Вони не зрадили собі, сір, й вигадали найхитрішу казку, яку тільки знав світ почав Поґін. Цю історію розповів кіт на імя Рудий, і цілком ймовірно, що саме він її і вигадав. Цей Рудий, мій пане ох, він такий проноза, просто найхитріший з усіх котячих так ось, він розповів, що проходив повз дерева, до якого ті негідники привязали вашу величність. І сказав, що ви ревіли, лаяли та проклинали Аслана і «при цьому такою грубою мовою, об яку мені і язика бруднити б не хотілося», і, проказуючи це, він видавався таким манірним та пристойним, якими завжди здаються коти, коли хочуть комусь догодити. А потім, як казав Рудий, несподівано у спалаху блискавки зявився сам Аслан і одним махом проковтнув вашу величність. Усі звірі затріпотіли від цієї історії, деякі навіть на місці знепритомніли. Звісно, тут долучився Круть Ось, говорив він, що Аслан робить із тими, хто його не поважає. Хай це буде для всіх попередженням. І бідні істоти одразу ж злякано заскиглили та зарюмсали. Тож втеча вашої величності не дала їм підстави думати, що у вас є вірні друзі, що можуть вас врятувати, а навпаки, змусила їх лише більше боятися та слухатися Крутя.
Який жахливий хід! обурився Тіріан. Цей Рудий, видно, близький радник Крутя.
І тепер питання стоїть уже по-іншому, мій королю, а саме: чи не став уже Круть його радником, похитав головою гном. Ви бачите річ у тому, що Круть запив. Здається мені, що тепер усім заправляє або Рудий, або Рішда остраханський командир. І, як бачиться мені, саме на ті плітки, що їх пустив поміж гномів Рудий, можна списати вчорашню їхню поведінку. Я розповім чому саме. Одного разу, щойно по завершенні однієї з тих страшних опівнічних зустрічей, я вже був рушив додому, коли згадав, що лишив на тому місці свою люльку. То була й справді гарна люлька, одна з моїх улюблених, тож я вирішив по неї повернутися. Але не встиг я дійти до місця, де сидів (а темрява навколо стояла хоч в око стрель), як раптом почулося котяче «няв», а у відповідь голос остраханця: «Шшш тихіше!» тож я став там, мов у землю вритий. Ті двоє і були саме Рудий та таркаан Рішда, як вони його кличуть. «Славетний таркаане, мовив кіт своїм медовим голосом, я лише хотів прояснити для себе, що саме ми мали сьогодні на увазі, коли казали, що Аслан то Таш, а Таш то Аслан». «Без сумніву, мій мудрий коте, ти добре зрозумів, про що йдеться», відповів на те Рішда. «А йдеться про те, що їх обох не існує?» на всяк випадок спитав Рудий. «Те відомо усім, не обділеним розумом та знаннями», обізвався таркаан. «Виходить, ми гарно розуміємо один одного, промуркотів кіт. Чи ти, як і я, вже трохи стомився від Крутя?» «Дурна та жадібна тварюка, відповів йому інший, але нам він іще знадобиться. Тому маємо тримати все в таємниці та зробити так, аби Круть скорився нашій волі». «А також, чи не буде нам на руку, додав Рудий, якщо ми прийматимемо освічених нарнійців до нашої ради: лише тих, котрі справді стануть у пригоді? Звірі, що щиро вірять в Аслана, можуть зявитися коли завгодно і обовязково зявляться, тільки-но Круть розбовкає свою таємницю. Але ті, хто чхав і на Таша, і на Аслана, дбаючи тільки про власний прибуток і про ту винагороду, яку може дати їм тісрок, коли Нарнія стане остраханською провінцією, будуть нам вірними служками». «Чудово, просто чудово, коте! відповів командир. Але обирай обережніше».
Поки гном розповідав, день якось змінився За сніданком сяяло сонце, а тепер Верть тремтів, Діамант неспокійно вертів головою. Джил підвела очі.
Небо затягає хмарами, зауважила вона.
І така холоднеча, додав Верть.
І справді, Левом присягаюся! погодився Тіріан, дмухаючи на змерзлі руки. Пхе! І що це ще смердить?
І справді, Левом присягаюся! погодився Тіріан, дмухаючи на змерзлі руки. Пхе! І що це ще смердить?
Фу-у! скривився Юстас. Наче мертвечиною тягне. Чи то мертва пташка десь, чи що? І як це ми раніше не помітили?
Раптом Діамант скочив на копита та тицьнув кудись рогом:
Дивіться! закричав він. Подивіться на це! Дивіться, дивіться!!
Усі перевели погляд туди, куди він вказував, і вклякли на місці, охоплені тваринним жахом.
Розділ 8
Які новини приніс орел
У тіні дерев, на дальньому боці прогалини, щось рухалося Ду-у-уже повільно те «щось» немов повзло крізь повітря на північ. На перший погляд ви, певно, помилково сприйняли б те «щось» за дим, бо воно було сірим й напівпрозорим. Але той смертний сморід, яким від нього тхнуло, був аніяк не запахом диму. Крім того, створіння мало виразну та сталу форму, замість того, аби повсякчас здійматися та завиватися, як то робить звичний собі дим. Обрисом воно нагадувало людину, однак замість чоловічої голови, мало голову птаха якогось страшного летючого хижака із лютим вигнутим дзьобом. У створіння було чотири руки, які воно тримало над головою, простягаючи їх на північ, немов у нестримному бажанні голими руками обхопити всі землі Нарнії. А його пальці всього їх було двадцять: скручені, наче його дзьоб, із довгими, надзвичайно гострими пташиними кігтями. Це створіння наче пливло над землею, і здавалося, що й сама трава чахне там, де воно прослизнуло.
