Відьмак. Сезон гроз - Анджей Сапковский 7 стр.

Ґеральте! Лови!

Він підхопив кинуту клепку на льоту, відскочив від удару палицею, гепнув квадратного в голову збоку, закрутився, тріснув головоріза в кожусі в лікоть головоріз крикнув та випустив тесак. Відьмак ударив його під коліно й повалив, після чого проскочив поряд та зацідив клепкою в скроню. Не став чекати, поки головоріз упаде, і, не перериваючи руху, знову вивернувся з-під палиці квадратного, бацнув його по пальцях, затиснутих на дубці. Квадратний заричав від болю й випустив палицю, а Ґеральт ушкварив його по черзі у вухо, у ребра й у друге вухо. А потім копнув між ногами з розмаху. Квадратний упав і став округлим, скрутився, скорчився, торкаючись землі чолом.

Засмаглий, з трійці найспритніший і найшвидший, затанцював навколо відьмака. Уміло перекидаючи ніж із руки в руку, атакував на зігнутих ногах, тнучи навхрест.

Ґеральт легко уникав ударів, відступав, чекав, поки той зробить крок ширше. А коли те сталося, замашним ударом клепки відбив ніж, піруетом обкрутився навколо напасника й зацідив йому в потилицю. Зарізяка впав на коліна, а відьмак ткнув його в праву нирку. Тицьнутий завив і напружився, і тоді відьмак дістав його клепкою трохи нижче вуха, у нерв, відомий медикам як привушне сплетіння.

 Йой,  сказав, ставши над зарізякою, що звивався, хрипів і давився криком.  Це має бути боляче.

Розбійник у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав із колін, не знаючи, що робити. Ґеральт розвіяв його сумніви, приваливши клепкою по потилиці.

Вуличкою, розпихаючи збитих у купу глядачів, набігали пахолки з міської стражі. Любисток угамував їх, посилаючись на знайомства, гарячково пояснював, хто тут був нападником, а хто діяв у самообороні. Відьмак жестами підкликав барда ближче.

 Прослідкуй,  повчав,  аби взяли цю мерзоту в колодки. Вплинь на кузена-інстигатора, аби він їх серйозно притис. Вони або самі мочили пальці в крадіжці мечів, або хтось їх найняв. Вони знали, що я буду беззбройний, тому відважилися напасти. Клепку віддай бондарям.

 Мені довелося цю клепку купити,  признався Любисток.  І, певно, я добре зробив. Непогано, як бачу, ти володієш дощечкою. Маєш таку носити постійно.

 Я йду до чародійки. Провідати. Мушу йти з клепкою?

 На чародійку,  скривився бард,  і це факт, придалося б щось важче. Наприклад, дубець. Один відомий мені філософ примовляв: ідучи до жінки, не забудь узяти із собою

 Любистку.

 Добре-добре, я розтлумачу тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо я можу дати тобі пораду

 Ну?

 Відвідай лазню. І цирульника.

Розділ 5

Вода в чаші фонтана завирувала й закипіла, розбризкуючи золотаві крапельки. Литта Нейд, яку звали Корал, чародійка, простягнула руку, проскандувала стабілізуюче закляття. Вода згладилася, наче олією полита, запульсувала сполохами. Картинка, спочатку невиразна й туманна, набрала гостроти й припинила тремтіти, хоча й лишилася трохи зміненою через рух води; але була вона чітка й прочитувальна. Корал нахилилася. Бачила у воді Пряні Ряди головну вулицю міста. І чоловіка з білим волоссям, який тією вулицею крокував. Чародійка придивлялася. Спостерігала. Шукала вказівок. Деталей, які дозволили б передбачити, що станеться.

Про те, хто такий справжній чоловік, Литта мала усталений погляд, випрацьований роками досвіду. Вона вміла розпізнати справжнього чоловіка в купі більш-менш вдалих імітацій. І для цього їй принаймні не треба було вдаватися до фізичного контакту: цей спосіб тестування чоловічості вона, як і більшість чародійок, вважала не лише тривіальним, але й каламутним, таким, що часто заводив на манівці. Така дегустація, як вона зрозуміла після кількох спроб, може, і була б перевіркою смаку, але після себе надто часто залишала вона несмак. Нестравність. І печію. А, бува, ще й блювоту.

Про те, хто такий справжній чоловік, Литта мала усталений погляд, випрацьований роками досвіду. Вона вміла розпізнати справжнього чоловіка в купі більш-менш вдалих імітацій. І для цього їй принаймні не треба було вдаватися до фізичного контакту: цей спосіб тестування чоловічості вона, як і більшість чародійок, вважала не лише тривіальним, але й каламутним, таким, що часто заводив на манівці. Така дегустація, як вона зрозуміла після кількох спроб, може, і була б перевіркою смаку, але після себе надто часто залишала вона несмак. Нестравність. І печію. А, бува, ще й блювоту.

Литта вміла розпізнати справжнього чоловіка навіть здаля, спираючись начебто на слабкі й незначні прикмети. Справжній чоловік, зясувала через практику чародійка, захоплюється риболовлею, але виключно на штучну мушку. Колекціонує військові фігурки, еротичні малюнки й власноруч виконані моделі парусників, зокрема й у пляшках, а порожніх пляшок від дорогих напоїв у його будинку ніколи не бракує. Він уміє добре готувати, вдаються йому справжні шедеври кулінарного мистецтва. Ну й, узагалі-то, він самим виглядом збуджує бажання.

Утім, відьмак Ґеральт, про якого чародійка багато чула, про якого розвідала чимало інформації й за яким власне спостерігала у воді басейну, мав лише одну з перерахованих умов.

 Мозаїко!

 Я тут, пані майстрине.

 У нас буде гість. Щоби все мені було готове й на рівні. Але спочатку принеси мені сукню.

