Наталена Королева - Христина Юріївна Венгринюк

Христина Венгринюк

Наталена Королева

© Х. Ю. Венгринюк, 2020

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Від автора

Наталена Королева прийшла в моє життя дуже містично і незабутньо. Коли раніше чула про подібні історії, то була переконана, що це все вигадка і нічого подібного з земними людьми не може траплятися. Але після мого сакрального знайомства з Наталеною мене тепер важко чимось здивувати.

З 2004 по 2009 роки я навчалася на філологічному факультеті на спеціальності українська мова та література. Нам, студентам, діставалося добряче, бо треба було фактично вчити дві спеціальності одразу, а читати доводилось стільки, що просто були тижні, коли буквально вивчалося і десять романів на тиждень, які потрібно було не лише прочитати, а й записати їхній короткий зміст у так званий читацький щоденник. Усі студенти інших, особливо технічних факультетів, робили свої домашні завдання за кілька годин, а філфаківці завжди ходили втомлені та невиспані. Тому, завжди згадуючи про Наталену Королеву, я досі не можу зрозуміти, як вона пройшла повз мене, або я повз неї, але в університетській програмі ми не зустрілися. Власне, вона і не була в основному вивченні, а у факультативному, і це єдине, що може пояснити, чому я її не читала раніше. Я досліджувала сучасний процес, шістдесятників та постмодерністів. Почала писати дисертацію теж за творчістю шістдесятника, але після одного віднайденого листування розчарувалася в обєкті свого дослідження так, що просто не змогла більше повернутися до нього. Минув рік, і я зрозуміла, що морально не можу продовжити досліджувати цього автора, хоч вся теорія й методологія були вже написані.

Однієї червневої ночі на світанку я прокинулась від сну, де долоня Творця простягала мені книжку, і голос сказав, щоб я не журилася, а дослідила цю письменницю, і все буде добре. На книжці було написано: Наталена Королева. Я настільки була вражена і стурбована, що прокинулась і вийшла на балкон. Під ногами стояли десятки ще нерозібраних коробок з непотрібними книжками, які напередодні знайомі подарували моєму батькові, знаючи, що я збираю бібліотеку. Сонна і страшенно занепокоєна, я почала розкривати коробки і дивитися, хто ж в них є, обкладинки старих видань майже не відрізнялися одна від одної, і доводилось іноді й відкривати першу сторінку книжки, щоб побачити, хто ж автор і який це твір. Серед усіх тих сотень книжок була одна зовсім не схожа на інші  «Предок» Наталени Королеви, з усіма її головними повістями  «Сон тіні», «1313», «Предок» та збірка «Легенди старокиївські». Я взяла книжку до рук і більше не могла від неї відірватися, так само, як і від Наталени. Її біографія виявилася ще цікавішою, ніж її надзвичайна творчість, і мені постійно боліло те, що авторка залишається такою непоцінованою та на маргінесах читання. Чи було легко її досліджувати? Ні, було дуже складно, вона часом не прочитувалася, була надто багатозначною, надто глибокою та складною. Але це Наталена Королева, і з нею не могло б бути по-іншому. Чи було легко захищати дисертацію, присвячену її життю та творчості? Було надзвичайно важко, бо мало хто міг зрозуміти мене, чому я про її душу говорю більше, ніж про її тексти. Бо ж її писання таке безкінечне і має стільки рецепції, що на осмислення всього можна було б використати ввесь папір світу, аби розкодувати бодай одну її повістину. Але що це була за людина! Людина, котра могла все і нічого не боялася, геній, якого звідусіль проганяли з першої секунди її народження, серце, яке не витримувало так сильно любити світ. Наталена Королева часом не піддавалася  не лише мені, а й багатьом іншим дослідникам, щоб її можна було насправді зрозуміти, розшукати, вивільнити ті слова, які вона писала для всіх нас. Я вдячна їй безмежно, що вона знайшла мене, наснилася мені, що не засумнівалася в моїх уміннях і просто довірилась. Спершу були довгі роки досліджень, сам текст дисертації, захист, а тепер буде і ця книжка. Я знаю, що це звучить шалено і дивно, але це правдива містика, яка зі мною відбулася, і я неймовірно тішуся, що можу цим поділися, а найбільше  що можу розказати про Наталену Королеву.

В академічних дослідженнях авторки не вистачало життя, реальної людської рецепції, бо Наталена це не лише переказ Євангелія, вона  довга, безкінечна дорога душі. Щонайперше  душі.

Справжнє щастя  це жити непомітною, прихованою, як квіточка у траві.

І не тільки для себе, думаючи тільки про себе.

