Ми, з нашого погляду, не надаємо великого значення появі нових рис. Нам достатньо сказати, що індивід знаходиться у спільноті в таких умовах, які дозволяють йому відкинути витіснення своїх несвідомих потягів. Нібито нові риси, котрі зявляються в індивіда, є проявами цього несвідомого, у якому міститься все зло людського єства; нам нескладно зрозуміти зникнення совісті чи відчуття відповідальності за цих умов. Ми вже давно стверджували, що ядром так званої совісті є «соціальний страх».
Деяка відмінність погляду Лебона від нашого виникає завдяки тому, що його уявлення несвідомого не цілком поєднується з уявленням про те саме в психоаналізі. Несвідоме Лебона містить перш за все найглибші відмінні риси расового духу, що знаходиться власне поза розглядом психоаналізу. Щоправда, ми визнаємо, що ядро людського «Я», котрому належить «архаїчна спадщина» людської душі несвідоме; але крім того, ми відокремлюємо «витіснене несвідоме», що є результатом певної частини цього спадку. Це поняття витісненого відсутнє у Лебона.
«Друга причина, заразливість, також сприяє утворенню в натовпі певних властивостей і визначає їхній напрям. Заразливість є таким явищем, на котре легко вказати, але не пояснити; її треба зарахувати до ґатунку гіпнотичних явищ, до яких ми зараз наблизимося. У натовпі всіляке почуття, будь-яка дія заразна, та ще й такою мірою, що індивід дуже легко кладе свої особисті інтереси в жертву інтересу колективному. Така поведінка, проте, суперечить людській природі, тому людина здатна на неї лише за умови, що вона є частинкою натовпу».
Ця фраза слугуватиме далі підставою для одного важливого припущення.
«Третя причина, до того ж найважливіша, що обумовлює зяву в індивідів у натовпі таких спеціальних рис, які можуть не зустрічатися в них у ізольованому стані, це сприйнятливість до навіювання; заразливість, про яку ми щойно говорили, є лише наслідком цієї сприйнятливості.
Щоб зрозуміти це явище, слід пригадати деякі новітні відкриття фізіології. Нам відомо тепер, що в різний спосіб можна надати індивіду такого стану, коли в нього зникне свідома особистість, і він підкориться всім навіюванням особи, котра змусила його до перебування в такому стані, здійснюючи за її наказами вчинки, що часто цілковито суперечать його особистому характеру й звичкам. Спостереження свідчать, що індивід, котрий знаходився певний час у активному натовпі, чи то під впливом струмів, що йдуть від цього натовпу, чи з якихось інших причин, невідомо, набуває скоро такого стану, який дуже нагадує стан загіпнотизованого субєкта Свідома особистість у загіпнотизованого цілковито зникає, так само як воля і розум, і всі почуття й думки спрямовуються волею гіпнотизера.
Такий само приблизно стан індивіда, що є часткою одухотвореного натовпу. Він вже не усвідомлює власних вчинків, і в нього, як у загіпнотизованого, одні здібності зникають, інші ж доходять до стану найвищого напруження. Під впливом навіювання такий субєкт буде робити відомі вчинки з нестримною швидкістю; у натовпі ж ця нестримна швидкість проявляється ще з більшою силою, оскільки вплив навіювання, однакового для всіх, посилюється через взаємність».
«Отже, зникнення свідомої особистості, переважання особистості несвідомої, однаковий напрямок почуттів та ідей, визначений навіюванням, і прагнення перетворити негайно в дію навіяні ідеї ось головні риси, що характеризують індивіда у натовпі. Він вже припиняє бути самим собою й перетворюється на автомат, у котрого відсутня власна воля».
Я навів цю цитату так детально заради того, щоб підтвердити, що Лебон справді вважає гіпнотичним стан індивіда у натовпі, а не лише порівнює його з ним. Ми не бачимо тут жодної суперечності, ми лише хочемо підкреслити, що обидві останні причини тієї зміни, що сталася з індивідом в спільноті, заразливість і підвищена навіюваність, очевидно, не рівноцінні, бо заразливість теж є проявом навіюваності. Нам здається, що вплив обох моментів теж нечітко розмежовано в тексті Лебона. Можливо, ми краще за все розтлумачимо його думку, якщо порівняємо заразливість із впливом окремих учасників спільноти один на одного, хоча суггестивні явища в спільноті, повязані з феноменами гіпнотичного впливу, вказують на інше джерело. Але яке? Ми повинні отримати відчуття неповноти від того, що одна з головних складових частин цього впливу, а саме: особа, котра є гіпнотизером для спільноти, не згадана у викладі Лебона. Все-таки він відрізняє від цього вкритого пітьмою чарівного впливу заразливу дію, котру чинять окремі особи одна на одну, завдяки котрій підсилюється початкова суггестія.
