Я не занадто чемно до тебе поставився, вибачився він перед вартовим, але на те була моя потреба. Якщо нам доведеться зустрітися колись ізнов, я, може статися, дам тобі змогу мені відплатити. А тепер, Діаманте, рушай за мною, але ступай тихо-тихо, аби нас нівроку не почули.
Лівою рукою він обвив звіра за шию, нагнувся та поцілував його в носа, і обоє друзів радо привітали один одного. Тихо-тихо, зовсім нечутно, вони повернулися до схованки, де на них чекали діти. Тут, під деревами, стояла зовсім непроглядна темрява, і Тіріан мало не перечепився через Юстаса, побачивши його в останню мить.
Усе гаразд, прошепотів Тіріан. Непогано попрацювали. А тепер додому!
Вони розвернулися і пройшли вже кілька кроків, коли Юстас спитав: «Поул, ти де?»
У відповідь не пролунало ані звуку.
Джил десь із вашого боку, сір? спитав він короля.
Що? схвильовано перепитав Тіріан. Хіба вона не біля тебе?
Від жаху в них мало волосся дибки не стало. Вони не наважувалися гукати її вголос і шепотіли її імя на всі боки так голосно, як тільки могли. Але даремно відповіді не було.
Вона кудись пішла, доки мене не було? допитувався Тіріан.
Я не бачив і не чув, як вона зникла, похитав головою Юстас. Але вона могла піти непомітно ви ж і самі бачили.
Десь здалеку почулися приглушені барабанні дрібушечки. Діамант повів вухом туди, звідки чувся звук, та лише кинув:
Гноми.
Не виключено, що й ті гноми віроломні зрадники, крізь зуби процідив Тіріан.
А десь зовсім близько до нас наближається щось на чотирьох копитах, додав Діамант.
Люди і єдиноріг застигли на місці занадто про багато що треба було потурбуватися, і ніхто не знав, що ж їм робити. Стукіт копит усе наближувався. А потім, уже зовсім поруч, пролунав знайомий голос:
Гей! Ви тут?
Дякувати небесам, то виявилася Джил.
Де тебе носило! пошепки гримнув на неї Юстас, який насправді добряче перелякався, коли її не виявилося поруч.
У хліві, видихнула Джил, але зовсім не перелякано, а немов переховуючи усмішку.
У хліві, видихнула Джил, але зовсім не перелякано, а немов переховуючи усмішку.
Ах, рикнув Юстас, тож тобі здається, що це дуже смішно? Що ж, тепер мені нічого не лишається, як
Ви привели Діаманта, сір? перебила його Джил.
Так. Ось він. Але що то за звір із тобою?
Це він, відповіла Джил. Але відійдемо звідси подалі, доки ніхто не прокинувся! вона знову пирснула зі сміху.
Ніхто не сперечався, бо вони вже й без того задовго залишалися у небезпечній місцині, а барабанні дрібушечки гномів, здається, чулися вже ближче. Вони кілька хвилин йшли на південь у цілковитій тиші, коли Юстас нарешті перепитав:
Він? Що ти маєш на увазі?
Підставний Аслан, пояснила Джил.
Що? не стримав свого здивування Тіріан. Де ти взагалі була? І що зробила?
Дозвольте пояснити, сір, заходилася розповідати Джил. Щойно ви розібралися з вартовим, я вирішила, що непогано було б зазирнути у хлів та подивитися, хто ж насправді там ховається. Тож я підповзла до нього, без жодних зусиль відчинила двері й зазирнула всередину. Там, звичайно, було темно та стояв сморід, як і в будь-якому іншому хліві, тож я запалила світло, і ви не повірите! але нічого й нікого там не побачила, окрім цього маленького віслючка із привязаною до спини левячою шкурою. Тож я вийняла свого ножа і наказала йому йти за мною. Насправді ж погрожувати йому не було ніякої необхідності цей хлів йому й самому вже поперек горла став і він охоче пішов зі мною сам, правда ж, Вертику?