У сучасному світовому літературному процесі перманентно простежується поява нових тенденцій, експериментів із формами та стилями, викристалізовуються нові імена. Особливо важливо при цьому не втратити тих, хто заявив про себе раніше, чий внесок на літературній ниві не є достатньо дослідженим через низку причин, у тому числі й політико-ідеологічого характеру. Особливо актуальним це є в контексті розвитку української літератури, адже творчість багатьох українських письменників упродовж десятиліть замовчувалася, а то й заборонялася через політичні, національно-етнічні, релігійно-конфесійні, ідеологічні позиції. Після проголошення незалежності України почали формуватися нові й заново розвиватися вже існуючі раніше наукові школи, в рамках яких проводяться дослідження мало знаних широкому загалу авторів і їх творів. Це має істотне значення як для інтенсифікації літературного процесу в Україні та її якісного переосмислення, так і для популяризації української літератури в читацьких колах. Так само і Наталена Королева залишилась недотворена, недолюблена, недосліджена, і заслуговує гідної оцінки і повернення.

У радянські часи творчість Наталени Королевої була заборонена через наявність у її доробку релігійних текстів із євангельськими мотивами, на християнську тематику та про людську, мирську духовність. Ще однією причиною для заборони друкування Наталени Королевої була участь її чоловіка, Василя Короліва-Старого, в національних рухах, його громадська діяльність та активність у створенні Центральної ради. Ці фактори й спричинили замовчування її спадщини, про яку прихильно відгукувалися сучасники (В. Щербаківський, Є. Маланюк, М. Садовий, О. Кандиба (Олександр Олесь) та інші). Поодинокі позитивні рецензії належать перу М. Підлужного, В. Безушка, М. Гнатишака, Л. Граничка, П. Ісаїва, високо поціновували її твори Л. Бурачинська та Г. Костельник, а О. Копач уклала й опублікувала листування з Наталеною Королевою. На жаль, такі історико-літературні спроби не розкривають уповні грані творчого світу письменниці. Незважаючи на те, що в останні два десятиліття дослідники почали активно освоювати спадщину Наталени Королевої (до євангельських тем і мотивів та проблеми сакрального в доробку авторки зверталися В. Антофійчук, І. Набитович, І. Остащук, Ю. Мельніков та ін.; про історичні повісті та трансформацію античних мотивів та образів писали К. Буслаєва та А. Усатий; І. Голубовська здійснила спробу осмислити творчість Наталени Королевої в контексті розвитку української літератури першої половини ХХ ст., а дослідники Н. Мафтин та О. Баган  у звязку з ідейно- естетичними «знаками» доби), все ж сьогодні можна говорити про необхідність залучення до аналізу як художніх текстів, так і самої біографії письменниці інших, досі не апробованих наукових підходів, зокрема постструктуралістського.

Сучасна українська критика та філософія звикли класично розглядати художні твори, лише почасти звертаючись до життєвого шляху автора, а частіше оминаючи найпікантніші моменти життя творця  щоб не затьмарити його біографію. Це стосується не лише окремих праць із літературознавства, а й проблем шкільної програми загалом, де Т. Шевченко виступає лише як кріпак, Леся Українка все життя потерпала від власної хвороби, а І. Франко був «вічний революціонер», який не знав різниці між революцією і трьома музами, яких кохав. Часто на конференціях постає питання, що робити зі шкільною програмою, щоб не відбити любов до літератури, а прищепити. Є можливість переглянути твори основної програми й урізноманітнити викладання уроків української літератури, але ж і не в цьому основна проблема. Українці не можуть змінити свій внутрішній код, вийти із системи і побачити, що насправді час структури минув. І як би вдало К. Леві-Строс не намагався пояснити, що вся піраміда всесвіту в стилі картонного будиночка може цілком добре існувати, все одно прийде період чомусь новому, що зламає цю структуру. А єдиною відповіддю на цю зміну є те, що час рухомий. Тобто для вивчення можна запропонувати інші, хоч і маргінальніші, але цікавіші тексти авторів.

Одним із найперших, хто відчув потребу в суспільних змінах, став філософ Ж. Дерріда. Він лише запропонував вийти зі структури, розвалити її і означити центром те місце, де перебуваєш «ти». Досить велику теоретичну частину було присвячено аналізові позицій філософів-структуралістів і постструктуралістів, тому в цьому підрозділі звертаємось до української літератури та літературознавства, щоб простежити рівні маргінального саме в українській літературі. Хоча вона завжди й перебувала на маргінесі, однак досі є мало дослідженою і мало перекладеною. Історично склалося так, що більшість вартісних текстів були забороненими та не друкувалися. Радянська література приховувала все найкраще, що було створено українськими письменниками, а сотнями тисяч примірників видавалися автори, які були потрібні лише для прославлення влади, або ж щоб цій владі не шкодили своїми творами. Можемо пригадати лише П. Тичину, О. Довженка, Ю. Яновського, В. Дрозда, які були надзвичайно талановитими авторами, але часто змушені були писати те, що пасувало верхівці.