мотуза навколо руки, повів своїх товаришів до ополонки саме вчасно, щоб зустріти супротивників.
Яке, в чорта, він мав право приплутувати до цієї справи мою дружину? загримів Бетлз, коли товариші спробували вмовити його. Це зовсім ні до чого не приходилося, заявив він рішуче. Це зовсім ні до чого не приходилося, проказував він раз у раз, ходячи сюди й туди та піджидаючи Лона Мак-Фейна.
У Лона ж Мак-Фейна обличчя палало, а рот не стулявся: він зухвало кидав виклик церкві.
Коли так, панотче, кричав він, коли так, то я залюбки загорнуся в полумяну ковдру й ляжу на постіль із жару. Але ніхто не скаже, що Лонові Мак-Фейну завдали брехні, а він облизнувся й навіть вухом не повів! І не треба мені вашого благословення. Я хоч і неотесаний, але серцем відчуваю, що добре, а що зле.
Тож це не серце, Лоне, зауважив панотець Рубо, це гординя спонукала тебе підняти руку на свого ближнього.
Це вже ваші французькі вигадки, відказав Лон. І потім, повертаючись іти, спитав: А ви відправите панахиду, коли мені не пофортунить?
Але священик тільки всміхнувся. Він і собі повернувся й рушив у напрямку білої замерзлої річки. До ополонки провадила втоптана стежка зі ступінь завширшки. Обабіч лежав глибокий, пухкий сніг. Люди йшли один за одним, мовчки, а священик у чорній сутані надавав походові урочистого, похоронного вигляду. Як на Сорокову Милю, то це був теплий зимовий день; обважніле небо нависло низько над землею, а живе срібло показувало незвичний рівень двадцять градусів під нулем. Але це тепло не тішило. Навіть високо вгорі вітер ані кивав, і хмари зависли нерухомо, похмуро, віщуючи ранній снігопад. А байдужа земля, скована зимовою сплячкою, не готувалася його зустрічати.
Коли прийшли до ополонки, Бетлз, походжаючи, очевидно, знов мовчки обмірковував сварку, бо на закінчення вигукнув своє: «Це зовсім ні до чого не приходилося!» А Лон Мак-Фейн похмуро мовчав. Гнів так душив його, що він не міг говорити.
А все ж у ті хвилини, коли вони не думали про сварку, то обоє дивувалися на своїх товаришів. Вони сподівалися, що їм чинитимуть опір, і ця мовчазна згода ображала їх. Здається, можна було більшого сподіватися від близьких людей, і обидва в душі почувалися наче скривдженими й обурювалися тим, що стільки друзів без єдиного слова протесту вийшли подивитися, наче на свято, як вони стрілятимуть один одного. Видно, небагато вони були варті в громаді. Якось дивно поводилися їхні товариші, аж не вірилося.
Станьмо спина до спини, Девіде. Чи досить буде пятдесяти кроків, чи, може, подвоїти відстань?
Досить, хижо відрубав Бетлз.
Але новий манільський мотуз, що був не на видноті, а так собі недбало обкручений на руці в Мелмюта Кіда, привабив меткий ірландців погляд і сповнив його тривогою.