§ 35. Cogito як «акт». Модифікація неактуальності
Наведімо приклад. Переді мною у сутінках лежить цей білий папір. Я його бачу, торкаюся його. Це сприймальне бачення і торкання паперу як цілком конкретне переживання паперу, який тут лежить, тобто даного саме з цими властивостями, саме в цій відносній неясності, в цій недосконалій визначеності, в цій орієнтації того, що являє себе мені це cogitatio, переживання свідомості. Сам папір з його обєктивними властивостями, його протяжністю у просторі, його обєктивним положенням щодо просторової речі, яка називається моїм тілом, є не cogitatio, а cogitatum, не переживанням сприйняття, а сприйнятим. Саме сприйняте також цілком може бути переживанням свідомості; втім, очевидно, що дещо на кшталт матеріальної речі, наприклад, цей даний у переживанні сприйняття папір, принципово є не переживанням, а буттям тотально відмінного ґатунку.
Перш ніж просуватися далі, урізноманітнімо приклади. У властивому сприйманні як у помічанні я звернений до предмета, наприклад до паперу, я схоплюю його як тут і тепер суще. Схоплювання є вихоплюванням, кожне сприйняте має тло досвіду. Навколо паперу розташовані книжки, олівці, чорнильниця тощо, вони також у певний спосіб «сприйняті», перцепційно тут, у «полі споглядання», але впродовж звернення до паперу вони позбавлені будь-якого, навіть другорядного, звернення і схоплення. Вони явили себе, але не були вихоплені, покладеними для себе. Кожне сприйняття речі має таке поле фонових споглядань (або фонового глядіння, якщо споглядання вже передбачає звернення), і це також є «переживанням свідомості», або коротко, «усвідомленням», а саме всього того, що насправді утворює співпобачене предметне «тло». Самозрозуміло, при цьому не йдеться про те, що «обєктивно» розташовано в обєктивному просторі побаченого тла, про всі ці речі й речові появи, які може встановити чинний і поступальний досвід. Ідеться винятково про поле свідомості, яке належить до сутності здійснюваного в модусі «звернення до обєкта» сприйняття, і далі про те, що належить до власної сутності цього поля. Але до цієї сутності належить можливість певних модифікацій первинного переживання, які ми позначаємо як вільне звернення «погляду» не просто й суто фізичного, а «духовного погляду» від щойно побаченого паперу до вже явлених раніше, а отже, «імпліцитно» усвідомлених предметів, які після звернення погляду перетворюються на експліцитно усвідомлені, «уважно» сприйняті або «побіжно помічені».
Речі усвідомлюються як у сприйнятті, так і у пригадуваннях, у схожих на пригадування репрезентаціях, а також у вільних фантазіях. Усе це подеколи в «ясному спогляданні (Anschauung)», подеколи без помітної наочності (Anschaulichkeit) у спосіб «темних» уявлень; при цьому вони ширяють перед нами з різними «характеристиками» як справжні, можливі, вигадані тощо. Цих істотно різних переживань, очевидно, стосується всі те, що ми зазначили щодо переживань сприйняття. Ми навіть не думаємо змішувати усвідомлені в цих видах усвідомлення предмети (наприклад, сфантазовані русалки) із самими переживаннями свідомості, які є їхніми усвідомленнями. Ми також пізнаємо, що до сутності всіх таких переживань узятих у цілковитій конкретності належить та дивна модифікація, яка переводить свідомість із модусу актуального звернення у свідомість в модусі неактуальності й навпаки. Одного разу переживання є, так би мовити «експліцитним» усвідомленням своїх предметностей, іншого імпліцитним, суто потенційним. Предметне може являти нам себе як у сприйнятті, так й у спогаді або фантазії, а ми при цьому можемо не «спрямовувати» на нього духовний погляд навіть вторинно, не кажучи вже про те, щоби ми «займалися» ним в особливому сенсі.
Схоже ми констатуємо стосовно будь-яких cogitations з картезіанської сфери прикладів, для всіх переживань мислення, відчуття і воління, при цьому, як виявиться (в наступних параграфах), «спрямованість на», «зверненість до», що відзначає актуальність, не збігається, як у прикладах чуттєвого уявлення, яким ми віддали перевагу через їхню простоту, з вихоплювальною увагою до обєктів свідомості. Усіх таких переживань також вочевидь стосується те, що актуальні переживання оточені «полем» неактуальних; потік переживань ніколи не може складатися лише з актуальностей. Саме останні в найширшому узагальненні, яке виводить за межі кола наших прикладів, і в здійсненому контрастуванні з неактуальностями визначають точний сенс виразу «cogito», «я усвідомлюю щось», «я здійснюю певний акт свідомості». Аби чітко виокремити це поняття, ми зберігаємо винятково для нього картезіанські вирази cogito та cogitations, якщо виразно не вказуємо на модифікацію через такі доповнення, як «неактуальний» тощо.