Овва! Юстас навіть рота роззявив від подиву. Що ж, ти геть збила мене із пантелику. Ще мить тому я був злий, мов собака, та й досі гадаю, що нечемно було з твого боку пробиратися туди крадькома, не сказавши нам ані слова. Але, мушу визнати, впоралася ти просто чудово. Якби вона була хлопцем, її можна було б посвятити у лицарі, чи не так, сір?
Якби вона була хлопцем, її випороли б батогом за невиконання наказів, відповів Тіріан, і в темряві незрозуміло було, чи то він хмуриться, чи то всміхається. А вже за мить почувся ляскіт металу.
Що ви робите, сір? різко спитав Діамант.
Витягаю меча, аби відітнути голову цього клятого ішака, жахливим голосом відповів Тіріан. Відійди-но, дівчино!
Ні, ні, благаю вас, ні, кинулася на захист Вертя Джил. Ви не повинні цього робити! То була не його провина! Він не винний і кається у тому, що накоїв! Він дуже гарний віслючок, звати його Верть, а руки мої обвивають його за шию.
Джил, промовив до неї Тіріан, серед усіх моїх підданих ти найхоробріша і найобізнаніша в лісовій справі, але, разом із тим, найзухваліша та найнеслухняніша. Що ж, нехай живе. Що ти можеш сказати у своє виправдання, віслюче?
Я, сір? почувся голос віслюка. Мені, звичайно, дуже шкода за те, що я накоїв. Але облизян казав, що то Аслан хоче, аби я напнув на себе ту шкуру, а я гадав, що йому видніше, адже він набагато розумніший за мене. Я тільки робив те, що мені веліли. І зовсім несолодко мені прийшлося тут, у хліву. Я навіть не знаю, що коїлося там, за його межами, бо мене випускали назовні лише іноді, на кілька хвилин і тільки уночі. А іноді вони забували навіть мене напоїти.
Сір, втрутився Діамант, гноми підходять ближче. Чи бажаємо ми із ними зустрітися?
Тіріан розмірковував зо хвилину, а потім зненацька голосно розсміявся. Після цього він заговорив, але вже не шепотом:
Клянуся гривою Лева! вигукнув він. Щось у мене зовсім клепки розсохлися. Чи бажаємо ми зустрітися із ними? Звичайно, ми із ними зустрінемося! Ми тепер із ким завгодно можемо зустрітися! У нас є віслюк, якого ми можемо їм предявити. Нехай бачать, чому вони поклонялися та чого боялися. Ми покажемо їм, у чому полягав задум облизяна. Таємниця його вже не є таємницею, що геть усе міняє. Завтра облизян бовтатиметься на найвищому дереві в Нарнії. Годі переховуватися, шепотітися та ховатися. Де ці чесні гноми? У нас для них є гарна новина!
Після довгих годин шепотіння слова, вимовлені нормальним голосом, мають просто таки живодайну силу. Усі зненацька загомоніли, засміялися; навіть Верть підвів голову та зробив те, чого Круть не дозволяв йому робити вже давно, видав своє улюблене: «Іа-іа-іа!» Невеличкий загін друзів попрямував назустріч барабанним дрібушкам, що ставали все голоснішими, і невдовзі попереду заграло світло смолоскипів. Вони йшли по одному із тих неходжених шляхів (в Англії ніхто б його і за шлях не вважав би), що пролягають через Ліхтарну пустку. Назустріч їм крокувало десь із тридцять гномів, кожен із лопатою чи сапою за спиною. У голові колони виступали двоє озброєних остраханців, а ще двоє замикали тил.
Стійте! гримнув Тіріан, виходячи на дорогу. Стійте, солдати! Куди та за чиїм наказом ведете ви цих нарнійських гномів?
