Слово Боже живе і діяльне. Проповіді та промови 20112013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук

Блаженніший Святослав Шевчук

Слово Боже  живе і діяльне. Проповіді та промови 20112013. Т. 1

© Святослав Шевчук, 2020

© о. Роман Островський, упорядкування, 2020

© вл. Ігор Возьняк, передмова, 2020

© М. О. Сяркевич, художнє оформлення, 2020

Передмова

Ознайомлюючись із калейдоскопом проповідей Блаженнішого Святослава Шевчука, Отця і Глави УГКЦ, читач входить у глибини правд віри, яка струмує до вічного життя. Промови архиєрея багатогранні, виголошені з різних нагод та в різних місцях, і це дає змогу побачити його титанічну працю.

Кожне повчання відзначається простотою, а богословські думки пояснені в такий спосіб, що читачеві легко збагнути представлений матеріал. Слова Блаженнішого Святослава ясні, мудрі й доступні всім слухачам: чи то Святішому Отцю, чи то членам Синоду та Собору нашої Церкви, чи то учасникам велелюдних прощ, чи то невеликій аудиторії. Читач відразу розуміє та відчуває глибину знань промовця, коли перечитує пояснення євангельських текстів або промови з нагоди різних церковно- суспільних подій, наприклад проголошення митрополії, хіротонії єпископа, представлення Катехизму тощо.

Рекомендуємо глибоко пережити прочитаний матеріал, уміщений у цьому першому томі зібрання проповідей і промов Блаженнішого Святослава. Духовні слова приносять позитивну зміну віруючій людині, як у цьому нас переконує святий апостол: «Відроджені наново не з тлінного насіння, а з нетлінного: словом Божим живим і вічним» (1 Пет. 1, 23).

Книжка видана до пятдесятиріччя з дня народження Отця і Глави нашої Церкви. Сердечно вітаємо Вас, Ваше Блаженство! Дякуємо Богові за дар Вашого життя. Щиру подяку складаємо також Вашим батькам. Хай Господь благословить Вас щедрими духовними дарами та добрим здоровям на багато років гідного життя.

Проповіді на рухомі свята літургійного року

Неділя Митаря і фарисея

Дорогі сестри!

Сьогодні ми робимо ще один крок в напрямку до Господа. Неділя Митаря і фарисея  це день, коли ми, молячись на Утрені, вже починаємо співати покаянні стихири, тобто готуємося до часу Великого посту.

Роздумаймо нині над постатями митаря і фарисея. Лука, описуючи тих двох людей, вказує на два екстреми тогочасного юдейського народу. Слово «фарисей» означає «відокремлений». Фарисеї прагнули бути дуже добрими, святими, досконалими людьми і відокремитися від інших  нечистих, грішних, щоб цілковито віддатися праведності в Божому Законі. Митар, навпаки, був публічним грішником. Він вважався ідолопоклонником, бо збирав мито не на користь храму, до якого прийшов молитися, а на підтримку імператора, що було релігійним актом почитання останнього як тогочасного божества.

Цікава їхня поведінка у храмі, яке місце вони собі вибрали. Очевидно, що фарисей пішов наперед, до самого жертовника, і там молиться. Але куди звернені його очі? Стоячи спереду, він бачить митаря, який стоїть ззаду. Його молитовна постава показує, в який спосіб він молиться. Перебуваючи перед Божим обличчям, чоловік не бачить Бога, не бачить Божої святості. Не порівнює свого життя з Господньою святістю і досконалістю. Натомість зауважує того, хто стоїть далеко позаду. Порівнює себе з митарем і почувається щасливим.

А митар, який стоїть далеко позаду, бачить Боже обличчя. Каже Лука, що цей чоловік не смів очей звести до неба. Бо він своїм серцем споглядав Божу святість. А в присутності святості Бога будь-яка людська досконалість є нікчемною. Порівнюючи своє життя зі способом існування самого Бога, ми завжди відчуваємо себе до нічого не здатними і не гідними підвести очей до неба. Маючи таку поставу, митар почав каятися. Бив себе в груди, кажучи: «Боже, милостивий будь мені, грішному».

Цікавим є також закінчення цієї притчі. Не всі її герої виходять з храму виправдані. Слово «виправдання» тут, у євангелиста Луки, який вжив його слідом за апостолом Павлом, має дуже глибокий зміст. Зазнати внутрішньої переміни, бути учасником святості Бога, можна лише за дією Господньої благодаті. Митар, який відчував свою гріховність і просив помилування, став учасником тієї святості, хоч навіть на неї не сподівався і вважав себе не гідним підвести очей, щоб подивитися на Боже обличчя. Він просив тієї святості, бо розумів, що своїми ділами не виправдається. Натомість фарисей пішов таким, яким був, тому що він не потребував святості. Був упевнений, що виправдається лише своїми ділами, вважаючи, що через вчинки приходить святість. Це велика ілюзія і духовна небезпека.

