Андрей Горбонос
Принц На Білому Коні
Всі персонажі цього твору вигадані, а збіги з будь-якими особами і обставинами випадкові. Тільки Білий Кінь реально існує.Клянуся, сам його зустрічав і особисто з ним знайомий.
Глава 1
Ой, а Ви хто? здивувалася Ганна, побачивши на порозі чоловіка років тридцяти, непоказного виду, у старому плащі, брудній в'язаній шапочці, із щетиною на обличчі.
Вітаю, пані Ганно! Я Ваш Принц НаБілому Коні! зі щирим та добрим поглядом сказав чоловік і від нього повіяло дводенним перегаром.
А де ж кінь? посміхнулася вона.
У ліфті сидить чатує, щоб той не поїхав, все також щиро відповів Принц, Ганно, збирайтеся, ми негайно їдемо до мого палацу!
Чому це я повинна з Вами кудись їхати? стримано запитала вона.
Так ти ж мене все життя чекала! Щоб я приїхав і забрав тебе!
Ви себе з кимось плутаєте! випалила дівчина та спробувала зачинити двері, але Принц встиг підставити ногу.
Ганя, тільки не дуркуй! Я не маю часу на всі ці фіґлі-міґлі! Негайно вдягайся і поїхали!
Та пішов ти! нарешті вона змогла відштовхнути його і зачинитися.
От стерво! Принц вдарив кулаком у двері, якого ж біса мріяла тоді!?
Не дочекавшись відповіді, повернувся і зайшов у ліфт.
Якось грубо, не по-людськи ти з нею, сказав Білий Кінь.
Та я хотів по-доброму, а вона он як з прикрістю процідив Принц.
А я б тобі навіть відчиняти не став брудний якийсь, неголений, Білий Кінь сплюнув на підлогу.
Набридло все! Кожен день ці молоденьки дурепи, трясця його! І до кожної ще потрібно підхід знайти! А я вже вичерпав себе, розумієш, ви-чер-пав! Це років зо три тому я пожартувати і причарувати міг, а зараз Принц втомлено махнув рукою.
Кінчати з цим треба, сказав Білий Кінь і загасив недопалок об стіну.
Та ти що?! Їх ще он скільки, а нас тільки двоє. Якщо не ми, то хто буде цим займатися?
Гаразд, як скажеш! Кошти на дорогу є?
У мене-то є, а в тебе?
А я знову зроблю вигляд, що випадково потрапив до автобусу.
Принц вийшов з під'їзду, а за ним, кульгаючи, йшов Білий Кінь.
Глава 2
Останній рейс. Автобус був порожнім. Втомлений від баталій з пасажирами, кондуктор спав. Принц згаслим поглядом дивився у вікно і м'яв руками свою шапочку.
Про що думаєш? запитав Білий Кінь.
Про вічне, зітхнув Принц, не зводячи погляду з вікна.
Та невже? хмикнув Кінь, ну звісно ж про вічне про кохання. Про що ти ще можеш думати? глузливо продовжив: І кому воно потрібно, це твоє кохання? Поглянь на себе, на кого ти став схожий? Скільки панянок ти вже привозив до свого палацу? Сотню чи дві? І що? Ні, звичайно, спочатку все чудово: бал, віршики їм читаєш, пісні співаєш, бурхлива ніч Але ж вони через місяць тікали від тебе, після того, як просили купити їм пральну машинку, а ти змушував їх прибирати у моїй конюшні
Багато ти розумієш, огризнувся Принц, втікали то значить, не любили мене по-справжньому. Вважали: забере їх до себе Принц На Білому Коні і ось тобі щастя! А як сорочку мені випрати власними руцями, то куди їх кохання й дівається.
А в конюшні навіщо прибирати змушував?
Так смердить же твоє лайно на весь палац! Зрозумій, кохання повинно пройти випробування. А ці, як ти називаєш «панянки», злякалися перших труднощів. Я хоч і Принц, але мої біологічні потреби на цей статус уваги не звертають.
От холєра на то кохання, пробучав Кінь і хотів було запалити, але Принц тицьнув ліктем під ребро, вказуючи на кондуктора. Дурень, зараз прокинеться пішки підеш
Лишень кохання в твоїй макітрі, Білий Кінь сховав цигарки, ото привіз панночку у палац, задовільнив би свої біологічні потреби і відправив би додому мріяти про тебе далі.
Ну, скільки тобі казати: то вам, тваринам, кохання не потрібне. У вас інстин-кти! Зрозумів? Схотілося самку одразу хм впорався і вмить забув. А ми Люди, тим і відрізняємося від вас, що кохати вміємо.
Це я тварина!? А скільки раз я тебе з поля битви на собі виносив, забув!? Останній раз, між іншим, коли рятував тебе, мені ЛЮДИНА в дупу стрілою засадила! Тепер кульгаю ось, образившись, Білий Кінь замовк.
