Як сказано, Раду станув між своїми людьми і кинув ширококрисим капелюхом об землю, не промовивши ні слова.
Раду! обізвався тут старий Андронаті, батько молодої двадцятилітньої проступниці. Раду, що хочеш зробити? Я знаю, що Мавра винувата, що велить чинити наш звичай за зраду жінки, та що, як не укараємо ми її самі, її гріх чи може й не гірше укарає її сам. Укарає хоч зараз, а хоч в двадцять років або й пізніше, а укарати мусить. Що хочеш зробити? Мавра винувата. І з тими словами схилився покірно перед молодим старшиною.
Раду не відповів нічого, але замість того розірвав свій синій спенцер[2] на грудях і здіймив тут з шиї малий мішечок.
Зробіть місце! гукнув. І майте бачність!.. Цигани заворушились, роблячи мовчки місце молодому провідникові та умощуючись кругом нього цікаво і послушно. Тим часом він, мов сам цар ночі, потрясав люто і гордо головою, з якої спадало довге чорне кучеряве волосся на плечі, як ознака вільної людини. Далі сягнув рукою в мішок і, набравши з нього повну жменю блискучих червоних, кинув їх, як перед тим своїм капелюхом, до землі, кликнувши:
Оце перший раз тому
А повторивши те саме вдруге, кликнув дальше:
Оце раз другий тому А оце й раз третій тому, хто усуне мені за два дні зрадницю з очей, а з нею і її білу собаку!..
Між циганами зразу затихло, але недовго; потім заворушилося, мов бренькіт самих басових струн, а далі шелест листя
Всі знали, що в них за зраду карано дуже тяжко, але таке не бувало ще між ними ніколи, як сеї ночі: таке ні.
Скільки бійок і розбоїв не лучалося між ними! Скільки не лучалося, але щоб оце сам рай станув і наказував усунути свою жінку, платячи за те самим чистим золотом, між ними ще не бувало. Отаке могла лиш така завзята, із зависті збожеволіла голова, як Радова, придумати.
Не знали в першій хвилі, що сказати і починати. Занадто несподівано захопила їх оця дика постанова старшини. Тому мовчали зразу.
Та недовго тривала мовчанка між затривоженими циганами. Піднявся знов з-поміж них старий батько Андронаті, високий, тонкий, бородатий циган, перший музика між ними, ба навіть і тепер зі скрипкою в руках.
Пожди, Раду сказав, підіймаючи руку лукуватим рухом вгору. Пожди ти, Раду. Над нами всіма є бог, а ми всі його діти, і білі, і цигани, Раду і Мавра. Ти на її долю
Раду отворив диким прокльоном уста, перериваючи старому, але Андронаті говорив далі:
Ти, Раду, був один син у свого батька, старшини в Семиграді, а Мавра одна дитина в мене, славного музики Андронаті з пусти[3] і ви побралися. І тому в мене ти те саме, що Мавра, а Мавра, що ти. Не дам я Мавру усунути або стратити, як ти оце хочеш, хоча знаю, що наші звичаї велять за всяку зраду чоловічу чи жіночу гостро судити. Не дав би я і тебе збавити, якби се хто хоч би і правно зажадав. Будемо Мавру інакше судити, по-доброму, людському. Даруй їй лише ще днів три між нами, оце просить в тебе для себе батько Андронаті! І, сказавши се, вклонився перед молодим ще старшиною.
Зрадниця вона чільна, бодай би до рання не діждала! вирвалося знов дико з кипучих грудей розяреного мужа.
Може, й не дочекає, обізвався старий Андронаті. Ти вже надто наважився на її життя. Відай, вона відійде навіки сама від нас, а золоті дукачі твої остануться тобі.
Нехай іде, нехай іде! піднялося гомоном між циганами. Сорому нам наробила. Зараз першим сином, першою дитиною. А що далі буде? Надвір з нею, сама собі дорогу указала! крикнув один голос з гурту. Надвір!
Ні, вбити, щоб і з другим таке не зробила! сичав Раду. Вбити!
За три дні не стане Маври між вами, обізвався знов Андронаті. Її доля порішена вже самою дитиною, яку ви розшарпали б на кусні, коли б Мавра й остала між нами. Кожде б її било. А так вона уступиться з-поміж вас і Раду з-перед очей.
Сам убєш? обізвався вдруге один голос з гурту, голос товариша Андронаті цимбаліста.
Сам.
То бери золоті!
Ні, вам їх лишаю. Годуйтеся ви ними. Ви всі молодші від мене. Мені їх не треба. Мавра віднині так, як не моя вже. Мені їх не треба. Свого хліба для себе і для своєї жінки я найду. І висунув гордим рухом скрипку вперед себе, погрозивши пястуком до молодшого від себе старшини.
А щеня твоєї доньки? спитав той, випрямовуючись гордо та блиснувши ненависним оком на неустрашимого тестя. Мені його не треба. Убю, затопчу, як гадя!..
Ним не журися. Я беру його на себе. Воно нараз він тут урвав. Між ними, ніби мара, виринула з котрогось шатра стара мати Маври. Страшна, пелехата, з намистом срібняків на грудях, що замерехтіли в місячнім сяєві. Виринувши, вона кинулась відразу до ніг Раду і Андронаті.
Сам убєш? обізвався вдруге один голос з гурту, голос товариша Андронаті цимбаліста.
Сам.
То бери золоті!
Ні, вам їх лишаю. Годуйтеся ви ними. Ви всі молодші від мене. Мені їх не треба. Мавра віднині так, як не моя вже. Мені їх не треба. Свого хліба для себе і для своєї жінки я найду. І висунув гордим рухом скрипку вперед себе, погрозивши пястуком до молодшого від себе старшини.
