Неандерталець із впольованою твариною (реконструкція Неандертальського музею)
Неандертальці жили вже не стадами, а первісними громадами. Житло, запаси їжі та навіть знаряддя праці були спільними. Чоловіки разом полювали і будували, жінки займалися збиральництвом, облаштовували побут, підтримували вогонь, готували їжу, шили одяг і виховували дітей теж спільно. Деякі вчені вважають, що неандертальці вірили в існування потойбічного світу, адже ховали померлих, залишаючи разом із тілом предмети, що могли бути «використані» після смерті.
Битися за їжу та кращі умови для життя громадам неандертальців доводилося не лише з хижими тваринами, а й між собою. У печері біля сучасного міста Крапини у теперішній Хорватії археологи знайшли залишки кістяків кількох десятків давніх людей. Вони були вбиті та, цілком імовірно, зїдені такими ж, як і вони самі, неандертальцями. Деякі вчені вважають, що ці люди загинули під час збройної сутички, яку вони називають «битвою під Крапиною» найдавнішою з відомих нам битв у людській історії.
3. Кроманьйонці. Дещо пізніше неандертальців близько 70 тисяч років тому зявилися й сучасні люди, які належать до виду гомо сапіенс. Із латини ця назва перекладається як «людина розумна». Найдавніших представників нашого виду, щоб не плутати з теперішніми людьми, іменують також кроманьйонцями за місцем першої знахідки їхніх кісток, печерою Кро-Маньйон (сучасна Франція). Проте варто памятати, що за своєю внутрішньою будовою і фізичним розвитком кроманьйонці нічим не відрізнялися від сучасних людей.
Тривалий час кроманьйонці жили одночасно з неандертальцями, а іноді й поряд. За часів льодовикового періоду перевага була на боці останніх сильніших і більш пристосованих до суворих зимових умов. Але із загальним потеплінням чисельність кроманьйонців почала зростати, а інших видів людей скорочуватися. На думку деяких учених, остаточному зникненню неандертальців сприяли хвороби, до яких сучасна людина виявилася стійкішою. Хоча цілком можливо, що наші «далекі родичі» й не щезли остаточно. Адже й досі розповідають легенди про «снігову людину», яка нібито живе у далеких горах і за описом дуже схожа саме на неандертальця.
Кроманьйонська жінка (реконструкція Неандертальського музею)
Кроманьйонці запозичили більшість досягнень своїх попередників та сучасників і збагатили людство новими винаходами. Насамперед, вони навчилися робити складні знаряддя з ручкою та лезом: ножі, сокири, стріли. Вже після завершення льодовикового періоду (нова доба дістала назву мезоліт від грецьких слів «мезо» (середній) і «літ» (камінь)) поширення набули гарпуни та луки, які дозволили полювати на тварин і птахів із великої відстані. Для риболовлі та пересування водоймами почали використовувати спочатку плоти (звязані між собою стовбури дерев), а згодом і справжні човни. І, нарешті, люди зрозуміли, що тварини можуть бути не лише ворогами чи здобиччю. Кроманьйонці приручили собаку, який став незамінним помічником мисливців і охоронцем житла.
Найдавніше зображення собаки, знайдене в печері Фон-де-Гом
Складні знаряддя мезолітичної доби (реконструкція Київського археологічного музею)
Початки громадського життя
1. Рід і племя. Кроманьйонці жили родовими громадами. Рід складався з кількох споріднених між собою великих сімей, які вважали, що походять від одного пращура людини, звіра, птаха тощо. Такого легендарного пращура називають тотемом. Імя тотема мав увесь рід людина з гордістю казала, що належить до роду вовка, ведмедя, бобра тощо.
Громади складалися зі 100120 осіб. Керували життям громади наймудріші й найдосвідченіші члени роду старійшини. Їх вважали охоронцями спільної памяті роду, досвіду і звичаїв, вони стежили за тим, щоб усі родичі дотримувалися правил поведінки, не зазіхали на частку іншого у спільній здобичі чи місце у житлі, вирішували суперечки, які виникали всередині громади.
Мисливці у поході. Малюнок, знайдений у печері Ремігія
Кілька родів, що жили поруч і були повязані між собою родинними стосунками, обєднувалися у племя. Питання, які стосувалися всіх, вирішували на загальних зборах племені, а між зборами громадським життям керували старійшини родів.
