Життя в рожевому - Галина Вікторівна Горицька 8 стр.

У мене було футорологічне графічне каре за останньою модою з легким начосом на потилиці. Тому, звісно, ніякого головного убору я не носила. Окрім того, я безстрашно обстоювала свою позицію. Хоча було неважливо, яку саме. Головне  свою.

Він був дорослий і невпевнений у собі. Не набагато старший від мене, щоб відчувати цей мезальянс аж так глибоко, як він відчував. Пізніше він пояснить, що то було щось етично-моральне: не займатися сексом із колишньою своєю студенткою.

Я боялася його чи не більше ніж він мене, й одному Богу відомо, як це все ж таки сталося. Однак, коли вже відбулося, певна глиба розтоплених арктичних криг була невідворотно зсунута зі свого віковічного місця. Я закохалася так, що й досі тут, перебуваючи в Берліні за стільки років по тому  я вся його. Однак не рушу його стін. То моє внутрішнє табу. Він створений не для мене і попри мене. Я тільки цеглина, мур навколо нього. Маленька крига і захист його єства. Все складно Однак тоді, звісно, я про це не думала. Я просто летіла до нього за покликом свого серця, немов той метелик на світло.

Мені тільки-но виповнився двадцять один. Десь за дверима Дуня з батьком і частина гостей святкували мій день народження. Решта подалися на вулицю курити. Увімкнули голосно радіо, і я встигла побачити, як Толя з протилежного потоку активно вистукує під якусь пісню каблуками своїх модних шузів, коли за нами зачинилися двері моєї кімнати. Чи вони знали, що відбувається? Гадаю, що здогадувалися.

Він не був ніжним і  надзвичайно ніжним водночас. Я хамила йому вербально, однак, хоча і деревяніло, відповідала йому, стежачи за порухами свого тіла. Мені було лячно. Мої груди і між ногами  набрякли, немов бруньки котиків у Гідропарку навесні. Я була волога і спантеличена. Його руки ковзали по моєму тілу під блузкою і спідницею, немов намагалися віднайти якийсь стародавній скарб. Я намагалася не схлипувати, але мої вуста мимоволі відкривалися, і виходило щось схоже на нявчання котеняти. Він те нявчання стишував поцілунками. Тихше-тихше Тобі не боляче? Я не знала, що на це відказати. Моє тіло нагадувало суцільне мінне поле. Я не знала, чи мені не боляче, чи все ж приємно Єдине, чого я хотіла,  так це продовження. Мої стегна мимоволі розсувалися, і по вологій шкірі між ними я здогадувалася, що якщо він не увійде в мене, мені доведеться закритися у ванній кімнаті й несамовито пестити себе, доки я не отримаю задоволення. Іншого виходу не було. Голова паморочилася від одного бокала шампанського так, ніби й не було пива і горілки на шкільному подвірї перед імпровізованою дискотекою кількома роками до того, які мене мали загартувати й підготувати до всього алкоголю у світі разом узятого. Я соромязливо доторкнулася до його штанів і відчула твердий еректований прутень під цівками пальців. Він, так само соромязливо, повільно відвів мою руку від своєї ширінки. Я навіщось подивилася на килим, що висів над моїм ліжком і зображав пасторальну ідилію оленят на галявині. Чомусь на память спало безліч ранків, коли я роздивлялася тих оленів і все намагалася нарешті прокинутися, аби спочатку піти до дитсадка, потім за кілька років  до школи, і ось, нарешті, на пари свого педагогічного «Ти точно цього хочеш?»  він уважно дивився мені у вічі. «Так, увійди в мене». Я сама злякалася цих слів, ніби чула їх від когось мені незнайомого, однак це був мій голос, і я майже просила, волала про допомогу. За перших його рухів (а я була незайманою, і це не було так уже й просто ввійти в мене) він спинився і знову запитально подивися мені у вічі.

Я стогнала, і сама пестила собі груди під блузкою. Здається, такими твердими мої соски ще не були ніколи. Він зрозумів мої порухи й обережно продовжив, так і не дочекавшись моєї відповіді.

Я перетворилася на суцільний вогонь. Уже не відчуваючи окремо рук і ніг, своєї піхви, його єства в мені Я рухалася йому назустріч, пришвидшуючись. Мої щоки розчервонілись, а пальці несамовито впивались в його спину. Я відчувала, як по стегнах стікає щось гаряче, й розуміла, що то моя кров. Краєм ока глянула на свою постіль. По мальвах на простирадлі розходився невеликий червоний вологий кружечок. Дивно, я не відчувала болю. Моє тіло перетворилось на суцільне задоволення. «Тобі не боляче?»  вкотре запитав він і підняв мою макітру з подушки, аби заглянути у вічі. «Ні-ні»,  запевняла я його і хотіла було ще сказати: «Ще Я хочу ще», однак він раптом спинився і випірнув із мене.

