Ріссберг вирішив, що мене треба стримати. Але як? Усе ще вірили в мою силу гоета й боялися моїх демонів. І боялися розлютити закоханого в мене Ортолана. Тож рішенням мав стати ти. Відьмак.
Ґеральт дихав неглибоко. І відчував оптимізм. Бачив уже набагато краще, тремтіння відступало. Мав він імунітет до більшості відомих токсинів; на щастя, отрута білого скорпіона, для звичайного смертного вбивча, винятком, як виявилося, не була. Прояви, спочатку грізні, мірою впливу часу слабшали й зменшувалися, організм відьмака міг, як виявилося, ту отруту швидко нейтралізувати. Дегерлунд про це не знав або ж у гордині своїй не звернув на це уваги.
Я довідався, що хочуть вони тебе на мене наслати. Не стану приховувати, я трохи перелякався, бо чув про відьмаків те-се, а про тебе особливо. Щодуху побіг до Ортолана: рятуй, мовляв, укоханий майстре. Укоханий майстер спершу мене вишпетив та вилаяв, що це нібито дуже бридко убивати лісорубів, що це погано й щоби було це востаннє. Але потім порадив, як тебе обдурити й затягнути в пастку. Як упіймати, використовуючи телепортаційний сігіль, який він сам кілька років тому витатуював на моєму торсі. Утім, заборонив тебе вбивати. Не думай, що з доброти душевної. Йому треба твої очі. Точніше, ідеться про твої tapetum lucidum прошарок тканини, що міститься всередині твоїх очей; тканини, яка посилює та відбиває світло, спрямоване на фоторецептори, завдяки чому ти, наче кіт, бачиш уночі та в темряві. Найновіша idеé fixe Ортолана це надати всьому людству можливості котячого зору. У межах підготовки до такої величезної мети він має намір прищепити твою tapetum lucidum якійсь наступній мутації, яку створює, а tapetum при тому має бути взято в живого донора.
Я довідався, що хочуть вони тебе на мене наслати. Не стану приховувати, я трохи перелякався, бо чув про відьмаків те-се, а про тебе особливо. Щодуху побіг до Ортолана: рятуй, мовляв, укоханий майстре. Укоханий майстер спершу мене вишпетив та вилаяв, що це нібито дуже бридко убивати лісорубів, що це погано й щоби було це востаннє. Але потім порадив, як тебе обдурити й затягнути в пастку. Як упіймати, використовуючи телепортаційний сігіль, який він сам кілька років тому витатуював на моєму торсі. Утім, заборонив тебе вбивати. Не думай, що з доброти душевної. Йому треба твої очі. Точніше, ідеться про твої tapetum lucidum прошарок тканини, що міститься всередині твоїх очей; тканини, яка посилює та відбиває світло, спрямоване на фоторецептори, завдяки чому ти, наче кіт, бачиш уночі та в темряві. Найновіша idеé fixe Ортолана це надати всьому людству можливості котячого зору. У межах підготовки до такої величезної мети він має намір прищепити твою tapetum lucidum якійсь наступній мутації, яку створює, а tapetum при тому має бути взято в живого донора.
Ґеральт обережно ворухнув долонею.
Ортолан маг етичний та милосердний: як видалить очі, то має намір дарувати тобі у своїй безмежній доброті життя. Вважає, що краще бути сліпцем, аніж небіжчиком, а надто його знеохочує можливість завдати болю твоїй коханці Йеннефер із Венґерберга, до якої він відчуває стійке та дивне як на нього почуття. До того ж він, Ортолан, є дуже близький, щоби вивести магічну регенераційну формулу. За кілька років зможеш до нього звернутися, і він тобі очі поверне. Радієш? Ні? І слушно. Що? Хочеш щось сказати? То кажи, я слухаю.
Ґеральт удав, що ледь ворушить губами. Зрештою, не дуже йому доводилося те вдавати. Дегерлунд устав із крісла, нахилився над ним.
