Ованес Туманян, Аветик Исаакян
Вiрменська Читанка
Типа Введения:
что о чём, что про что, что за чем и вообще зачем
Ованес Туманян (1869-1923)
Сделал для восточно-армянской литературы примерно то, что Пушкин для русской: поднял ее на мировой уровень современной ему эпохи.
Стихи О. Туманяна милы и полнозвучны, но его «фирменное блюдо» сказки, которые умел сплетать мастерски, со смаком, а может просто воссоздавал слышанное в детстве от мужичьих менестрелей-балагуров.
Хоть так, хоть эдак честь ему и хвала, а поскольку вытребеньки простого люда сподручней передавать украинским языком, он и выбран для перевода сказки Туманяна Храбрый Назар.
***
Аветик Исаакян (1875 1957)
(Аветик слева)
В прозу не совался, вероятно, прикинувши, что так целее будет в разворочённом бурей мире.
В литературном плане сопоставим с Туманяном так же, как Лермонтов с Пушкиным.
Армянские корифеив отличие от российскихводили личное знакомство.
Заглавное стихотворное произведение творчества Аветика Исаакянапоэма Абу-аль-Ала Маарив данной публикации также представлено на украинском языке, поскольку на русском имеется подстрочник вытуженый В. Брюсовым в 1916 г.
***
Да, армяне трепетно перепечатывают «перевод» Мэтра самыми люксусовыми изданиями, присваивают его имя всему, что подвернётся («имени Брюсова» и Google тебе в руки), пусть даже ритмам поэмы Валерий Яковлевич устроил полный геноцид, «суры» переиначил в «касыды», а и ну, говорю ж, подстрочник. Чего и следует ожидать, когда литературой рулюет политика.
Туманяну в России повезло больше, однако, к русско-язычным читателям он дошёл в цветущую сталинскую эпоху (банкетный стол в «Свинарке и Пастухе» помнишь? вот же ж жили люди, а?) и с тех пор остались классическими монументами тому, как следует переводить.
Короче, чтоб не нарваться на политичный окрик «А ну-кась, на основы не замахуйся!», позвольте просто предложить вам Первую Хрестоматию Армянской Литературы на украинском языке «Вiрменська Читанка».
Ануш ыни! Смачного!
C. Огольцов
Степанакерт, 2021-10-16
Говганес Туманян
Назар-Смiливий
Так, чи інак, a кажуть жив такий собі бідак Назаром звався. Ледар, яких світ не бачив.
А боягуз! А страхополох! Сам-один з подвір´я й на крок не ступить, хоч убий. Із ранку до вечора до жінчиної спідниці, мов пришитий: вона з хати він за нею, вона до хати він слідом. За те й прозвали: Назар-Боягуз.
От якось поночі виходить Назар-Боягуз услід за жінкою на подвір´я. Ступив за поріг, бачить: місяць уповні, сяє аж ну!
Мовить Назар:
Оце, жінко, тай ніч!.. Тільки каравани різати Серце так ото й шепоче: "Йди-но, розбий царський караван, що з Індії суне. Добра награбушь! Повнісіньку хату".
А жінка на те:
Сиди вже мовчки, бачили таких різак.
Назар їй:
Дурепо! Чого встряла? Не даєш караван пограбувати, добра в хату добувати! Дивись дограєшся повчу, як з чоловіком розмовляти.
Як розбурчався! А жінка до хати миг! І двері на засувку:
Щоб ти луснув, боягуз! Оце і одправляйся каравани різати.
Лишився Назар за дверима. Од жаху аж посинів. Вже й молив, вже й просив, щоб відчинила дзуски!
Нема діла; пішов під стіною скулився, протремтів усю ніч до світанку.
От і сонце зійшло; настраханий Назар все під тою ж стіною, очікує коли жінка вийде одведе до хати.
Жде, думу думає.
А день літній. Спека. Мухи дзижчять, як скажені. А цьому ледацюрі ліньки й носа втерти. То мухи вже й ніс йому обліпили, на губі рояться.
Допекли-таки: підвів руку лупонув. Іяк ляснув себе по мармизісипонули вбиті мухи.
Овва! Чи ти ба?.. здивувавсь Назар.
Хоче злічити, скількох за раз коцнув не здужає. На око, начеб, більш, як сотню.
Ти-ба, каже, так оце такий я чолов´яга? А досі й гадки не мав!.. І ото щоб яздатний разом сотню вжвакнутитай тримавсь баби негідної!..
Підхопився і, як стій, до сільского старости.
Славайсу, пан староста.
Славайсу, синку.
Пан староста, оце таке й таке діло.
Розказав про подвиг свій; і що жінка ота йому вже нідочого, тільки-от проханнячко є: хай пан староста напишуть, яке він, ото, діло втяв, аби вже в безвісті не лишилося; а так усі прочитають знатимуть.
Отже староста, жартома, на шматку ряднини пише:
Назар-Сміливий: сила й міць!
Раз лупоне юрма з копиць!
