Уже після першого ознайомлення з текстом одноактівки «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!» (1930) можна стверджувати, що свої твори письменник взорував на кращі зразки світової драми ХХ століття. Події в пєсі відбуваються наприкінці 1920-х років, що засвідчено окремими змістовими деталями. Дія драми проходить в обмеженому просторі кабінету голови совєтської амбасади в Парижі Бориса Чортомолова. Спочатку зявляються господар кабінету і його дружина Ларя, між якими відбувається доволі тривіальна розмова.
Персонажна система твору вибудувана лаконічно і камерно (лишень шість персонажів), вона позбавлена «зайвих» героїв; принцип лапідарності впливає на яскравість характерів, концентрує провідні риси, що несуть смислове навантаження. З волі автора на правах елемента зі знаково-символічною природою до персонажного ряду поряд з людьми введено Голосномовник радіоприймача, що дозволяє увиразнити концепцію драматурга; радіо зі своїм незмінним «Слушайтє, слушайтє! Ґаваріт Масква!» посідає особливе місце у світі Ларі і Чортомолова. Передусім це уособлення голосу Кремля; виринаючи з-посеред міщанських атрибутів, він втілює ідейне і моральне оскудіння персонажів.
До речі, світ речей у драмі дуже важливий, оскільки відтворює матеріальну культуру створеного автором художнього світу; елементи вбрання й інтерєру, особисті речі персонажів допомагають визначити їхні характери і світоглядні вподобання. Так, окремі деталі кабінету Чортомолова одночасно характеризують власників помешкання і виказують ставлення письменника до персонажів. Тут принади міщанського життя дивовижно переплелися з ознаками совєтського побуту, і для автора ці речі належать до одного ряду, наприклад: «під бронзу, столик до курення», «бронзова попільничка», «бронзової барви бюст Лєніна». Остання деталь не тільки характеризує належність подружньої пари до системи, вона виражає негативне ставлення У. Самчука до зображуваного; її іронія полягає в тому, що найважливіший совєтський атрибут не тільки громадських місць, а й приватних осель, який виконував роль ікони, зроблений з того ж матеріалу, що і столик для куріння і попільничка.
У кабінеті Чортомолова перехрещуються сюжетні лінії героїв, це арена зіткнення ідей, через кабінет проходять усі персонажі пєси. Цей простір, на перший погляд, не замкнутий: крім окремих логічних просторових перспектив (широке вікно), у ньому є двері в спальню і коридор. Однак більш уважне прочитання авторської ремарки на початку твору вказує на обмеженість дії у просторі: вікно «завішане тяжкими ґардинами», двері зачинені, тому в кімнаті тьмаво, звідси велика кількість освітлювальних ламп, що створює відчуття задушливої до дражливості психологічної атмосфери, обмеженого внутрішнього простору персонажів, їхньої психологічної беззахисності.
Оскільки Ларя займає центральну позицію в сюжеті, вона і є головним героєм пєси. Це єдиний персонаж, який контактує з усіма іншими, тому через нього розкривається творча концепція драматурга. Перше знайомство з героїнею автор моделює в розгорнутій белетризованій ремарці, де описує її портрет, позу, рухи, робить зауваги щодо манери спілкування Ларі, її настрою. Ця ремарка глибоко символічна, частково несе інформацію про непросте минуле жінки-більшовички, характеризує рішучість і нестримність доволі сильної особистості. З погляду символіки цікаві дії, виділені автором у ремарці: «Лежить горілиць на шезлонгу, сплівши ноги, одягнута в піжаму попелястого шовку, з димлячою цигаркою; пускає струмочки або кільця диму вгору, любуючись, як вони розпливаються і зникають. [] Рухи нестійкі, залежно до потреби, часом пластично-мягкі, котячі, часом різкі рвучкі. Така ж і мова, вона підступна, ласкаво-горлова, що манить ніби русалка, але й наказує і то навіть гостро наказує. [] Вона вередує [] Вона намагається поділитися деякими особливостями балу з чоловіком. [] Багато курить, глибоко затягаючись димом. [] Потягається ніби жінка, яку розбуджено зі сну. Потягається еластично, поволі, смакуючи, випускаючи одночасно хмарку диму». Так У. Самчук передає духовну ледачість героїні; життєві орієнтації Ларі характеризуються прагненням тілесних задоволень, що знайшло своє втілення в нестримній пристрасті до студента Владлена, нерозумному потягу до безглуздих дрібниць, прагненні до розкоші, яка досягається шляхом марнотратства.