Нічого не розумію, скривився. Утім, геть мені нецікаво, що ти там бажаєш сказати. А от я точно маю дещо тобі передати. Тож знай, що серед багатьох моїх талантів є також і ясновидіння. Бачу я цілком чітко, що, коли Ортолан поверне тобі, осліпленому, свободу, Буе та Банг будуть на тебе чекати. І ти потрапиш до моєї лабораторії, цього разу вже назавжди. Стану тебе вівісекціонувати. Головним чином для розваги, хоча те, що ти там маєш усередині, також мені трохи цікаво. Коли ж я скінчу, то, як воно кажуть різники, розберу тушу. Рештки твої стану по шматочку висилати до Ріссбергу для перестороги: нехай побачать, що стається з моїми ворогами.
Ґеральт зібрав усі сили. Було їх небагато.
Якщо ж ідеться про ту Йеннефер, чародій нахилився ще сильніше, відьмак відчув його ментолове дихання, то мене, на відміну від Ортолана, думка про те, аби збільшити її страждання, радує безмірно. Тож я відріжу отой фрагмент, який вона найбільше в тобі цінувала, та вишлю їй до Венґерберга
Ґеральт склав пальці в Знак і торкнувся обличчя чародія. Сорель Дегерлунд захлинувся, повалився на стілець. Захропів. Очі його втекли кудись під череп, голова звисла на плече. Ланцюжок медальйона випав із безвладних пальців.
Ґеральт зірвався з місця а скоріше спробував зірватися, бо єдине, що йому вдалося, це впасти зі стільця на підлогу, головою на чоботи Дегерлунда. Перед самим носом мав випущений чарівником медальйон. На золотому овалі блакитний емальований дельфін nageant. Герб Кераку. Він не мав часу дивуватися чи задумуватися. Дегерлунд уже почав голосно харчати, було видно, що зараз він прийде до тями. Знак Сомне зробив своє, але ледь помітно, бо ж відьмак був знесилений дією отрути.
Він устав, тримаючись за стіл, скидаючи з нього книжки та сувої.
До приміщення увірвався Паштор. Ґеральт навіть не намагався скористатися Знаками. Підхопив зі столу оправлений у шкіру й бронзу гримуар, гепнув ним горбуна в горло. Паштор із розмаху сів на підлогу, випустив із рук арбалесту. Відьмак ударив іще раз. І, може, повторив би, але інкунабула вислизнула в нього зі здеревянілих пальців. Він підхопив карафу зі столу й розгепав її об лоба Паштора. Горбун, хоча й залитий кровю та червоним вином, не здавався. Кинувся на Ґеральта, навіть не обтрусивши з повік шматочків кришталю.
Буеее! закричав, хапаючи відьмака за коліна. Баааанг! До мене! До ме
Ґеральт схопив зі столу ще один гримуар, важкий, в оправі, інкрустованій фрагментами людського черепа. Вальнув ним горбуна, аж полетіли шматки кості.
Дегерлунд захрипів, намагався підняти руку. Ґеральт зрозумів, що той спробує накласти закляття. Гримотіння важкезних ніг, що наближалося, свідчило, що Буе та Банг уже неподалік. Паштор уставав із підлоги, мацаючи навколо в пошуках зброї.
Дегерлунд захрипів, намагався підняти руку. Ґеральт зрозумів, що той спробує накласти закляття. Гримотіння важкезних ніг, що наближалося, свідчило, що Буе та Банг уже неподалік. Паштор уставав із підлоги, мацаючи навколо в пошуках зброї.
Ґеральт побачив на столі свій меч, схопив його. Похитнувся, ледь не впав. Схопив Дегерлунда за комір, приставив йому вістря до горлянки.
Твій сігіль! крикнув йому у вухо. Телепортуй нас звідси!
Буе та Банг, озброєні скімітарами, зіткнулися у дверях та завязли в них, повністю заклинившись. Жоден і не подумав про те, аби дати дорогу іншому. Одвірок тріщав.
