Звинувачують мене через упередження
Протестую! крикнув асесор. Звинувачений проголошує промову!
Відхиляю.
через упередження до моєї особи та професії, інакше кажучи, у результаті praeiudicium, а praeiudicium наперед містить у собі брехню. До того ж звинувачують мене в результаті анонімного доносу, причому лише одного. Testimonium unius non valet. Testis unus, testis nullus. Ergo[8], це не звинувачення, а лише припущення, чи то praesumptio. А припущення залишає сумніви.
In dubio pro reo! отямилася захисниця. In dubio pro reo[9], Високий Суде!
Суд, суддя гепнула молотком, розбудивши збляклого підсудка, постановив визначити майнову заставу в розмірі пятиста новіградських крон.
Ґеральт зітхнув. Цікаво йому було, чи обидва його співтовариша з камери вже отямилися й чи зробили з того, що сталося, якийсь висновок. Чи доведеться їм натовкти й всипати наново.
А місто що таке, як не народ?!
В. Шекспір. Коріолан[10]Розділ 4
На самому краєчку велелюдного торжища стояла недбало збита з дощок ятка з престарезною бабусею в соломяному капелюшку, кругленькою та румяною, наче добра фея з казки. Над бабусею висів напис: «Щастя та радість тільки в мене. Огірок у подарунок». Ґеральт затримався, вигріб мідяки з кишені.
Налий, бабцю, зажадав похмуро, півкварти щастя.
Вдихнув поглибше, випив одним махом, видихнув. Витер сльози, які сивуха витиснула в нього з очей.
Був вільним. І злим.
Про те, що він вільний, довідався, що цікаво, від особи, яку знав. Заочно. Був це той самий передчасно полисілий юнак, якого на його очах вигнали з австерії «Natura Rerum». І який, як виявилося, був канцелярським щуром у трибуналі.
Ти вільний, заявив йому полисілий юнак, сплітаючи та розплітаючи худі та поплямовані чорнилами пальці. Заставу сплачено.
Ким сплачено?
Інформація виявилася конфіденційною, полисілий канцелярський щур відмовився її надати. Відмовився також і також рішуче повернути реквізовані сакви Ґеральта. Де, окрім іншого, були готівка й банківські чеки. Рухоме майно відьмака, заявив він не без злостивості, було розцінене владою як cautio pro expensis внесок на рахунок судових коштів та можливих покарань.
Сперечатися було безглуздо й без сенсу. Ґеральт мусив радіти, що при виході з вязниці йому віддали хоча б ті речі, які під час затримання він мав у кишенях. Особистий дрібязок та дрібні гроші. Такі дрібні, що нікому не захотілося їх красти.
Він порахував мідяки, що залишилися. І посміхнувся до старенької.
І ще півкварти радості попрошу. За огірок дякую.
Після бабусиної сивухи світ помітно покращився. Ґеральт знав, що це скоро мине, тож приспішив кроки. Мав справи, які треба було вирішити.
Пліточка, його кобила, на щастя, залишилася поза увагою суду й не увійшла в почет cautio pro expensis. Була вона там, де він її залишив, у боксі стайні, доглянута й нагодована. Такого поводження відьмак не міг залишити без нагороди незалежно від стану власного майна. Зі жмені срібних монет, що вціліли у вшитій в сідло схованці, кілька відразу отримав стаєнний, якому від тої щедрості аж подих відібрало.
Горизонт над морем темнів. Ґеральтові здалося, що він бачить іскорки блискавиць.
Перед входом до кордегардії він завбачливо набрав у груди свіжого повітря. Не допомогло. Пані стражниці сьогодні мусили зїсти більше квасолі, ніж зазвичай. Набагато, набагато більше квасолі. Хтозна, може, це була неділя.
Одні, як завжди, їли. Інші були зайняті грою в кості. Побачивши його, встали від столу й оточили його.
Гляньте, відьмак, сказала комендантка, стаючи дуже близько. Узяв і приліз.
Я залишаю місто. Прийшов забрати свою власність.