У. Самчук вибудовує подієвий ланцюг драми, керуючись своєю ієрархією характерів, при цьому другорядні персонажі відіграють важливу роль, оскільки відтіняють різні сторони характеру головної героїні, увиразнюючи його. Усі вони введені в сюжет цілком природно: Чортомолов вигідна для Ларі подружня партія, Розенфельд (він же «Гершко, Ґріша, товаріщ Ґріша, товаріщ Костя») урядовець особливих доручень, які отримує переважно від господині дому, німа служниця обовязковий атрибут закордонного життя совєтських чиновників, Владлен вихованець Чортомолова, студент-хімік на практиці, коханець Ларі.
Борис Чортомолов відтіняє міщанство своєї дружини. Його наміри говорити про політику наштовхуються на нерозуміння Ларі, тож він змушений обговорювати з дружиною поведінку песика директора копальні п. Кравзе, родинні взаємини Кравзів, відвідини фризієра (перукаря), витрати на трикотажню тощо. Складається враження, що Ларя людина з дрібнобуржуазною психологією й поведінкою, котра керується своїми егоїстичними інтересами і споживацьким підходом до життя. Смисл буття героїня вбачає в досягненні будь-якою ціною особистого добробуту та благополуччя («поборюю все те, що ставить перепони моїм хотінням») і демонструє відверті святенництво в моралі, вульгарність у смаках, лицемірство в побуті («Не в смаках річ, а в глупоті. Наш час практичний і жорстокий. [] Розрахунок, мій милий, найважніша річ»). Однак уже в першому діалозі подружньої пари окреслюються приховані епізоди з біографії головної героїні. Вона згадує, що «вміє верхи їздити, що рубала шаблею, стріляла з револьверу. І з кулемету». Дуже швидко читач розуміє, що це не випадковість, адже політична свідомість Ларі ввібрала більшовицькі норми і цінності, вона виражена у здатності героїні позитивно оцінювати політику терору і діяти відповідно до неї. Героїня обстоює боротьбу проти політичних і класових супротивників із застосуванням насилля аж до фізичного знищення: «Л. Ах, не мороч ти голови, і ученого так само візьме куля, як і иншого. []
Ч. Розстріли вчених! [] Усіх не перестріляєш.
Л. Перестріляємо! [] Ти, бачу, не на жарт розплакався. І що за мягкотілець. Нам незнайомі сентименти. Розумієш? Незнайомі. Усіх розстріляємо Один лише рух проти нас і смерть! Тут головне не здати позицій. Ми мусимо атакувати, а не чекати, як будуть нас Терор? Гурра! Загальмуємо раптом гін ворожих сил! Терор терор! Чудесне слово! Тут сила, гульня, брязкіт заліза, дзвенькіт меча, шалений регіт скорострілу».
Розенфельд і німа служниця маргінальні, проте значущі персонажі, оскільки більш виразно підкреслюють Ларину вірність системі. Перший, беззастережно виконуючи особливі доручення господині дому, ніби стоїть на сторожі її поведінки і є «партійною совістю» головної героїні. А мовчазна фігура німої, позбавленої можливостей повноцінної комунікації української дівчини («це здорова червонолиця дівка, з України вивезена, одягнута по-українському, по-сучасному, показує на жигах і мекоче») образ, з одного боку, тих численних служок совєтської системи, які, не виявляючи особливих національних почуттів, покірно прислуговують сильнішому; з другого символічний образ підневільної, колонізованої чужинецькою владою, безмовної, покірної, приреченої на поглум України.
Студент Владлен Івченко антипод Ларі, він відтіняє не тільки її особисту аморальність, а й викриває позбавлену моралі всю більшовицьку ідеологію. Навчаючись у Європі, юнак зрозумів, що «є ще істина, і щастя, і мораль, і святощі», відчув, як проголошувані більшовиками цінності поступово відступили під тиском революційних реалій, у дійсності відбулася груба підміна понять, коли «перемішали поняття великих поривань із бандитизмом і навпаки».
В емоційному інтелектуальному двобої Ларя і Владлен остаточно відкривають свою духовну сутність: героїня сповідує пролетарське гасло «тепер ми пануватимемо», які б жертви не довелося покласти на олтар перемоги; для студента ж, поки його «край в огні, всі ваші Маркси, Леніни, вся тая шваль, є фук! [] блювотина Москви, багно». У розмові вихованця Чортомолова з коханкою конфлікт твору досягає своєї найвищої точки. Відверте протистояння двох світів (совєтського, представленого Ларею, і його антиподу національно усвідомленого українського, що його уособлює Владлен) закінчується трагічно: коханка вбиває студента.