Телепортуй нас! Ґеральт схопив Дегерлунда за волосся, відвів йому голову назад. Зараз! Інакше я переріжу тобі кадик.
Буе та Банг випали з дверей разом із фрамугою. Паштор знайшов арбалет та підняв його.
Дегерлунд тремтячою рукою розхилив сорочку, викричав закляття, але за мить до того, як їх охопила темрява, вирвався від відьмака та відкинув його. Ґеральт упіймав його за мереживний манжет і спробував притягнути ближче, але в ту саму мить портал спрацював, і всі відчуття, у тому числі й дотик, зникли. Він відчув, як якась стихія всмоктує його, шарпає та крутить ним, наче вир. Холод паралізував. На мить. Одна з найгірших та найпаскудніших митей його життя.
Він гепнувся об землю так, що аж загуло. Навзнак.
Розплющив очі. Навколо панував чорний морок, непроглядна темрява. «Я осліп, подумав він. Втратив зір?»
Не втратив. Просто була дуже темна ніч. Його як це вчено називав Дегерлунд tapetum lucidum діяли, вихоплюючи все світло, яке можна було вихопити. За мить він розпізнавав уже навколо абриси якихось дерев, кущів чи заростей.
А над головою, коли розійшлися хмари, він побачив зорі.
Інтерлюдія
Назавтра
Треба було віддати їм належне: будівельники з Фіндетанна зналися на своїй роботі й не лінувалися. Хоча сьогодні він уже бачив їх у ділі кілька разів, Шевлов із цікавістю спостерігав за встановленням чергового копра. Три поєднані колоди створювали ко́зла, до верхівки яких кріпили колесо. На колесо заводили мотузку, а до неї прикручували масивну окуту колоду, яку фахово називали бабою. Покрикуючи ритмічно, будівельники тягнули за мотузку, підіймали бабу на саму верхівку козел, після чого швидко її відпускали. Баба з розмаху падала на поставлений унизу стовп, забиваючи його глибоко в землю. Достатньо було трьох, максимум чотирьох ударів бабою, аби стовп ставав, як вмурований. Будівельники миттю розмонтовували копер та вантажили його елементи на віз, у той час як один із них залазив на драбину й прибивав до стовпа емальовану бляху з гербом Реданії срібним орлом на червоному полі.
За допомогою Шевлова та його вільної компанії як і за допомогою копрів та їхньої обслуги провінція Приріччя, що входила до складу королівства Реданія, нині збільшила свою площу. Досить відчутно збільшила.
Майстер будівельників підійшов, витираючи чоло капелюхом. Він спітнів, хоча не робив нічого, якщо не мати на увазі кидання «курвами». Шевлов знав, що майстер запитає, бо запитував він щоразу.
Наступний де? Пане командире?
Покажу, Шевлов розвернув коня. Рушайте слідом.
Фурмани шмаганули волів машинерія будівельників розмірено рушила хребтом узгіря, ґрунтом, дещо розмяклим після вчорашньої грози. Скоро вони опинилися біля чергового стовпа, оздобленого чорною бляхою, розмальованою ліліями. Стовп уже лежав, затягнений у кущі, компанія Шевлова встигла про це подбати. «Ото так перемагає прогрес, подумав Шевлов, ото так тріумфує технічна думка. Засаджений вручну темерійський стовп виривається й валиться умить. Забитий копром реданський стовп так легко із землі не витягнеш».
Він махнув рукою, указуючи будівельникам напрямок. Кілька стайє на південь. Аж за село.
Мешканців села якщо ті кілька халуп та сараїв заслуговували на цю назву вершники з компанії Шевлова вже зігнали на майдан і тепер кружляли навколо натовпу, здіймаючи пил, напирали на зігнаних конями. Ескерак, як завжди, гарячий, пригощав їх, не жаліючи, батогом. Інші крутилися на конях біля хат. Собаки гавкали, баби вили, дерлися діти.