Львів. Пані. Панянки (збірка) - Анна Хома

Тетяна Белімова, Світлана Горбань, Наталя Лапіна, Любов Долик, Анна Хома, Наталка Ліщинська, Анастасія Нікуліна, Уляна Дудок, Олена Чернінька, Ніка Нікалео

Львів. Пані. Панянки

Переднє слово

Львів довоєнний, про який ідеться у цій збірці, мало схожий на той, який ми звикли бачити сьогодні. Населення, з якого він складався, було наполовину польським. Другу частину не зовсім пропорційно ділили між собою євреї та українці, і що найважливіше (і, звісно, прикро) для нас нині останні були в меншості, а ще вірмени, німці, росіяни Така мультинаціональність дала поштовх до бурхливого й багатогранного розвитку культур і мистецтв. І на сторінках цієї збірки ви натрапите на чимало полонізмів, слів єврейського та німецького походження, інших, які галичани загалом та львівяни зокрема адаптували для себе ще з часів Австро-Угорської імперії. Також ви натрапите на кілька назв однієї і тієї ж вулиці, які з легкістю міняла кожна нова влада, і певно, що це стало традицією, бо триває й донині. Уся ця вервиця швидких змін у Львові відбита на його будинково-вуличній парсуні: абияк заштукатурені різномовні вивіски, своєрідні позначки, як-от конскрипційні номери, дивні пристосування на кшталт шкрябачок біля підїздів та багато іншого Це місто привласнювали собі різні держави його називали і австрійським, і польським, і совєтським, і тепер українським. Окрім того фатальним та бастіоном свободи, торговим і студентським На те були обєктивні історичні причини. Одне очевидно точно місто справді є унікальним, і таким його робить географічне розташування. Але головне для нас те, що відкриває нам довоєнний Львів це нові видатні жіночі імена в його історії. Імена, які стали відомими в цілому світі, а в рідному місті наступні покоління, до яких належимо і ми з вами, навіть не чули. На жаль

Цей пласт жінок несподівано відкрився для мене під час роботи над одним із благодійних проектів, коли ми шукали образи епохальних постатей минулого і перевтілювали у них сучасних успішних львівянок. Моєму подивуванню не було меж, що мої знання настільки нікчемні. І я взялася шукати про цих жінок більше інформації. А згодом, на одній із презентацій, яку мені довелося модерувати, один із присутніх у залі читачів запитав, чи видало б яке видавництво книгу про таких відомих-невідомих львівянок? І я, задумавшись ненадовго, відповіла, що так! Очевидячки знаючи, хто б міг видати і хто б міг написати про них. І це запитання повторювалося тричі в різних місцях, від різних людей. Для мене це було знаково.

Отже, збірка ця виникла абсолютно магічним чином. Вона не була в моїх задумах, а навпаки посунула ту, яка стояла на черзі. Це свого роду експеримент для нас, письменниць Львівського жіночого літературного клубу. Ніхто з нас раніше не звертався до жанру історичної прози. Тому робота з великим обсягом літератури, із датами, назвами стала викликом, який ми, дуже щиро сподіваємося, гідно прийняли. Збірка написана, і хоча її переробляли й скорочували, але все одно вийшла чималенькою. Ми не претендуємо на історичну достовірність і, намагаючись максимально дотримуватися першоджерел, усе ж таки додали дещицю притаманного нам романтизму. Нашим завданням є познайомити читачів із непересічними жінками довоєнного та міжвоєнного Львова, які за різних обставин та перипетій чомусь випали з його загальновідомої історії. Це жінки, які першими ламали всі стереотипи і догми щодо ролі жінки в суспільстві й родині. Це пані і панянки, які дозволили собі проявити характер і сказати «ні» обставинам та кроїти свої долі так, як їм цього хотілося. Серед мегавідомих постатей Соломії Крушельницької і Марії Заньковецької, яких просто неможливо було обійти своєю увагою, ви зустрінетеся з першою жінкою-лікаркою Софією Окуневською, із голлівудською кінозіркою Геді Ламар, батько котрої був львівським банкіром. Вашу увагу безумовно приверне до себе непересічна постать Ірени Андерс, у дівоцтві Ірини Яросевич дружини відомого польського генерала Владислава Андерса, яка обстоювала права поляків у всьому світі. І ще кілька надзвичайно цікавих особистостей відкриють маловідомі імена на сторінках історії нашого міста. Десять авторів десять героїнь, хоча насправді, як виявилося під час роботи над збіркою, їх значно більше. На жаль, неможливо вмістити в одну книгу усе, що хочеться. Але я плекаю дуже щиру надію, що нам усе вдалося і що наступний пласт величних львівянок ми теж відкриємо читачам. На все Божа ласка!

Читайте і захоплюйтеся, і надихайтеся!

Тетяна Белімова

Невідісланий лист Примадонні

Троянди завжди розквітають у визначений для них час. І не важить, чи це клумба на Кловському Узвозі, а чи бабусин квітничок десь у київському передмісті. Вдихаю розкішний аромат і затримуюсь біля трояндового куща лише на мить. На споглядання краси немає часу, бо вже за двадцять девята. Поспішаю на мою першу в житті серйозну роботу, і запізнення аж ніяк не входить у мої плани. На диво, сьогодні мені щастить усі три ліфти бізнес-центру «Парус» стоять унизу й немов припрошують скористатися їхніми послугами. Пять хвилин і я вже в пентхаусі, де замешкала редакція «Егоїстки». Мимохіть кидаю погляд у велетенське дзеркало навпроти входу і з хвилину розглядаю себе, маленьку і зосереджену. Про таких, як я, кажуть «метр у кепці», бо й справді скидаюся радше на восьмикласницю, ніж на журналістку серйозного глянцю.

