Годі сказати чи це поєднання було влучне старе знайомство, задавнені клопоти, різноманітні вдачі, скомпліковані взаємини. Родинна доля моїх комірників не конче ідеальна не мали дітей, забагато претенсій, екзальтовані настрої, напружене шукання виходу. А разом здібний, порядний, ініціативний, з надійним майбутнім, знавець свого діла і метка, зарадна комерційна бухгалтерка з добрим знанням англійської мови.
Я не був переконаний, чи це спілкування вийде нам на здоровя, але так сталося, що це мусіло статись, ми мали забагато спільного війна, Европа, земляцтво, втікацькі табори, небезпечні роки. Такий час і такі умови зливають людські долі в одну долю і роблять їх взаємно зобовязаними.
І мені здавалося, що основним і рішальним ґросмайстром цілої гарячкової інтермедії була Марта. Недавно ми всі троє їздили на Ніагару і по дорозі, у малій, придорожній освіжальні[31], за чашкою кави, ми цю справу порушили, обговорили і зробили постанову. Марта, як звичайно, була захоплена, мала багато планів, малювала прекрасні картини майбутнього, а вже першого вечора їх переселення, коли ще нічого не було на своєму місці, ми вже сиділи внизу перед ватраном при столику, частувалися «рай-віски»[32] і під шелест дощу у листі широкого клена, що доносився до нас через відчинене вікно, завзятюще на цілу вулицю сперечалися.
Мали звичайно безодню дразливо-актуальних тем, ми ж ще гарячі европейці, у наших очах ще не згасла війна, ми були розтерзані, розкидані, розбиті, ми мали багато партій, забагато рецептів, безліч домагань, ми ставили їх завжди руба, не конче трималися логіки, часто губилися в суперечностях, а наша чарівна дисидентка Марта, повна свого бурхливого темпераменту, на думку Михайла, все знала і все знала краще, а тим самим позбавляла нас якої-будь можливости додати до цих рішень також щось від себе.
Наприклад, я був схильний прийняти основну вину за нашу поразку і наше вигнання на нас самих, ми, мовляв, гонимося, як сліпці, за винними і не бачимо, що вина перед нами, вона у нас, у нашій крові, на що Марта сардонічно вибухала гострим протестом, заявляючи абсолютно, що вина поза нами, у наших ворогах, в ідеологіях, більшовизмі, москалях. Цитуючи Достоєвського[33], якого Марта знала лишень з прізвища, я намагався доказати, що подібні явища лежать в натурі буття, і, щоб їх розуміти, треба розуміти їх природу, на що Марта вибухала, що Достоєвський москаль, дурень, епілептик, загарбник і в цих питаннях він нічого не розуміє.
В цьому ж тоні і дусі ми рішали проблему наших визвольних політичних партій, угруповань, середовищ, цілого визвольного руху, емігрантської єдности, мельниківців[34], східняків, західняків[35], католиків, православних і за кожне з цих безконечних питань ми зчиняли з Мартою смертельний бій.
А також вона була дуже добре обзнайомлена з моїми приватними справами і особливо її бентежили мої стосунки з Леною Глідерс. Звідки і як вона про це довідувалась її патент, вона його нікому не зраджувала, але при першій нагоді вона неухильно зводила мову на цю вражливу тему і дуже прямолінійно, з виразним наміром мене перестрашити, питала:
Чи знаєте хто вона?
Причому Михайло, який напевно не раз чув це питання, сидів збоку, заклавши ногу на ногу, з розхристаним коміром, спокійно, іронічно посміхався. Я, звичайно, не знав, що сказати, не бажав це питання розгортати взагалі, на що Марта давала остаточну і рішальну відповідь:
Вона совєтська шпигунка!
Звідки ви це так упевнено знаєте? питав я дуже скромно, щоб не викликати ще більших вибухів.
Я це знаю! казала вона рішуче, причому її пристрастні пивні очі дивилися на мене гостро й виразно.
Я замовкав ще більше, і ця демонстративна мовчанка зривала її ще виразніше.
Вона накидалась на свою жертву, ніби та стояла перед нею:
Розумієтсья! Ви не вірите. І як повірити Можете не вірити Але я знаю, і не одна я. Всі знають Вона хоче вас звабити, знищити, вона має завдання
Яке там завдання, не витримував я.
Вас знищити! повторяла Марта.
Для чого знищити? щиро дивувався я.
Наївний. Дитинка. Він не знає. О, бідний, бідний! Ну, а скажіть, намагалась вона вложити у свої слова цілі тонни сарказму, як ви почуваєтесь тепер? Покинула? Що? Не вдалася місія? А що, не легко забувається, чи вона вам бодай пише? Мужчини дивні істоти, їм лиш зовнішність Суконка, капелюшики, лиш кивни пальчиком о, так! Вигляд у неї що й казати. Артистка. Але що вона до самої глибини душі зіпсута, запродана
Ви не маєте права цього казати! перебив я їй.
Але ж, Марто! озвався також Михайло.
Бо мені це болить! не здавалась вона. Павло не звичайна людина. Він холостяк. Він заанґажований громадсько. Йому це шкодить. Про це говорить ціле місто. Мене постійно питають
Я поблажливо, намагаючись втримати рівновагу, посміхався, але мені було не до сміху. Хотілося встати, не сказати нічого і відійти. Але це значило б розрив з першого дня, це значило б лишень катастрофу.