Лебон вказує на ще один важливий момент для судження про індивіда, котрий є учасником спільноти. «Таким чином, стаючи часткою організованого натовпу, людина спускається на кілька сходинок нижче по щаблях цивілізації. В ізольованому стані вона, можливо, була б культурною людиною; у натовпі це варвар, тобто, істота інстинктивна. У неї зявляються схильність до свавілля, безчинства, лютості, але так само й до ентузіазму й героїзму, котрі властиві первісній людині. Вона зупиняється особливо ще на зниженні інтелектуальної діяльності, котрої зазнає внаслідок приналежності до спільноти» [3].
Та облишмо зараз індивіда й звернімося до опису масової свідомості у тому вигляді, в якому вона окреслена в Лебона. Стосовно цього немає жодної риси, походження й виявлення котрої становило б труднощі для психоаналітика. Лебон сам вказує нам шлях, відзначаючи аналогію з душевним життям первісних людей і дітей.
Спільнота імпульсивна, мінлива, дратівлива. Керує нею майже винятково несвідома сфера[4]. Імпульси, перед котрими скоряється спільнота, можуть бути, зважаючи на обставини, благородними або жорстокими, героїчними або боягузливими, але в усякому разі вони настільки владні, що перемагають особисте, й навіть інстинкт самозбереження. Спільнота нічого не робить зумисне. Якщо спільнота навіть пристрасно бажає чогось, то все ж таки це триває недовго, вона нездатна до тривалого хотіння. Вона не зносить жодної затримки між своїм бажанням і здійсненням його. Вона має відчуття всемогутності, для індивіда в натовпі зникає розуміння неможливого[5].
Спільнота надзвичайно легко зазнає навіювання, вона легковірна, вона не сприймає критику, неймовірне для неї не існує. Вона мислить образами, котрі виникають однин за другим так, як вони зявляються в індивіда у стані вільного фантазування. Вони не можуть бути виміряні жодною розумною інстанцією за аналогією до дійсності. Почуття спільноти завжди дуже прості й надмірні. Отже, спільнота не знає ні сумнівів, ні вагань.
У тлумаченні сновидінь, котрому ми зобовязані найкращим пізнанням несвідомого духовного життя, ми чинимо за технічним правилом, згідно з яким ми не звертаємо уваги на сумніви й невпевненість у переказі сновидіння й потрактовуємо кожен елемент явного змісту сновидіння як щось цілком достовірне. Ми відносимо сумніви й невпевненість на рахунок впливу цензури, котрої зазнає робота сновидіння, й припускаємо, що первинні думки сновидіння не знають сумнівів і невпевненості, як різновиду критичної роботи. Як зміст, вони здатні, звичайно, існувати, як усе інше, в денних залишках, що ведуть до сновидіння. (Див. «Тлумачення сновидінь»).
Спільнота негайно переходить до найбільш крайніх дій; висловлена підозра перетворюється у неї зразу ж на беззаперечну істину, зародок антипатії на дику ненависть.
Таке саме наближення усіх емоційних спонукань до крайності, до безмежності властиве афективності дитини; воно повторюється в житті сновидіння, де, завдяки панівному у несвідомому ізолюванні окремих емоційних імпульсів, легка досада вдень проявляється як побажання смерті для винної особи, а натяк на якусь спокусу перетворюється на причину злочинної дії, відображеної у сновидінні. Д-р Ґанс Закс зробив чудове зауваження з цього приводу: «Те, що сновидіння повідомило нам про наші взаємостосунки зі справжньою дійсністю, те ми потім знаходимо у свідомості, і нас не повинно дивувати, якщо ми знайдемо чудовисько, побачене нами під збільшувальним склом аналізу, у вигляді інфузорії» (див. «Тлумачення сновидінь»).
Схильна сама до всього крайнього, спільнота збуджується лише через надмірні подразники. Той, хто хоче впливати на неї, не потребує жодної логічної оцінки своїх аргументів; він повинен малювати найяскравіші картини, перебільшувати й повторювати все одне й те саме.
Оскільки спільнота не сумнівається в істинності або хибності своїх аргументів і має разом із цим усвідомлення своєї сили, то вона так само нетерпима, як і довірлива до авторитету. Вона поважає силу й мало піддається на вплив доброти, що є для неї всього лиш певного роду слабкістю. Вона вимагає від своїх героїв сили й навіть насильства. Вона хоче, щоб нею володіли, щоб її гнітили. Вона хоче боятися свого володаря. Маючи надзвичайно консервативну основу, вона відчуває глибоку відразу до всіляких нововведень і успіхів і безмежне благоговіння перед традицією.