Важливою людиною у житті авторки була проста українська дівчинка-сирітка Маруся, з якою Наталена гралася ще змалечку в бабусі на Волині. Пізніше батько Наталени запросив Марусю працювати в їхньому домі, але майбутня письменниця не хотіла, щоб подружка дитинства прислужувала їй. Наталена наче соромилась свого знатного роду, вона не хотіла, щоб звичайні, прості люди, які оточували її, знали, що вона «з шляхетних» якби вона мала вибір, точно б хотіла залишитись звичайною. Тому Маруся стала частиною їхньої сімї, а не покоївкою, вчила Наталену української мови, розмовляла з нею про духовність, не відчуваючи свого нижчого походження. Письменниця завжди перебувала між «простим» і «панським», схиляючись духовно до простого, а «коріння» кликало її бути серед своїх, серед тих, що мають почесті. «У часи перебування в батьківському домі Наталена вивчала чотири словянські мови: польську, щоб розмовляти з батьком, чеську для розмов із мачухою, російську, яка була державною мовою Російської імперії, та українську, якою розмовляли прислуги і київські вулиці». Також брала уроки музики в знаменитого українського композитора Миколи Лисенка.
Після смерті батька мачуха захотіла переїхати з Ноель у Санкт-Петербург, бо «периферійне життя у Києві не надто тішило Людмилу Лось» «Отож переїхала я до Петрограда. Для Естрельїти почалося нове життя. Мусила бути в товаристві, на царських «прийомах», балах, театрах. Це був її обовязок, як є обовязком урядовця ходити «до служби». Поза цим могла робити, що хотіла. Не сміла лише ходити щодня до католицького костьолу, аби це не було принято за ознаку «польської симпатії», що могло б мати лихий вплив на «блискучу карєру» її майбутнього дружини, в звязку з тим, що дід Естрельїти батько її батька, граф Адам Дунін-Борковський загинув у повстанні 1863 року». На жаль, окрім усього, духовність та віра Наталени також зазнавала невидимих утисків.
Вона вступила до Археологічного інституту, проте єгиптологічного відділу в ньому не було, тому зацікавилась литовськими археологічними розвідками. Записалася також до академії мистецтв. Вчилася співу в консерваторії і на медичних курсах. «Це їй давало змогу ходити на практичні вправи до невеликого французького шпиталю захоронки для невиліковно хворих жінок. При шпиталю була католицька капличка і католицький священик француз». Наталені добре вдавалося все, що вона починала: «здивований її успіхом професор співу, колись славний співак, нині старіючий тенор Мишуга, запропонував їй спробувати свої сили в опері. Дадуть їй дебют на сцені театру консерваторії, де ставились опери на новий лад в більш життєвих художніх формах на зразок московського Художнього театру». Великий скандал був у Естрельїти, коли мачуха побачила її імя в афішах. «В царській Росії не ставились з погордою до акторів, навпаки, актора чи акторку поважали як мистця, нарівні з письменником чи малярем. І дивилися як на честь бути з ними знайомими. Але, прецінь, були це люде «не з товариства»! І коли б старшина з гарди хотів оженитися з акторкою мусив би вийти з полку!» Проте Наталена грала далі, вона стала справжньою акторкою. Режисери казали, що «диявол», котрий сидить в Наталені, демон трагедії.
Одного разу вона грала і почала імпровізувати вкінці, керівники вже злякалися, що вона «провалить пєсу». «Але Естрельїта на сцені повільно, немов сомнамбулічним рухом, схиляється до матері і «заводить» справжній баскійський «плач», так звану «імпровізацію», де слова потішення сплітаються з хвалою мертвому та закликом не забувати про цю смерть» Глядачі тріумфували, Наталена була на висоті.
Вона підписує з театром контракт і отримує роль Сафо.
Наталена могла залишитись на сцені, будувати блискучу карєру, але ж ні. «Сцена лише засіб, щоб повільнитись від минулого. Але не мета».
Долю Наталени Королевої часто намагалися вирішити без її участі, за велінням рідних вона переїжджала з місця на місце, а мачуха надалі підшукувала їй наречених, які могли б достойно доповнити їхню шляхетну родину. Проте майбутня письменниця зі своєї волі заручилася з князем Іскандером Гакгаманішем ібн Курушем, котрий заради неї виходив навіть на двобій з суперником, і вирушила до Персії.