Тай дає йому.
А Назар тую ряднину в´яже на жердину; уламок ржавої шаблюки при боці почепив; в сусіди вислюка поцупив, сів і з села потріхкотив.
За село вибрався, якусь дорогу обрав їде, а куди невтямки.
Їде-їде: озирнувсясела не видно вже. Пойнялося серце страхом.
Аби дух cобі підняти, почав він щось під ніс мурмотітимугиче, сам до себе говорить, вислюка шпетить.
Що далі їде, тим більш страхається; з більшого страху він голос підвищує верещить, горлає! Вислюк і собі заревів!..
Од того гвалту-граю птахи з ближчих дерев розлітаються, зайці по кущах розбігаються, жаби з трави у воду кидаються
Назар від cвого ж голосіння ще більше голову втрача, а як вже у ліс заїхав, то ніби з-під кожного дерева, з будь-якого куща, з-за кожного каменюзвідусіль!оце зараз на нього звірюка кинеться, або вже розбійник.
Нажаханий, таке підвів він валування ажно у вухах дзеленьчить.
І нагодилося ж, що саме під той час якийсь тюхтій-селянин їхав через ліс конем. Як зачув той гвалт страшенний, спинився.
Вай, каже, оце встряв я у халепу, то ж ніхто більш, як розбійники Коня кинув, сам до лісу і ну, п´ятами кивати! Втік
Ласкава доля! Назар-Сміливий, валуючи, підходитьти ба!посеред дороги кінь засідланий стоїть, його дожидає. З вислюка він злазить, на коня сідає, далі рушає.
* * *
Довго їхав чи ні, йому вже краще знати. Заїхав до села якогось. Він села не знає село його. Чи туди, чи сюди?
Од якоїсь хати музику чути погнав коня туди.
Під´їхав і утрапив на весілля.
Добрий день вам.
І тобі добра від Бога, просимо до нас з дороги.
Та заходьте ж! Заходьте, гість-бо від Бога.
І ведуть, з отим прапорцем його, у голові столу приміщають. А там таке вже ласе й гарне перед ним понаставлялиі наїдків, i напоїв.
Весільчани взнать цікаві хто цей дивний незнайомець?
Один, що сидів ген наприкінці, свого сусідуштурх!на гостя кивнув, розпитує; той подальшому показав, запитав.
Отак, по черзіодин одному покивав, одне в одного спитавприлинуло до голови столу, де староста сидів. А староста і примудрився вичитать на прапорці у гостя:
Назар-Сміливий: сила й міць!
Раз лупоне юрма з копиць!
Вичитав і з острахом переказує своєму сусідові, той наступному, той ще далі, третій четвертому.
Отак доходить ген до дверей і все весілля вже аж гуде: "Ти-ба! Цей новий гість ніхто інший, а сам Назар Сміливий: сила й міць! Раз лупонє юрма з копиць!"
Отакої! Це ж сам Назар-Сміливий!.. гукнув якийсь хвалько. А як вже ж змінивсь! Навіть я насилу впізнав
І знаходяться вже люди з готовими оповідками про його велики подвиги, i як вони, було, з ним колись
Як же ж такий чоловік сам-один, без слуги? дивуються незнайомі.
А то така вже звичка, не до шмиги йому слуги. Якось і я спитав, а він на те: "Що з отих слуг? Мені й так увесь світ годить-прислуговує."
А чого ж це шаблі доброї не має? Таку іржаву залізяку почепив при боці.
В тім-то й річ, що отим шматком іржавим шварконе і юрбу на шмаття: дрібніше, ніж шаблюкою. Бо з тою, бач, i простий герой зуміє.
І задурені люди встають, за здоров´я Назара-Сміливого п´ють. З по-між них розумник виходить, звертається до Назара з промовою.
Ми, каже, давно чули про славу твою велику, прагли також й вид уздріти, аж ось і дочекалися тут ти, з нами. Бачимо на власні очі.
Назар стогне, рукою одмахуеться.
Присутні значуще перезираються, підкивують; знаємо, мовляв, як стогін цей і помах розуміти треба.
Там ще й співець знайшовся, миттю пісню склав, проспівав:
Сповнив щастям ти нам зір,
Беркут дужий наших гір,
Світу гордість і кумір,
Назар-Сміливий: сила й міць!
Раз лупонеш юрма з копиць.
Скривджених ти захисник,
Вибавитель від мук злих,
Од неправих рятівник,
Назар-Сміливий: сила й міць!
Раз лупонеш юрма з копиць.
Прапор твій нас надихає,
Шабля пломениста сяє,
Кінь, мов блискавка, гасає,
Назар-Сміливий: сила й міць!
Раз лупонеш юрма з копиць.
І хмельні весільчани, як порозходились, то рознесли по всіх-усюдах, що їде Назар-Сміливий: сила й міць! Раз лупоне юрма з копиць.
У всіх тількі й розмов, що про геройства його дивовижні, грізний вигляд його розписують й усім новонародженим ім´я дають Назар.