Громади складалися зі 100120 осіб. Керували життям громади наймудріші й найдосвідченіші члени роду старійшини. Їх вважали охоронцями спільної памяті роду, досвіду і звичаїв, вони стежили за тим, щоб усі родичі дотримувалися правил поведінки, не зазіхали на частку іншого у спільній здобичі чи місце у житлі, вирішували суперечки, які виникали всередині громади.
Мисливці у поході. Малюнок, знайдений у печері Ремігія
Кілька родів, що жили поруч і були повязані між собою родинними стосунками, обєднувалися у племя. Питання, які стосувалися всіх, вирішували на загальних зборах племені, а між зборами громадським життям керували старійшини родів.
2. Мова і раси. Громадське життя неможливе без спілкування людей між собою. Тож саме в цей час виникла й мова тим більше, що, на відміну від неандертальців, навіть найперші кроманьйонці були спроможні говорити чітко і зрозуміло одне для одного. Спочатку використовували лише кілька десятків слів, і мова була надзвичайно простою. Але що складнішим ставало життя людини, то багатшою і витонченішою ставала мова. За допомогою мови можна було не тільки ділитися безпосередніми враженнями і спонукати родичів до якихось дій, а й зберігати память про події, що відбулися давно, і передавати досвід від покоління до покоління.
Вчені й досі сперечаються, чи існувала колись єдина мова, зрозуміла для всіх «людей розумних», чи їх одразу було кілька, і виникли вони в різних місцях. Беззаперечно лише одне: з часом кількість мов і говірок зростала, адже кроманьйонці розселилися на величезній території, й окремі групи людей змушені були пристосовуватися до різних умов життя, підшукуючи нові слова і способи висловити свої переживання. Що далі племена жили одне від одного, то більше відрізнялися їхні говірки. Так виникли не лише окремі мови, а й мовні групи і мовні сімї. Скажімо, сучасна українська разом із російською, польською, болгарською становить групу словянських мов, а разом з іншими словянськими, балтійськими, романськими мовами вони становлять сімю індоєвропейських мов. Водночас історики припускають, що колись давно могла існувати єдина словянська, а ще раніше єдина індоєвропейська мова.
Поширення у світі найвживаніших мов
Згодом люди, які жили на різних континентах, почали відрізнятися одне від одного і зовнішністю. Так, мешканці прохолоднішої Європи і зараз зазвичай мають біляву шкіру і великий ніс, пустельної Азії жовтувату шкіру і вузькі очі, а спекотної Африки темну шкіру і широкі губи. Групи людей, які відрізняються одна від одної за зовнішніми ознаками, називають расами. Щоправда, цей поділ є доволі умовним. Адже насправді груп із властивими лише їм особливими ознаками багато, і визначати їх можна по-різному. Та й представники нібито однієї раси часто не схожі один на одного. До того ж, за тривалу історію людства представники різних рас встигли безліч разів змінити місце проживання і породичатися між собою. А головне немає сталого звязку між расовими відмінностями і розумовими здібностями людей, які насправді є представниками єдиного виду: гомо сапіенс.
3. Первісні релігійні вірування. Первісні люди були надзвичайно спостережливими. Адже від знань про властивості рослин і звички тварин, від умінь передбачати зміну погоди залежало їхнє життя. Проте зрозуміти, чому все у світі відбувається саме так, а не інакше, вони не могли. Не вміли навіть пояснити, що відбувається з ними самими щодня, коли вони засинають. Уві сні наче мандрували бачили знайомі, а іноді і незнайомі краєвиди, тварин і людей. Але родичі, що в цей час не спали, казали, що насправді поснулі навіть не ворушилися. Розмірковуючи над цим, люди вирішили, що у них є не лише тіло, а й душа щось таке, що надає їм можливість жити й мислити. Під час сну душа ніби залишає тіло і може подорожувати світом. Якщо ж людина не прокидається вона помирає, бо душа не повертається до тіла і залишається у потойбічному світі: казковій «країні мертвих».
Оскільки іноді вві сні люди бачили померлих родичів, то прийшли до висновку, що душі пращурів існують поруч із ними, допомагають чи шкодять живим. І вирішили: щоб жити «в мирі» з душами померлих, їх варто «підгодовувати» і забезпечувати «усім необхідним» для існування у потойбічному світі. Такі «дарунки» називають жертвами.