Наша Церква у своїх піснеспівах закликає нас приймати позицію митаря. Слід памятати, що не можемо здобути святості тільки людськими силами. Коли хочемо справді пізнати ціну нашим ділам або правду про самих себе, не треба дивитися на інших грішників. Потрібно споглядати на самого Бога, навіть якщо почуваємося грішними, і тоді зможемо бути виправданими.

Неділя Митаря і фарисея

Всесвітліші отці-ректори!

Високопреподобні та всечесні отці  настоятелі й викладачі нашої Львівської духовної семінарії Святого Духа!

Преподобні сестри!

Любі брати-семінаристи!

Дорогі в Христі брати і сестри!

«Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5, 48). Цей загальний поклик до досконалості, до святості, який Ісус Христос залишив як великий наказ для всіх християн, є переспівом однієї заповіді, яку знаходимо ще у Старому Завіті, у книзі Левіт (19, 2). Господь каже до всіх людей: «Будьте святими, бо Я святий».

Що означає святість Бога? Пророк Ісая часто називає Бога, якого він обявляє і від імені якого говорить до людей, такими словами: «Він є святий Ізраїлю» (пор. Іс. 12, 6; 30, 12, 15). Святість Бога  це не лише Його безмежність, досконалість, відвічна слава, чистота, бо від Божого буття не можна нічого забрати чи відняти. Слова пророка означають іще те, що Бог Ізраїлю є особливий, не підвладний нашому уявленню на основі того, що ми знаємо, вміємо чи переживаємо у Його створеному світі. Жодна уява і думка людини, базована на людському досвіді, не може описати Божу святість.

Господь вибрав собі народ, відокремивши його від інших людей, дав йому особливе завдання, щоб той наслідував великого і святого Бога. Проте людина у Старому Завіті не могла ввійти в Божу святість. Між людською і Божою досконалістю була величезна, незбагненна прірва.

Тоді Отець посилає свого єдинородного Сина, який є святим для нас. Ми зможемо досягти досконалості, про яку говорить Господь, лише тоді, коли станемо учасниками, причасниками досконалості Ісуса Христа за діянням Святого Духа. Бо людина може досягти святості, коли «набереться» її в Сина Божого.

У сьогоднішньому євангельському читанні ми бачимо двох людей, які перебувають у храмі на молитві,  митаря і фарисея. Фарисей стояв у храмі спереду (у дослівному перекладі слово «фарисей» означає «відокремлений»), бо хотів бути далеко від безбожників та грішників, але близько до Бога, стати святим і досконалим завдяки докладному виконанню правил старозавітного Закону. Проте ми бачимо, що його праведність є зовнішньою.

Митар, який був публічним грішником і який не мав добрих діл, що їх міг би представити Богові, стояв у храмі ззаду, не смів підвести очей до неба, а лише молився: «Боже, милостивий будь мені, грішному».

Ісус Христос каже, що після цієї молитви фарисей вийшов осуджений, а митар  виправданий. Чому?

Митар, зрозумівши, що не має нічого, жодної людської праведності, яку може представити Господеві на своє оправдання, просив про Боже милосердя. Тільки тоді, коли людина стане перед Господом Богом не в зовнішньому вимірі людської побожності, а в глибокій скрусі серця, коли вона своїм внутрішнім зором побачить різницю між власною грішністю і Божою праведністю,  Він зможе зробити її досконалою і святою.

Бути досконалими, як наш Небесний Отець,  це Божий наказ, який звернений до кожної людини. Отці Другого Ватиканського Собору говорили про загальне покликання до святості. Стати святим  це завдання кожного з нас.

Одного разу в Матері Терези з Калькутти запитали: «Чи є для вас тягарем те, що всі вас вважають досконалою?» А вона відповіла: «Святість  це не розкіш, а перша необхідність». Для того щоб бути людиною з великої букви, треба щодня прямувати до святості, зростаючи в розумінні того, що досконалість може прийти тільки від Бога, і своїми ділами цю святість роздавати іншим людям.

Будьте досконалими, як Отець ваш Небесний досконалий,  це Божий наказ для братів-семінаристів. Бо час у семінарії  це період боротьби за досконалість. Щоб бути священником, треба спочатку бути доброю людиною, добрим християнином. Якщо семінарист, переходячи з року в рік, з курсу на курс, не позбавляється фарисейства і не зростає в глибокому особистому звязку з Христом, то готується бути не досконалим, не святим священником, а релігійним бюрократом. Це про такого священнослужителя, що чітко виконує всі вимоги і приписи, які дає Церква і до яких зобовязує єпископ, каже псалмоспівець Давид: «Масніші від сметани його губи, серце ж його завжди готове до бійки» (Пс. 55, 22).