Ага, коли через місяць поневірянь пустощами Монголії ти корову угледів! І де вона там взялась не розумію? Забув, як ти на неї з-заду наскочив, не виймаючи стріли з дупи? Ти ж, гігант статевий, про мене забув! Я тоді поранений у сідлі ледве тримався! І що, тебе це зупинило?! Ха! Я навіть не знаю, як вона, бідна, після тебе, збоченця отелилася чи окобилилася? Ти їй хоча б листівку відправив? А твоїх діточок як назвала, знаєш?
Білий Кінь не відповідав.
Отож-бо й воно! переможним тоном промовив Принц і до кінцевої зупинки обидвоє мовчали.
Приїхали, сказав Принц, ти вже мені пробач, наговорив тобі казна-що.
Білий Кінь все ще мовчав.
А хочеш, я сам у конюшні лад наведу?
Звичайно наведеш! Ми ж сьогодні без принцеси лишилися, відповів Білий Кінь.
Ображатися на дрібниці, не було сил і бажання.
Сідай на мене, повезу.
Не треба, у тебе стріла була в хмкульгаєш ти, і вони стомлено потягли в сторону палацу.
А в цей час кондуктору наснився дивний сон: до автобусу увійшли якийсь безхатченко та кульгаючий білий кінь
МалюнокАндрій Горбонос
Глава 3
Зачинивши двері, Ганна роздратовано влупила ногою свого кота, який мирно спав на килимку. Стусан був схожий на удар каратиста, що має, як мінімум, 3-й дан і чорний пояс. Кіт, зробивши карколомний кульбіт, що не можливо описати з точки зору просторової уяви, вкарбувався в протилежну стіну і без свдомості гепнувся на підлогу з висоти двох метрів. «Йєс! Так вам і треба!» вигукнула Ганя, повернулася і попрямувала до кухні допивати каву. Напій вже був холодним, і бажання пити його одразу зникло.
За довгі роки праці фінансовим аналітиком Ганна призвичаїлася свої вчинки планувати, а думки розкладати по полицях. От і зараз вона намагалася зрозуміти, чиїх рук ця безглузда витівка і головне, хто і яким чином дізнався про її стару та заповітну мрію зустріти Принца На Білому Коні?
Власне, ця мрія не була такою вже старою. Перед вступом до університету вона заріклася: ніяких хлопчиків і заміжжя до завершення вишу. Дане собі слово вона тримала. Не без того, щоб з подругами відвідувати дискотеки та вечірки. Але щойно вона помічала на собі зацікавлений погляд, одразу ж під слушним приводом (бабуся хворіє або в мене завтра контрольна, а я ні бельмеса) покидала компанію. Ба, навіть більше, за всі роки навчання вона жодного разу не цілувалася з хлопцями, не враховуючи дружніх плямкань в щічку на дні народження і свята.
Коли із відзнакою закінчила університет, то вирішила піднятися кар'єрними сходами, як можна вище, щоби не стало.
Ганна росла без тата, і звикла покладатися тільки на себе. А тому визначилась так: спочатку потрібно забезпечити своє безбідне існування та кар'єру, а потім вже створювати родину. Тому питання про заміжжя ніколи не
піднімалося вище другого рядку в її планах на майбутнє.
Коли через пять років наполегливої праці у відомій компанії вона отримала посаду першого заступника директора компанії, придбала: шикарне 3-кімнатне помешкання в елітному будинку престижного району міста, новенький автомобіль, дачу на березі річки, постало питання «А навіщо мені одній все це треба?». Ось тут-то Ганя, тобто тепер вже Ганна Петрівна шанована особа, згадала про другий пункт свого плану заміжжя.
Із властивою їй логікою і здоровим глуздом стала обирати собі кандидата на роль чоловіка і батька своїх майбутніх дітей. Першим був Семен Іванович директор компанії, солідний, сорокапятирічний чоловік, який мав дружину, трьох дітей і зо два десятки коханок (коханок він мав в самому прямому сенсі цього слова), при цьому останні безуспішно намагалися вирвати його з лап сім'ї і одружити на собі. Ганна не хотіла бути в його чарті 21-ю, 22-ю і не вірила в те, що чоловік відмовиться від сім'ї заради неї, тому його ж першого і виключила зі списку.
Другим був Ігор начальник відділу технічного забезпечення компанії, 30-ти років, зовні приємний, ввічливий і культурний. Однак, сам Ігор абсолютно байдуже ставився до неї, підтримуючи лише ділові стосунки та ніколи не говорив з нею на особисті теми. При цьому, Ігор зустрічався з донькою Семена Івановича і про їх спільне майбутнє не плідкував тільки лінивий. Власне, було очевидно, що Ігор має величезне прагнення до здорового кар'єризму, в результаті чого його також було виключено зі списку. Інші співробітники компанії не викликали у Ганни жодного інтересу. Одні з них були глибоко і безнадійно одружені. Інші ж, такі як: Андрій пришелепкуватий, Сашко без почуття гумору, псих, Василь гулящий, не подобалися їй самій.