 Чайну троянду? Чи морську воду?

 Білу. Він одягається в чорне, влаштуємо йому інь та ян. І туфельки, вибери щось під колір, аби зі шпилькою щонайменше на чотири дюйми. Не можу дозволити, аби він дивився на мене згори.

 Пані майстрине Та біла сукня

 Ну?

 Вона така

 Скромна? Без оздоб й оборок? Ех, Мозаїко, Мозаїко. Чи ти ніколи не навчишся?

У дверях його мовчазно привітав огрядний та пузатий бурмило зі зламаним носом та очима маленької свинки. Оглянув Ґеральта з ніг до голови, а потім іще раз у зворотному порядку. Після чого відсунувся, даючи знак, що той може проходити.

У передпокої чекала дівчина з гладенько зачесаним, майже прилизаним волоссям. Без слова, одним жестом вона запросила його всередину.

Він увійшов просто в заквітчане патіо з фонтаном, що плюскотів посередині. У центрі фонтана стояла мармурова статуя у вигляді голої танцюючої дівчини, чи, скоріше, дівчинки, якщо мати на увазі слабко розвинуті вторинні статеві ознаки. Крім того, що статуя була вирізана долотом майстра, привертала вона увагу ще однією деталлю: із цоколем фонтана поєднувала її виключно одна точка великий палець ноги. Жодним чином, як оцінив відьмак, таку конструкцію не вдалось би стабілізувати без допомоги магії.

Ґеральт із Рівії. Вітаю. І запрошую.

Для того, щоби вважатися за класичну красуню, чародійка Литта Нейд мала надто гострі риси. Рожевий відтінку теплого персика, яким делікатно торкнулися її вилиць, ту гостроту згладжував, але не приховував. Підкреслені ж кораловою помадою губи мали форму настільки досконалу, що аж занадто. Але не це було головним.

Литта Нейд була рудою. Рудою класично й натурально. Помякшена світло-іржава червоність її волосся наводила на думку про літнє хутро лиса. Якби Ґеральт був у тому абсолютно переконаний упіймати рудого лиса й посадовити його поруч із Литтою, обидва вони виявилися б однієї масті, не відрізнити. Навіть коли чародійка рухала головою, серед червоності запалювалися іскорки світліші, жовтаві, наче в лисячому хутрі. Цей тип рудого волосся зазвичай супроводжує ластовиння, причому зазвичай надмірне. А втім, у Литти його помітно не було.

Ґеральт відчув занепокоєння, забуте й приспане, але воно раптом пробудилося десь там, у глибині. По натурі своїй він мав дивну, неможливу для витлумачення схильність до рудоволосих; кілька разів ця пігментація волосся вже підштовхувала його до скоєння дурні. Тож належало стерегтися, і відьмак з усіх сил пообіцяв це собі. Утім, завдання було трохи полегшено. Власне, минав рік із того часу, коли вчинення такого роду дурні перестало його спокушати.

Еротично стимулююча рудизна була не єдиною привабливою рисою чародійки. Білосніжна сукня була скромною й цілком неефектною, але це мало свою мету, мету слушну й без найменших сумнівів заплановану. Простота ця не розпорошувала уваги того, хто дивився, а концентрувала погляд на привабливій фігурі. І на глибокому декольте. Точніше кажучи, у «Добрій Книзі» пророка Лободи, у виданні ілюстрованому, Литта Нейд могла б позувати для гравюри для заставки розділу «Про нечисте пожадання».

Кажучи ще точніше, Литта Нейд була жінкою, з якою лише повний дурень міг бажати звязатися довше, ніж на дві доби. Цікаво, що саме за такими жінками зазвичай увивалися чоловіки, схильні звязуватися з ними на куди довший термін.

Пахла вона фрезією та абрикосом.

Ґеральт схилився, після чого удав, що більше, ніж фігурою й декольте чародійки, цікавиться скульптурою у фонтані.

 Запрошую,  повторила Литта, указуючи на стіл із малахітовою поверхнею й на два плетені крісла. Почекала, поки він сяде, сама ж, сідаючи, похвалилася зграбною литкою й туфелькою зі шкіри ящірки. Відьмак удав, що всю його увагу поглинули карафки та патера з фруктами.

 Вина? Це «Нугар» із Туссану, як на мене, то куди цікавіше, ніж рекламоване «Ест-Ест». Також є «Коте-де-Блессур», якщо ти надаєш перевагу червоному. Налий нам, Мозаїко.

 Дякую.  Він прийняв від зализаної дівчини бокал, усміхнувся до неї. Мозаїка. Гарне імя.

Помітив у її очах жах.

Литта Нейд поставила бокал на столик. Зі стукотом, який мав привернути його увагу.

І що ж,  сказала, ворухнувши головою з рудими локонами,  привело славетного Ґеральта з Рівії до мого скромного порога? Помираю від цікавості.

 Ти виплатила за мене заставу,  сказав він спеціально сухо.  Чи то поручництво. Завдяки твоїй щедрості я вийшов із буцегарні. До якої я потрапив також завдяки тобі. Вірно? То через тебе я провів у камері цілий тиждень?

 Чотири дні.

 Чотири доби. Я хотів би, якщо це можливо, дізнатися про причини, що тобою керували. Обидві.

 Обидві?  Вона піднесла брови та бокал.  Є лише одна. І вона та сама.

 Ага.  Він удав, що всю увагу присвячує Мозаїці, яка крутилася з протилежного боку патіо.  Через ту само причину, через яку ти на мене донесла й посадила до вязниці, з вязниці ти мене потім і дістала?

 Браво.

 Ось я й запитую: навіщо?

 Аби довести тобі, що я можу.

Він відпив ковток вина. Яке й насправді було добрим.