 Не переймайся Така підлітковість нині в моді! До того ж маю блакитні очі й русяві коси, а це вже неабиякий скарб,  невеличке підбадьорювання не завадить.

Розпрямляю невидимі заломи на строгій чорній спідничці, набираю повні легені повітря і заходжу у святая святих нашу конференц-залу. Збираємося тут щопонеділка для чергової наради. Ще нікому не вдалося її скасувати чи оминути, бо порядок понад усе.

 Доброго дня, Юліано Всеволодівно  знову пересохло в роті, і так щоразу, коли бачу нашу головну редакторку.

 Доброго. Сідайте, Олено!

Шефиня вже зайняла місце в центрі круглого стола і переглядає папери. Вона завжди зявляється першою на робочому місці. Не належить до тих керівників, які дозволяють собі порушувати приписи або ж правила. Власне, того ж чекає і від підлеглих, котрі поспіхом сходяться й займають свої місця.

Рівно о девятій усі двадцятеро найкращих журналістів і редакторів «Егоїстки», зосереджені й бадьорі, готові сприймати чергові повідомлення та виклики.

 Маю для вас дві новини  Юліана Всеволодівна ніколи не хвилюється. Ось і зараз її голос рівний і не видає жодного почуття.  Ми в проекті «Гордість України». Вітаю,  повідомляє шефиня так буденно, ніби зачитує список обовязкових справ хатній робітниці.

Манірні оплески. Удавана радість на обличчях. Сумніваюся, чесно кажучи, що мої колеги виявляють справжні почуття. Радше роблять вигляд, що втішені, бо ж усім відомо, як шефиня два роки дотискала президентський фонд і таки досягла свого. Ми в проекті. Нас читає дружина Самого Це дійсно успіх, гідний оплесків, і всі, звісно, мають це демонструвати.

Проте існує одне «але», яке можна позначити темним «напівжирним» у тексті. «Егоїстка» це вам не благодійний проект. Тут усі працюють за гонорари та надто дорого цінують власні здібності, щоб погодитися волонтерити, хай і на «Гордість України». Назвіть мене, якщо хочете, стервочкою, якій ще зарано судити про інших, але я добре знаю журналістів нашого видання. Вони і пальцем не стукнуть по клавіатурі задарма.

 Інша новина не така приємна,  продовжує тим часом Юліана Всеволодівна.  Наступного тижня відбудеться велика нарада проекту за участі першої леді затяжна пауза дає змогу відчути значущість сказаного,  і ми маємо вже надати сенсаційний матеріал.

Вимовлене з притиском «вже» зависає в повітрі дражливим знаком неспокою. Колеги, мов за командою, втуплюються у власні щоденники і роблять украй важливі помітки. Ясна річ, жоден не бажає бути цапом-відбувайлом чи жертвою, принесеною на вівтар «Гордості України».

 Даю підказку: Соломія Крушельницька ось наш шанс,  Юліана Всеволодівна схрестила руки на грудях, а це означає, що вона налаштована рішуче.  Діти Самого навчаються музиці, знову значна пауза дозволяє всім усвідомити важливість моменту,  Крушельницька має в їхній родині особливу пошану. Звісно, переповіданням її біографії нікого не здивуєш

У зловісному мовчанні можна було б почути, як продзижчить муха, якби вона здатна була долетіти до нашого тридцять третього поверху. Не бачу жодної активності. Та воно й не дивно. Крушельницька це початок двадцятого століття. До того ж ще й опера, яка для багатьох сьогодні лише назва чогось класичного і не зовсім зрозумілого. Хіба самогубець зголосився б добровільно копирсатися в цих нетрях.

У зловісному мовчанні можна було б почути, як продзижчить муха, якби вона здатна була долетіти до нашого тридцять третього поверху. Не бачу жодної активності. Та воно й не дивно. Крушельницька це початок двадцятого століття. До того ж ще й опера, яка для багатьох сьогодні лише назва чогось класичного і не зовсім зрозумілого. Хіба самогубець зголосився б добровільно копирсатися в цих нетрях.

 Хоч землю гризіть, але знайдіть щось ніде й ніколи не озвучене. Вам ясно? І взагалі, які думки?

Знагла мене накриває відчуття дежавю. Десь рік тому готувала невеличкий допис про щедрий подарунок невідомого мецената, який передав в Україну унікальні платівки із записами Крушельницької.

 Можна! Я знаю, бо писала для «Всезнайки», що в архіві Львівської консерваторії зберігаються унікальні грамо грамо  на «грамофонних записах» затинаюся, ловлю на собі здивовано-обурені погляди колег, що допомагають мені врешті опанувати себе і вимовити все чітко й без запинки.  Думаю, у Львові можна було б знайти щось цікаве. На батьківщині Крушельницької набагато реальніше знайти якийсь невідомий артефакт.

 Ви так гадаєте, Олено? Що ж, дякую, але ви ще новачок у журналістиці, зрозумійте це дуже важливе завдання Водночас я готова заприсягнутися, що хронічна недовіра нашої головної до всіх і, зокрема, до мене дала невеличку тріщину, отже, нині лише від мене залежить, чи зможу я переконати її «доручити Крушельницьку» мені. Відчуваю, що це і є та золота ниточка, на яку полюю майже рік відколи влаштувалася на роботу до «Егоїстки».

 Ви повинні знати, Олено, що участь у проекті цілком добровільна,  шефиня сканує мене поглядом. Усе ще сумнівається. Тож маю зробити все можливе і неможливе, щоб шальки терезів переважили на мою користь.

 Жодних проблем! Я спинюся в знайомих!  пнуся зі шкури, добрих пять хвилин доводячи, що поїхати до Львова і роздивитися на місці всю «мистецьку спадщину Соломії» то наш єдиний вихід.