Дорога пані Марто, казав я, щоб закінчити мову. Такі явища не мають пояснень.
Чому не мають? Я вам це виразно пояснюю.
Але я не розумію, казав я.
Бо ви засліплені. І я з вами не погоджуюсь.
Маєте на це право.
Вдаєте наївного. Не бачите, не чуєте.
Це чужі, особисті справи. Чому вони вас цікавлять?
Вона не мала відповіді, але вона мала темперамент. Це помагало їй не давати відповідей, а разом перешкоджало думати взагалі. Її заливало почуття, вона плавала у цій стихії без вітрила і без керми, і не було вигляду на яку-будь зміну положення.
Це і було те, що мене бентежило, я майже знав, що так буде, лишень не думав, що це так різко, з першого дня, почне діяти. Зроблено помилку, але шкода похід початий, повороту нема, мусимо йти далі. Єдине, що лишалося, змінити мій статус парубка і в цьому шукати рятунку.
Бо ж треба, либонь, розуміти, що становище парубка у певній стадії його розквіту вийнятково дразливе, його містерійно-притягальна флюїдальність може стати загрозою нормального курсу навігації навіть дуже цнотливих аргонавток, а стіни, за якими він перебуває, можуть перевтілитись у стіни зачарованого замку і стати мрійливою привабою не лишень дівчат і дівчаток, але й не в меншій мірі жонам, жінкам і жіночкам з досить загрозливою перевагою цих останніх.
За парубком, звичайно, полюють, намагаються залучити в тенета, обернути його в знаряддя одруження Рої завжди вишукано-модних спідниць, галереї ніг, плечей, прикрашені і неприкрашені смішки, обіцяючі погляди, сконцентровані атаки терору і облави.
У природі явищ не існує більш досконалого поєднання хижацтва, естетики й насолоди, як в одному примірникові вродливої жінки, коли вона виконує свою місію ліквідації парубоцтва.
Тим більше, коли надходить меланхолійно-отруйлива осінь з її запаморочливою анархією сентиментів поржавілого листя і партизансько-підступних ночей. Хто може встояти перед таким Бродвеєм[36] нахабства і драпіжних законів цієї тиранії.
Саме така осінь наближалася, все отямлювалось після літнього запаморочення, магазини звільнялись від позіхальних «розпродажів», вулиці запихалися автами, Йорки[37] танцями, «Александри» оплесками, Одеони[38] фільмами. І безмежно, як китайський тайфун, бушував барвистий чад неонової реклами.
О, ті зїзди, конвенції, конференції, всі ті сходини, зустрічі, засідання! І торнада балів, і повені твіста, і громи весільних алилуїв[39]. Кожного ранку ваша поштова скринька запихалася закликами, запрошеннями, зразками пральних порошків і праця-не-праця ви не вилазили з вечірнього одягу, прощалися з відпочинком, а їхали, спішили, засідали, танцювали.
Але цієї епохальної осени я можливо знайшов вихід. Я ж маю, вибачте, власний берліг, як хитрий лис, я замів за собою сліди, я почуваюся ображеним, я напоєний гіркотою цикути[40], я нарешті зрікся світських спокус. Я намірився затверднути в певній формі, набути свідоцтво одруження, занятися збільшенням населення країни і помноження її податків.
До цього суворо виміряного клімату мого серця був не менш суворо допасований мій господарський бюджет. Він був безоглядно підпорядкований диктатурі конечностей, кожний цент мав точно визначене місце, ніякого лібералізму не допускалося. І єдиного, чого я не міг перемогти, це спокуса музики. Я люблю цей солодкий гомін, як іспанець бій биків, а тому, не дивлячись на всі мої анахоретські затії, я не міг зректися настирливої думки набути власний радіоапарат. І не тільки взагалі набути, а набути добрий, найкращий, без огляду на його ціну.
Така ось бачите категорична наглість, і в цьому напрямку я почав негайну акцію. Я вичитав в «Телєграм»-і, що фірма «Юроп Редіо Саплай», при вулиці Бей, мабуть збанкрутована, робить випродаж радіоапаратів марки «Філіпс», яку я знав ще з Европи і мав до неї довіря, за дуже провокуюче зниженими цінами. При найближчій нагоді їду на вулицю Бей, находжу потрібну фірму, оглядаю апарати, вони мені справді подобались, їх ціни справді доступні, але, керуючись відомою істиною сім раз відмір, а раз відріж, вирішаю оглянути також і інші цього роду обєкти, щоб мати повніше уявлення про дійсну суть справи. І випадково, при вулиці Батерст, недалеко схрещення Дандес, натрапляю на невеличку, мабуть, нововідкриту крамничку з симфонічною назвою «Батерст Редіо енд Телевіжен ЛТД», деякі зовнішні ознаки якої дискретно вказували, що її власником міг бути хтось з моїх новоприбулих ланців. Я не помилився. Її власником був не лишень новоприбулий, але й мій земляк і навіть знайомий, дуже симпатичний рудоголовий добродій на прізвище Коваленко, з яким ми інколи зустрічалися, який мав не тільки цю мініатюрну торгівлю найблагороднішими винаходами електронно-музичної техніки, а також майстерню для їх направи.