Якщо ми дозволимо, інша стражниця штурхнула його ліктем начебто випадково, то що це нам дасть? Викупити тре, братчику, викупити! Гей, дівчатка! Що він має кожній зробити?
Нехай кожну в голу дупу поцілує!
Та й лизне! Поглибше!
Та ні! Ще чимось заразить нас!
Але він нам винен. Ще одна наперла на нього бюстом, твердим, наче скеля. Завинив нам, має щось приємненьке зробити, нє?
Хай якусь пісеньку нам заспіває. Інша голосно перднула. А мелодію під оті мої ноти підбере!
Або під мої! Інша перднула ще голосніше. Бо мої голосніші.
Решта дам аж за боки хапалася від сміху.
Ґеральт проклав собі шлях, намагаючись не застосовувати насилля. У ту мить двері складу депозитів відчинилися й у них став мосьпан у бурих опанчі й береті. Депозитор Гонсхорек, чи як там його. Побачивши відьмака, роззявив рота.
Ви? пробелькотів. Як же воно? Ваші мечі
Саме так. Мої мечі. Попрошу їх.
Але ж Але ж Гонсхорек похитнувся, схопився за груди, ледь хапаючи ротом повітря. Але ж я тих мечів не маю!
Вибач?
Не маю Обличчя Гонсхорека почервоніло. І скорчилося, наче в пароксизмі болю. Їх же ж забрано
Як так? Ґеральт відчув, як охоплює його холодна лють.
Забра но
Як це забрано? Він ухопив депозитора за груди. Ким, сука, забрано? Що воно, нахєр, має значити?
Розписка
Власне! Він відчув на руці залізну хватку. Комендантка стражі відіпхнула його від Гонсхорека, що саме почав задихатися. Власне! Покажи розписку!
Відьмак розписки не мав. Розписка на отримання зброї залишилася в його саквах. Саквах, реквізованих судом. Як внесок за рахунок судових коштів та можливих покарань.
Розписка!
Не маю. Але
Немає розписки немає депозиту, не дала йому скінчити комендантка. Мечі забрано, не чув? Сам же ж, напевне, і забрав. А тепер вертеп тут крутиш? Віджати щось бажаєш? А ніц тобі з того. Забирайся геть.
Я не піду, поки
Комендантка, не послаблюючи хватки, відтягнула Ґеральта й розвернула його. Обличчям до дверей.
Нахєр пішов.
Ґеральт жінок бити відмовлявся. Утім, щодо того, хто мав плечі, наче борець, живіт наче рулет, а литки наче дискобол, а до того всього ще й пердів, наче мул, не мав жодних барєрів. Відіпхнув комендантку й з усіх сил гепнув їй у щелепу. Своїм улюбленим правим гаком.
Інші завмерли, але лише на мить. Комендантка ще не встигла приземлитися на стіл, розбризкуючи довкола квасолю й перцевий соус, а вони вже насіли на відьмака. Одній він без роздумів розквасив носа, другій дав так, що аж хруснули зуби. Двох почастував Знаком Аард, і ті полетіли, наче ляльки, на стійку з алебардами, зваливши їх усі з неймовірним стуком і грюкотом.
Отримав у вухо від комендантки, убабляної в соус. Друга стражниця, та, із твердим бюстом, схопила його ззаду ведмежою хваткою. Він гепнув її ліктем так, що аж завила. Комендантку пхнув на стіл, ударив розмашистим гаком. Ту, з розквашеним носом, ударив у сонячне сплетіння й повалив на землю, чув, як її вигортає. Інша, буцнута в скроню, гупнула стриженою потилицею об стовп, обмякла, очі її миттєво затягнула імла.
Отримав у вухо від комендантки, убабляної в соус. Друга стражниця, та, із твердим бюстом, схопила його ззаду ведмежою хваткою. Він гепнув її ліктем так, що аж завила. Комендантку пхнув на стіл, ударив розмашистим гаком. Ту, з розквашеним носом, ударив у сонячне сплетіння й повалив на землю, чув, як її вигортає. Інша, буцнута в скроню, гупнула стриженою потилицею об стовп, обмякла, очі її миттєво затягнула імла.
