Любов- це сонячне творіння
Кохання крилате літає,
Симфонію двох сердець грає
І різнобарвними кольорами переливає.
Бо любов- це сонячна надія,
Сама трепетна мрія.
Коли в серце приходить любов
І стукає в сердечко знов, воно прощається з журбою
І всякою світською молвою.
Як метелик- трепетне, але сильне
Серед хмар, літаючи- вільне.
Навіть серед мук догори злітає
І крил своїх додолу не опускає,
Виборює своє щастя і літає,
Всі перепони в житті подолає
І так ніжно кохає.
І зійде вона з небес як хвилина щастя
І серце буде боротись- не здасться
І розквітне в душі роя квітчаста.
Любов- це сонячне творіння
І солодке, мов мед томління.
Як шум води прийде в життя швидко
Несподівано, красиво і шибко
І нашле спокій ясний і глибокий
І не будеш ти уже одинокий!
Мачо
Зірку Мачо в чорний колір покрасили
І в котика перетворили.
Для Алли він був призначений
І Божою печаткою був позначений.
Пушистий Мачо гарним голоском співає
І душу хазяйки окриляє,
З ним вона від турбот відпочиває
І бачить вона що кращого за Мачо не знає.
Рано-вранці Мачо ласкаво бринить,
Збудить всіх- і замовчить.
Іноді він жалить
Та покарання не забариться вмить.
Дзвінко Мачо в кухню залітає
І мамці по хазяйству допомагає.
Як пригладиш- муркає, ніби співає,
Ніколи цей спів не утомляє.
Від хазяйської дочки Мачо тікає,
Це він у такі ігри з нею грає.
Радо вона його приймає
І за штурвал встановляє.
А він радий що тепер капітан,
Все зробить- немає питань.
Від щастя його душа на крилах літає
І він радий що вся сім*я про нього дбає.
Пройдуть роки- він буде з ними жити,
Кращої сім*ї годі й просити.
Мені бідність не страшна
Мені бідність не страшна,
Коли зі мною моя люба сімя.
Навіщо мені брудні гроші багатства,
Якщо я буду в них в полоні рабства?
Я щаслива, бо наповнена духовними дарами,
Тож у моєму житті немає місця для драми.
Мені бідність не страшна,
Бо то гордість моя,
Я не стала грішним шляхом заробляти,
Тож я добру і чисту совість буду мати.
Метелик
У вир пригод метелик поринає
І не вгаває від емоцій що його переповняє,
Легкий в усьому але не легковажний
В боях такий він відважний!
Такий тендітний- його легко обманути,
Але прекрасний внутрішній світ- його не забути!
Уміє він дружити і любити, легко всім довіряє,
Нерідко за це удар він приймає.
З радістю усім допомагає,
З упевненістю курс свій тримає
І не боїться опалити крила,
Бо ніхто не зруйнує його маленького дива,
Що серце теплом зігріває й живе
І буде вічно жити- не промайне!
А чудо те зоветься вірою,
Яку не зміряти ніякою мірою
А лиш до серця прикладаючи- оживає
І метелика на цьому світі тримає.
Митець
Мета митця себе розкрити
Іти вперед- себе не загубити.
Людина живе в недосконалості
В бридкій для Бога шалості
І моральне вже їй не цікаве
Та хіба справжній митець стане робити лукаве?
Почуття лиш для актора- не для митця,
Справжній митець приховує свої почуття.
Все пробачає, робить добру річ,
Якщо треба- примчить на поміч і в ніч.
Виборювати добро- така його доля,
Пам* ятайте митця як героя!
Мотя
Іде зима- двері в хатоньку скріплять