У той час було надто небезпечно для жінки, можна сказати, недопустимо подорожувати самій, але її затії ніхто не міг протистояти, навіть дядько Еугеніо смиренно погодився, бо племінниця пообіцяла вирушити в образі та одязі юнака. Раніше на костюмований бал Наталена приміряла стрій кавказького хлопця, і ніхто не міг її впізнати. «Поїде як хлопець до Іскандерових батьків. Мовляв: «Їде додому і школи!..» І буде це правда: бо в Петрограді вона студіювала у школах, а Іскандерів дім незабаром стане її «домом»!»
Вона підписує з театром контракт і отримує роль Сафо.
Наталена могла залишитись на сцені, будувати блискучу карєру, але ж ні. «Сцена лише засіб, щоб повільнитись від минулого. Але не мета».
Долю Наталени Королевої часто намагалися вирішити без її участі, за велінням рідних вона переїжджала з місця на місце, а мачуха надалі підшукувала їй наречених, які могли б достойно доповнити їхню шляхетну родину. Проте майбутня письменниця зі своєї волі заручилася з князем Іскандером Гакгаманішем ібн Курушем, котрий заради неї виходив навіть на двобій з суперником, і вирушила до Персії.
У той час було надто небезпечно для жінки, можна сказати, недопустимо подорожувати самій, але її затії ніхто не міг протистояти, навіть дядько Еугеніо смиренно погодився, бо племінниця пообіцяла вирушити в образі та одязі юнака. Раніше на костюмований бал Наталена приміряла стрій кавказького хлопця, і ніхто не міг її впізнати. «Поїде як хлопець до Іскандерових батьків. Мовляв: «Їде додому і школи!..» І буде це правда: бо в Петрограді вона студіювала у школах, а Іскандерів дім незабаром стане її «домом»!»
«Естрельїта вирушила до Персії цілком самітня, одягнена до кавказької «черкески» зі сірою смушковою «папахою», з кинджалом за пасом й текинськими саквами замість валізи. До Кавказу їхала потягом. Але тут спіткала її перша перешкода. Треба було їхати так званою «воєнно-грузинською» дорогою, аби скоротити шлях, а не обїздити майже цілий Кавказ». Ця дорога виявилась замкненою, бо всі шукали невловимого розбійника, котрий переховувався у горах. На цей раз було вислано цілий кінно-гірний дивізіон з гарматами, у бойовому порядку. Наталена не хотіла їхати через цілий Кавказ, а вирішила ще урізноманітнити свою «пригоду». Вона дісталася до командира відділу, показала йому перською листи, які писали Іскандерові батьки. Вояк хоч жив на Кавказі, але перською читати не вмів, а Наталена все просила, що хоче чимшвидше потрапити додому. Генерал не запідозрив, що це не юнак, і дозволив «йому» їхати з озброєним відділом, наказавши, якщо будуть проблеми, то «його» пристрелити. Наталена їхала мовчки і спала в сідлі, вся подорож минала досить добре, але коли вже «дім» був близько, то ситуація загострилась. «Естрельїта зітхнула з полегшенням: минула небезпека. Та помилилася! Перським урядовцям видалося підозрілим, що молодий «хлопчина» мав у саквах книжки, та ще у чужих мовах. Отож чужинець, який хотів бавитись туристичними подорожами, мусив проказати причину і потребу своєї мандрівки торговельну чи урядову. «Хлопчина» не виглядав ані на торговця, ані на урядовця». Наталена також не виглядала небезпечною, тому її відсилали від уряду до уряду. Вона пояснювала, що подорожує в хлопчачому одязі для зручності, а сама захоплюється археологією і хотіла б простудіювати на місці все, що знає про Персиполіс. Це все звучало непереконливо, тоді Наталена зізналася, що заручена. Естельїту викликали на аудієнцію до самого шахіншаха. «Володар-бо володарів» схотів побачити на власні очі дівчину, яка «не боїться жити і чинити, як муж», жінку, яка цікавиться іншими речами, як дорогоцінності та солодощі». Шах пообіцяв взяти Наталену під свою охорону. На жаль, ми не знаємо, як сам наречений Іскандер реагував на ідею Наталени подорожувати самою, чи знав він про це, чи це було неочікуваним сюрпризом від коханої, про це мисткиня в жодних записах не згадувала.