Розділ 7
Здебільшого про гномів
Побачивши мандрівників та прийнявши Тіріана за таркаана чи великого лорда, що подорожує із двома озброєними пажами, остраханські воїни в голові колони негайно зупинилися та підняли списи у вітанні.
О, мій пане! звернувся до Тіріана один із них. Ми ведемо цих куцаків до Остраханства, працювати в копальнях тісрока, нехай будуть вічними його літа!
Ташем присягаюся, покірності їм не позичати, зазначив Тіріан і зненацька розвернувся обличчям до гномів. Приблизно кожен шостий із них тримав перед собою смолоскипа, тож в мерехтливому світлі вогню він мав змогу роздивитись їх бородаті обличчя: всі вони дивилися на нього понуро та зацьковано.
Гноми, гноми, хіба ж то була велика битва і тісрок захопив ваші землі війною, грізно запитав він, що ви вирішили спокійнісінько вмерти в соляних шахтах Паграану?
Двоє солдатів злобливо зиркнули на нього, а гноми як один почали виправдовуватися:
Наказ Аслана! Так наказав Аслан. Він продав нас. Як можемо ми йому перечити?
Тісрок, авжеж! докинув хтось із бороданів і сплюнув із ненавистю. Хотів би я подивитися на ті немічні спроби!
Ану, цить, лайдаки! обірвав їх старший солдат.
Дивиться! вимовив Тіріан, витягуючи Вертя на світло. Ось він, ваш Аслан! Справжнього ж Аслана в Нарнії й взагалі не було. Усіх вас надурив Круть. Ось кого він виводив зі стайні, аби збивати вас із пантелику. Подивіться лишень на нього!
Гномам уже доводилося бачити псевдо-Аслана, але можливості роздивитися його як слід у них ніколи не було, тож зараз їм достатньо було лише миті, аби вони почали запитувати один в одного, як взагалі вони могли так одуритися. Ще за часів Вертевого увязнення у хліві напнута на нього левова шкура позатиралася і втратила охайність, а після прогулянки по нічному лісу вона й взагалі стала кривою та пошарпаною: більша частина костюму збилася на одне плече, а косо посаджена голова чомусь злізла назад, тож тепер будь-хто міг побачити лагідне та трохи дурнувате обличчя віслюка, що визирало зі всього цього мотлоху. У куточку рота в нього стирчала травичка, яку він пощипував з того самого часу, як його взяли із собою, увесь час мимрячи:
То не моя провина, я не зовсім розумний і ніколи нічого такого не стверджував.
Якусь мить гноми, роззявивши роти, розглядали віслюка, доки один із солдатів різко не спитав:
Чи ви при своєму глузді, мій пане? Що ви робите з цими рабами?!
А інший з підозрою додав:
І хто ви взагалі такі?
Жоден спис уже не салютував обидва були опущенні та готові до бою
Кажіть пароль! гаркнув остраханський командир.
Ось мій пароль відповів король та стрімко оголив меча. Світло приходить, виявляючи неправду. А тепер стережися, негіднику, бо перед тобою Тіріан, король нарнійський!
Мов блискавка налетів він на остраханського командира. Юстас, що витяг свого меча одночасно із королем, відчайдушно кинувся на іншого солдата: обличчя його зовсім зблідло, але ми не будемо його за це корити. До того ж він мав неабияку вдачу, що іноді приписують новачкам, бо з голови в нього геть повилітали усі ті уроки, які нещодавно втовкмачував йому в голову Тіріан, і він бився, мов дикун (можливо, навіть із заплющеними очами), коли несподівано виявив, на превеликий свій подив, що його остраханський супротивник лежить бездиханний коло його ніг. Попри відчуття значного полегшення йому на мить стало по-справжньому моторошно. Січа короля із його ворогом тривала зовсім недовго, і за кілька митей супротивник його теж пав, а сам Тіріан закричав Юстасу: «Десь неподалік іще двоє! Бережися!»