Я перетворилася на суцільний вогонь. Уже не відчуваючи окремо рук і ніг, своєї піхви, його єства в мені Я рухалася йому назустріч, пришвидшуючись. Мої щоки розчервонілись, а пальці несамовито впивались в його спину. Я відчувала, як по стегнах стікає щось гаряче, й розуміла, що то моя кров. Краєм ока глянула на свою постіль. По мальвах на простирадлі розходився невеликий червоний вологий кружечок. Дивно, я не відчувала болю. Моє тіло перетворилось на суцільне задоволення. «Тобі не боляче?»  вкотре запитав він і підняв мою макітру з подушки, аби заглянути у вічі. «Ні-ні»,  запевняла я його і хотіла було ще сказати: «Ще Я хочу ще», однак він раптом спинився і випірнув із мене.

Я закрила очі й відчула, як він цілує ніжно мене у вуста. Моє єство потягнулося до нього, і я долонями почала шукати джерело своєї насолоди, аби встромити назад його прутень у ту точку себе, що пульсувала і вимагала більшого. Він знову обережно мене відсторонив від себе, немов боявся поранити, і обома руками взяв мої запястки, немов у наручники: «Зупинись. Ми маємо повертатися до гостей».

Чи йому було соромно? Я не знаю. Але закінчення свята  після того, як ми все ж таки відчинили двері моєї кімнати й, винувато всміхаючись, незграбні та щасливі, повернулися до вітальні  я памятаю, немов у тумані. Я ледь дочекалася того моменту, коли потраплю до ванної кімнати.

Здається, Дуня зрозуміла, що відбулося. Вона жартівливо проспівала: «Ти ж ніби не миєшся на ніч?» Вода була ледь теплою і довго нагрівалася у шланзі душу. Я бачила своє розпашіле обличчя з дикунськими очима в запотілому старому дзеркалі на дверях ванної кімнати. Впустивши в себе грайливий водяний струмінь зі шлангу, я довго пестила клітор, доки остаточно не втомилася від того току, що проймав моє тіло і примушував дрижати пальці ніг у судомах. Потім я довго відмокала в гарячій воді й водила цівками по малесеньких крапельках на чавунній ванній. Виходили змійки, що повзали по вологих луках, заповзали в нірки, шурхотіли лускою своїх міцних, гнучких тіл Я мріяла про нього, лежачи в уже застиглій воді, і відчувала, як та крижана глиба мого внутрішнього антарктичного океану скресає. Так починалося моє персональне глобальне танення льодовиків. Чи все призведе все ж таки мене до трагедії планетного масштабу?..

Чи міг би бути перший раз кращим? Гадаю, що ні. Але водночас і так. Бо потім я накрутила себе так, що примусила не зачіпати його. Психологічно не рушити з того місця і тієї прозелітичної місії, яку підсвідомо відчувала. Ось-ось мав початися шістдесят восьмий рік. Але нам до нього ще йти і йти

А тепер все за порядком, або  ну майже за порядком.

Розділ третій. I will show you Kuzkas mother![21]

Закінчувався другий акт «Богеми», який, здається, не закінчиться ніколи. Цю пєсу тільки-но дозволили, чи то пак  поставили (ймовірно  випадково) в київській опері, і я сподівалася на більше. Значно більше від чогось потаємного і забороненого. Однак усе, як завжди. Людські емоції, банальні життєві ситуації. І все ж таки після квазісучасного репертуару останніх десятиліть, оспівуваних газетами, публіка була у захваті. Я ж відверто нудилася

Мені ось-ось мало виповнитися пятнадцять, і я здебільшого думала про секс і зміни свого тіла, повязані зі статевим дозріванням. Власне, в Середньовіччі мене б уже вважали за дорослу, зрілу, повноцінну жінку. Та ба, навіть такою, яка може народити другу, а то й третю дитину. Однак я була й досі незайманою. Нецілованою. Не те щоб у мене не було оргазму і я не знала, що це таке. Ще десь там, у далеких пятдесятих (здається, інше сторіччя за відчуттями), шестирічною я його пізнала. Дуня подарувала мені пупса. Великого, незграбного і лисого (в немовлят нема волосся, особливо гумових). І той пупс злигався з моєю Мальвіною.