А щеня твоєї доньки? спитав той, випрямовуючись гордо та блиснувши ненависним оком на неустрашимого тестя. Мені його не треба. Убю, затопчу, як гадя!..
Ним не журися. Я беру його на себе. Воно нараз він тут урвав. Між ними, ніби мара, виринула з котрогось шатра стара мати Маври. Страшна, пелехата, з намистом срібняків на грудях, що замерехтіли в місячнім сяєві. Виринувши, вона кинулась відразу до ніг Раду і Андронаті.
Простіть Маврі, як згрішила, не губіть молодої, бийте, побивайте, але жити дайте! заголосила розпучливим голосом, розпростерши, благаючи, рамена. О Мавро, Мавро, що ти накоїла? Що тебе постигло? Яким вітром ворожим обвіяло? З котрої сторони? В долах чи в горах? Мавро, доню моя серце моє Мавро! кричала не своїм голосом. А я тебе, доню, в місячнім світлі зіллячком змивала, для тебе чи не кождої ночі доброї долі благала. Дрібною дитиною я тебе медом годувала, від злих очей доки не віддалася як від огню зберігала. А прийшов лихий час і з ним твій ворог і ось що ой, рятуйте, змилуйтеся хоч кілька день мені її дайте хоч до пусти дозвольте довести, потім вбивайте та й враз зо мною і бухнула головою до землі.
Уступися, стара! кликнув Андронаті. Чого тут прилізла?.. Щоб побили? Вже забула? Не числи багато на свою сиву голову. Геть, кажу, звідси. Геть з-поміж чоловіків, не видиш рада? Тепер Раду і люди судять. Скажи посліднє слово, поки я своє скажу! звернувся знов до старшини. Позволь Маврі хоч з чотири дні межи нами прожити, та щоб настільки піднялася, аби її батько востаннє між вами всіма їй заграв. Між вами попрощав. Відтак хоч прости, хоч роби, що твоя воля, начальнику. І тут, як недавно, з покорою знов схилився.
Не прощу я Маврі, я її більше на очі бачити не хочу. Життя між нами не буде! обізвався завзято Раду. Сама завинила
Сама сама пішов півголосний підлесливий гомін від циганів. Сама, одна вона!
Се твоє посліднє слово, Раду? спитав Андронаті, а стара мати заголосила наново, заривши руки в сиве волосся.
Посліднє.
І знов повторив те саме, що вперше, кинувши жменю червоних золотих об землю.
Се перший раз тому
Се другий раз тому
Се третій раз тому, хто увільнить мене яким-будь способом за чотири дні від проклятої зрадниці. Чули моє слово?
Чули.
Піднявся тепер на ті слова зі свого місця музика Андронаті. Піднявся і глянув дивним оком округ себе. Страшний огонь горів в тих чорних блискучих очах.
Посунув скрипку під паху і сказав:
Я йду. Позавтра ввечері верну. Будемо знов разом. Будьте здорові.
А до жінки, що з жалю на землі неначе з розуму сходила, нахилившись, гукнув:
Чого божеволієш? Іди до Маври. Ніхто її не сміє діткнутися, позавтра вечором уступиться з-поміж нас, а ти відповідаєш мені за неї. Я йду і прийду. Позавтра ввечері всі тут, як нині, кругом зберіться і ждіть, Андронаті зі злом не верне. Тим часом радьте, хто збере золоті червоні за Мавру з-поміж вас. Я йду
І пішов
Третього вечора вернув.
Знов кружок циганів в різних позах. Між ними Раду. Блідий і неспокійний, як демон. Перед хвилею бився з старою матірю хорої своєї жінки, що витрутила його з шатра Маври.
Нечувана річ між циганами, щоб жінка підіймала руку на чоловіка, та ще і мати Маври! Зрадниці тої!
Але він їх усіх навчить. Усіх. Старих і молодих. Зрадницю ще і боронити? Та він її навчить. Стару і
Надійшов між них, як он тут сиділи, Андронаті з скрипкою.
Скрипку віддав товаришеві цимбалістові, що прийшов враз з ним, а сам вийняв велику банькувату пляшку з горівкою і поставив в кружок між цигани.
Пийте щиро, браття! кликнув. Пийте і не жалуйте. Нині Андронаті прощається з своєю Маврою, то затямте вечір! Мавро! крикнув і гримнув пястуком в груди. Мавро! А з раптового жалю в нього аж голос задрижав. Не годна ти, зозуле, ще між нас вступити Та ти там не сама. Коло тебе мати і всі жінки ваші, мої брати Щоб не знала вона, що завтра її послідня днина між нами. Але Андронаті (говорив далі, звертаючись знов до шатра), зозуле, з тобою перед своїми товаришами і твоїм чоловіком, старшиною, прощається, щоб затямили. І його голос знову задрижав, усувався. До вогню докиньте смереччини, гукнув, ніби додаючи тим словом певності голосові, щоб, розпалившись, грав на всю гору світлом, палахкотів, розказував: Мавра з циганами прощається. Пийте і не жалуйте! Жару роздувайте, полумя змагайте[4], щоб далеко Мавриній душі вже від сьогодні світило. Пийте, браття! Пийте, Андронаті-музика просить. Пийте, не жалуйте. Хто знає, де опинимось незадовго і чи Андронаті буде ще між вами. Не стане Маври між вами Не стане і Андронаті бід Все як що кому судилося, її доля гарно укладалася пийте!!