Тільки-но Верть його побачив, як одразу, із відчайдушним криком нажаханого віслюка, стрімко кинувся до вежі, а Джил (хоча, як ви знаєте, вона і була не з боязких) заховала обличчя в долоні, тільки б це не бачити. Інші ж спостерігали за тим десь зо хвилину, доки воно упливло праворуч, туди, де дерева стояли щільніше, і зникло з очей. Згодом знов вийшло сонце і пташки поновили свій лагідний спів.
Усі зітхнули з полегшенням, бо, доки створіння не сховалося із виду, вони стояли нерухомо, мов камяні статуї.
Що то було?! пошепки запитав Юстас.
Я вже колись бачив це створіння відповів Тіріан, але тоді воно було вирізьблене з каменю та вкрите золотом, а замість очей мало найчистіші алмази. Трапилося те, коли я був гостем при дворі тісрока, у Ташбаані, і років мені було не більше, аніж тепер тобі. Тісрок повів мене до великого храму Таша, і саме там я його й побачив вирізьбленим у камені над вівтарем.
Тоді то те створіння і є Таш?! ошелешено вимовив Юстас.
Замість відповіді Тіріан, злегка обійнявши за плечі Джил, спитав у неї:
А ви як себе почуваєте, моя леді?
Усе усе гаразд, відповіла Джил, відводячи долоні від зблідлого обличчя та спромагаючись усміхнутися. Зі мною все гаразд Мені тільки на мить стало зле від цієї істоти, і все.
Здається мені, промовив єдиноріг, що ми маємо визнати, що, хоч там що дехто гадає, а Таш все ж таки існує?
Так! докинув гном. І цей бовдур Круть, що зовсім не вірить в існування Таша гадаю, він вкусив більше, аніж зможе проковтнути Він кликав Таша і оце так несподіванка! Таш не забарився зявитися!
Куди ж воно він це створіння подалося? задумливо спитала Джил.
На північ, у серце Нарнії, відповів Тіріан. Ось воно й оселилося поміж нас. Кликали його, він і прийшов
Ха-ха-ха! зареготав гном, потираючи волохаті руки. Оце так несподіванка чекає на Крутя. Нема чого викликати всіляких демонів, якщо направду не бажаєш із ними зустрітися.
Хто зна, може, Таш Крутеві й не покажеться припустив Діамант.
А куди це подівся Верть? стурбовано запитав Юстас.
Усі почали гукати на Вертя, а Джил обійшла вежу з іншого боку, глянути, чи не забіг він туди.
Вони вже досить втомилися шукати, коли раптом велика сіра голова обережно визирнула з дверей вежі й мовила:
Воно вже пішло?
Коли їм нарешті вдалося його вмовити, він вибрався зі свого укриття, весь тремтячи та здригаючись, мов собака перед грозою.
Тепер я бачу, картав себе Верть, яким насправді я був: поганим і дурним віслюком. Не слід мені було слухати Крутя! Я й уявити собі не міг, до чого це призведе!
На твоєму місці я б менше теревенив про те, яким був дурнем, а переймався б лише тим, як стати кмітливішим почав Юстас, але Джил його урвала:
Ох, та відчепись ти від бідолашного Вертя! докірливо мовила дівчинка. То все було великою помилкою, чи не так, мій любий Вертюшенько?
І вона лагідно цмокнула його в ніс.
Хоча й досі дещо приголомшені побаченим, друзі порозсідалися та продовжили розмову.
Діамантові особливо про що розповідати не було: він майже весь час провів звязаним за хлівом і, звісно, не міг чути жодних ворожих планів. Його били (хоча у відповідь декому теж чимало дісталося) та погрожували смертю, і все це задля того, аби він погодився з тим, що той, хто зявляється і постає перед ними кожної ночі в тьмяному світлі вогнища, і є справжнім Асланом. До речі, якби його вчасно не врятували, його стратили б того ж самого ранку. Що ж до долі ягня, то про те він і гадки не мав.
Їм належало вирішити: повертатися того ж вечора до Хлівного пагорба, аби показати Вертя нарнійцям та спробувати пояснити їм, як їх надурили, або ж рушити на схід, зустрітися з підмогою, яку з Кейр-Паравелю вислав їм кентавр Рунвіт, та, повернувшись із нею, виступити проти Крутя та його остраханців. Тіріану значно більше подобався перший план, бо думка про те, щоб піти і залишити свій народ на поталу Крутя, краяла серце ножем. З іншого боку, те, як себе повели минулої ночі гноми, наштовхувало на тривожні думки. Ніхто не міг сказати, як люди відреагують на заклик, навіть якщо він покаже їм Вертя. До того ж там тирлувалося чимало остраханських солдатів, і на це не можна було не зважати. За словами Поґіна, їх зібралося щонайменше десятки зо три. Тіріан був певен, що, якщо всі нарнійці стануть на його бік, він із Діамантом, дітьми та Поґіном (на Вертя він не розраховував) матиме досить гарні шанси їх подолати. Але що трапиться, якщо половина нарнійців, зі всіма гномами включно, сидітимуть осторонь і байдуже спостерігатимуть за різнею? Чи ще гірше битимуться на боці ворога? Ризик був аж занадто великий. І на додачу, авжеж, варто памятати про того туманного Таша, дії якого й зовсім не можна передбачити.
І взагалі, як зазначив Поґін, нічого врешті-решт не трапиться, якщо вони залишать Крутя розбиратися зі своїми труднощами на день чи два. Тепер він залишився без Вертя, якого можна виводити і всім показувати. Годі й уявити собі, що ж він (або Рудий) вигадає, аби пояснити відсутність Аслана. Якщо звірі щоночі бажатимуть бачити Лева, а ніякого Лева нема, то, безсумнівно, навіть найлегковірніші щось, та запідозрять.