Але на ногах трималися ще четверо. І край настав його перевазі. Дістав ззаду в голову, а відразу після того у вухо. А після у криж. Якась із них підтяла йому ноги, коли впав, дві звалилися на нього, притиснули, працюючи кулаками. Інші не шкодували копняків.
Ударом чола в обличчя він викреслив одну з тих, що притискали його, але відразу на зміну їй прийшла інша. Комендантка упізнав він по краплях соусу. Ударом згори дала йому в зуби. Він плюнув жінці кровю прямо в очі.
Ніж! репетувала вона, мотаючи стриженою головою. Ніж мені дайте! Яйця йому відчикрижу!
Навіщо ніж! крикнула інша. Я йому й так відгризу!
Стояти! Струнко! Що воно має значити? Струнко, я сказав!
Голос, оглушливий і вимогливий, продерся крізь шум битви, угамував стражниць. Вони випустили Ґеральта з обіймів. Він ледь підвівся, відчуваючи біль. Вигляд поля бою трохи покращив його настрій. Не без задоволення поглядав на свої досягнення. Стражниця, яка лежала під стіною, уже розплющила очі, але досі була не в змозі навіть усістися. Друга, зігнута, випльовувала кров і мацала пальцями зуби. Третя, та, із розквашеним носом, намагалася встати, але раз у раз падала, ковзаючи по калюжі власної квасолевої блювоти. З усієї шістки тільки половина трималася на ногах. Тож результат міг задовольняти. Навіть у світлі того факту, що, якби не втручання, він і сам би дістав чимало каліцтв і невідомо, чи зумів би встати власними силами.
А тим, хто втрутився, був достойно вдягнений чоловік зі шляхетними рисами, що аж випромінював авторитет. Ґеральт не знав, хто це. Натомість пречудово знав його товариша. Красунчика у вигадливому капелюсі зі встромленим у нього пером білої чаплі, із блондинистим, накрученим щипцями волоссям, що сягало плечей. Того, хто носив дублет кольору червоного вина й сорочку з мереживним жабо. Хто стояв із незмінною лютнею й настільки ж незмінною нахабною посмішкою на губах.
Привіт, відьмаче! Але ж і вигляд у тебе! З цим побитим писком! Я зо сміху лусну!
Привіт, Любистку. Я також радий тебе бачити.
Що тут діється? Чоловік зі шляхетними рисами взяв руки в боки. Ну? Що з вами? Доповідати згідно зі статутом! Ну ж бо!
То оцей! Комендантка витрусила з вух залишки соусу й звинувачувально тицьнула в Ґеральта. Він винуватий, вельможний пане інстигатор! Скандалив і репетував, а потім битися розпочав. І все через якісь там мечі з депозиту, на який він і розписки не мав. Гонсхорек підтвердить Гей, Гонсхореку, що ти там скрутився в кутку? Обісрався? Рухай дупою, вставай, скажи вельможному панові інстигатору Гей! Гонсхореку! Що це ти?
Досить було глянути уважніше, щоби відгадати, що сталося з Гонсхореком. Не було потреби навіть перевіряти пульс, досить було просто глянути на біле, наче крейда, обличчя. Гонсхорек був мертвим. Він просто й звикло був мертвим.
Ми розпочнемо слідство, пане з Рівії, сказав Ферран де Леттенхоф, інстигатор королівського трибуналу. Якщо ви складаєте офіційну скаргу та позов, ми мусимо його почати, як наказує закон. Візьмемо на допит усіх, хто під час арешту й судового слідства мав доступ до ваших речей. Арештуємо підозрілих
Тих, що зазвичай?
Вибачте?
Нічого-нічого.
Ну, так. Справу напевне буде прояснено, а винних у крадіжці мечів притягнено до відповідальності. Якщо й справді до крадіжки дійшло. Ручаюся, що загадку ми прояснимо й правда вилізе назовні. Раніше чи пізніше.