Схоже ми констатуємо стосовно будь-яких cogitations з картезіанської сфери прикладів, для всіх переживань мислення, відчуття і воління, при цьому, як виявиться (в наступних параграфах), «спрямованість на», «зверненість до», що відзначає актуальність, не збігається, як у прикладах чуттєвого уявлення, яким ми віддали перевагу через їхню простоту, з вихоплювальною увагою до обєктів свідомості. Усіх таких переживань також вочевидь стосується те, що актуальні переживання оточені «полем» неактуальних; потік переживань ніколи не може складатися лише з актуальностей. Саме останні в найширшому узагальненні, яке виводить за межі кола наших прикладів, і в здійсненому контрастуванні з неактуальностями визначають точний сенс виразу «cogito», «я усвідомлюю щось», «я здійснюю певний акт свідомості». Аби чітко виокремити це поняття, ми зберігаємо винятково для нього картезіанські вирази cogito та cogitations, якщо виразно не вказуємо на модифікацію через такі доповнення, як «неактуальний» тощо.
«Притямне»[23] Я ми можемо визначити як таке, що у своєму потоці переживань континуально здійснює усвідомлення у специфічній формі cogito; це, звісно, не означає, що воно постійно або взагалі надає цим переживанням предикативного виразу. Адже існують і тваринні Я-субєкти. Проте, згідно з вищесказаним, до сутності потоку переживань притямного Я належить те, що континуальний перебіг ланцюга cogitations стало оточений середовищем неактуальності, яке завжди може перейти в модус актуальності, як і навпаки актуальність може перейти в неактуальність.
§ 36. Інтенційне переживання. Переживання взагалі
Попри радикальну зміну, яку зазнають переживання актуальної свідомості через перехід в неактуальність, модифіковані переживання все-таки мають значну сутнісну спільність із первинними переживаннями. Взагалі до сутності кожного актуального cogito належить бути усвідомленням чогось. Після того, що було здійснено, модифіковане cogitatio у власний спосіб так само залишається усвідомленням, і усвідомленням того самого, усвідомленням чого є відповідне немодифіковане cogitatio. Отже, в модифікації зберігається загальна сутнісна властивість свідомості. Всі переживання, для яких ці сутнісні властивості є спільними, називаються також «інтенційними переживаннями» (актами в найширшому сенсі «Логічних досліджень»); оскільки вони є усвідомленнями чогось, вони називаються «інтенційно повязаними» з цим Чимось.
При цьому варто зазначити те, що тут не йдеться про жодний звязок між якоюсь психологічною подією названою переживанням і якимось іншим реальним існуванням названим предметом або про психологічний звязок між ними, який постає в обєктивній дійсності. Натомість ідеться про переживання згідно з їхньою чистою сутністю, або про самі чисті сутності та про те, що міститься у сутностях «a priori», з безумовною необхідністю.
Коли йдеться про те, що переживання є усвідомленням чогось, наприклад, фікція фікцією певного кентавра, а сприйняття сприйняттям його «справжнього» предмета, судження судженням про певний стан речей тощо, то йдеться не про факт переживання у світі, тобто не про фактичний психологічний звязок, а про чисту та схоплену в ідеації як чиста ідея сутність. Сутність переживання містить не лише те, що воно є усвідомленням, а й те, що воно усвідомлює, і в якому визначеному чи невизначеному сенсі воно є таким. Заразом сутність неактуального усвідомлення містить те, в які саме актуальні cogitationes воно має бути переведено через вище обговорену модифікацію, що ми позначаємо як «звернення помічального погляду на раніше непомічене».
Під переживаннями в найширшому сенсі ми розуміємо все, що перебуває в потоці переживань; тобто не лише інтенційні переживання, актуальні та потенційні cogitationes, взяти в цілковитій конкретності; а також будь-що з реальних моментів цього потоку та його конкретних частин.
Зрештою легко побачити, що не кожний реальний момент у конкретній єдності інтенційного переживання сам має засадовий характер інтенційності, тобто властивість бути «усвідомленням чогось». Це стосується, наприклад, усіх даних відчуттів, які відіграють таку велику роль у перцепційному спогляданні речі. У переживанні сприйняття цього білого паперу, точніше в його повязаних із якістю білості паперу компонентах, через відповідне звернення погляду ми віднаходимо біле як дане відчуттів. Це біле невідємно належить як конкретна реальна складова до даного в конкретному сприйнятті білого. Як репрезентаційний зміст явленої білості паперу воно є носієм інтенційності, але саме воно не є усвідомленням чогось. Те саме стосується інших даних переживань, наприклад, так званих чуттєвих переживань. Далі ми ще поговоримо про це докладніше.