На жаль, на відміну від інших пацієнтів зі СМО, яких лікують в умовах приватності та під вигаданими іменами, Біллі Мілліган від моменту свого затримання став публічною особою. Його імя постійно звучало по телебаченню та в газетах. Після встановлення діагнозу він разом зі своїм лікарем став цікавий усьому світові. У центральному Огайо цей інтерес мав ворожий характер. Політики стали критикувати доктора Кола та адвокатів Міллігана. Ані лікар, ані пацієнт тоді ще не знали, яка буря на них насувається.
30 березня 1979 року в газеті «Колумбус Диспетч» вийшла перша стаття про Біллі та його терапевта.
Автор: Джон Швіцер
«Диспетч» зясував, що Вільям Мілліган, ґвалтівник з множинною особистістю, якого минулого грудня перевели до Афінського центру психічного здоровя, отримав дозвіл вільно й без нагляду пересуватися містом Лікар Міллігана, девід Кол, повідомив журналістам «Диспетч», що Міллігану відтепер можна залишати територію клініки й виходити у Афіни
Після цієї статті вийшли ще кілька з критикою лікування Міллігана. Одна з них мала заголовок «СИСТЕМА ПРАВОСУДДЯ МАЄ ЗАХИЩАТИ СУСПІЛЬСТВО».
Члени законодавчих зборів штату, Клер «Базз» Болл-молодший від Афін та Майк Стінціано від Колумбуса, розкритикували доктора Кола й лікарню, після чого ініціювали слухання щодо перегляду законів, згідно з якими Міллігана взагалі туди направили. Також вони вимагали змінити сам закон, який дозволяв формулювання «невинний у звязку з психічною хворобою».
Стінціано звинуватив (безпідставно) доктора Кола в тому, що він дозволив Міллігану «вільно мандрувати», бо таємно пише про свого пацієнта книжку, а значить, погана слава Міллігана йому на користь. Обидва політики вимагали провести розслідування в клініці. Їхні атаки підігрівалися майже щоденними статтями в газетах, тож директору клініки довелося обмежити свободу Міллігана територією закладу поки не вщухне скандал.
Через несправедливість критики лікаря й жорстокість журналістів Учитель розпався. Мілліган втрачав контроль.
На суд відчайдушно давили з вимогою перевести Міллігана у Державну клініку Ліми для душевнохворих злочинців.
7 липня 1979 року на першій шпальті газети «Колумбус Диспетч» зявилася стаття із заголовком червоними літерами «ҐВАЛТІВНИК МІЛЛІГАН МОЖЕ ВИЙТИ НА СВОБОДУ ВЖЕ ЗА КІЛЬКА МІСЯЦІВ». У статті йшлося про можливість того, що через три-чотири місяці, за умови влучного трактування федерального закону Вищим судом США, Мілліган може опинитися на волі. Журналіст поспілкувався зі Стінціано і написав: «Він [Стінціано] попереджає: життя Міллігана може опинитися в небезпеці, якщо хтось із жителів Колумбуса побачить, як він вільно прогулюється містом»
За десять місяців безупинних атак політиків і ЗМІ суддя Афінського округу Роджер Джонс видав розпорядження про переведення Міллігана у клініку Ліми. Пізніше рішенням Апеляційного суду четвертого округу Огайо воно було визнане неправомірним через очевидне порушення прав Міллігана. Так 4 жовтня 1979 року Міллігана перевели за 180 миль[2] у клініку Ліми. Місце, яке називали пекельною лікарнею.
Саме тут і починається наша історія.
Вступ
Після раптового переведення Біллі Міллігана у Державну клініку Ліми для душевнохворих злочинців заклад із максимальним ступенем безпеки, від якого адвокати намагалися його врятувати і який називали пекельною лікарнею, я вирішив дізнатися трохи більше про це місце та його історію.
У архівах я знайшов дві статті з газети «Клівленд Плейн Ділер». Перша вийшла 22 травня 1971 року:
Автори:
Едвард Велан, Річард Відман,
штатні кореспонденти Ліма, Огайо.
Вивчивши звіти коронера округу Аллен, журналісти «Плейн Ділер» зясували, що протягом останніх девяти років у Державній клініці Ліми повісилися 26 пацієнтів Доктор Ноубл повідомив журналістам, що він не практикує проведення розтину у випадках повішення.
Колишній працівник клініки Вінсент ДеВіта (працював наглядачем з 1960 по 1965 рік) повідомив репортерам, що особисто знає про два випадки повішення пацієнтів через жорстоку поведінку персоналу.
Більшість самогубств були скоєні в доволі незвичний спосіб, який, вочевидь, є широковідомим у клініці. «Щоб убити себе таким чином, потрібна чимала рішучість, каже коронер, адже будь-якої миті пацієнт може просто стати на ноги та припинити це».
У статті не сказано, який саме незвичний спосіб використали самогубці, можливо, щоб не шокувати вразливих читачів чи щоб не поширювати його в інших клініках.
За чотири дні по тому в «Плейн Ділер» вийшла друга стаття:
Автори:
Едвард Велан, Річард Відман,
штатні кореспонденти Ліма, Огайо.
Колишня робітниця, яка звільнилася з клініки Ліми через жорстоку поведінку з пацієнтами, учора повідомила журналістам «Плейн Ділер» що у клініці широко використовують електрошок для погроз і покарання.
46-річна місіс Джин Ньюман, хоробра учасниця жіночого волонтерського корпусу, повідомила, що особисто була свідком перетворення «пацієнта на овоч» застосуванням електрошоку
46-річна місіс Джин Ньюман, хоробра учасниця жіночого волонтерського корпусу, повідомила, що особисто була свідком перетворення «пацієнта на овоч» застосуванням електрошоку
Ми попросили місіс Ньюман пригадати подробиці: «Мене важко назвати слабкою людиною. Я багато чого бачила. Та повірте мені, нічого гіршого й уявити не можна. Та жінка за кілька хвилин перетворилася з людини на желе. Мене ледь не знудило. У Лімі електрошок не використовували для лікування лише для залякування й покарання».
Я почав розуміти, чому Швейкарт і Стівенсон докладали стільки зусиль, намагаючись переконати суддю й Департамент психічного здоровя не відправляти Біллі в Ліму.
І тепер через політичний тиск можновладців Огайо його переводять саме туди.
Беручи до уваги, що Біллі-ядро і у більш сприятливих умовах був схильний до суїциду, я хвилювався, що з ним буде в такому місці. Більшість альтер-его є втіленням механізмів захисту, але сам Біллі той, у якого є свідоцтво про народження, абсолютно не береже власного життя, через що артур і рейджен з чотирнадцяти років не дозволяють йому прокидатися (відтоді, як він намагався стрибнути із даху школи). Якщо в Лімі множинний Біллі раптом вийде у реальний світ, він може вбити відразу 24 людини в одному тілі.
І це ледь не сталося.
Після переведення Біллі я спробував провідати його, але новий лікар (до речі, без права роботи в психіатрії) дуже грубо мені відмовив мабуть, таким чином проявлявся його страх, що я можу щось дізнатися.
Восени 1979 року Бюро інформації Ліми влаштувало день відкритих дверей у клініці, і я записався на екскурсію. Спочатку мою участь підтвердили, але пізніше повідомили, що доктор Льюїс Лінднер скасував перепустку, а моє імя внесли в список заборонених у кожному відділенні клініки.
30 січня 1980 року я отримав записки Біллі про те, що з ним відбувалось у клініці, а також лист він іншого пацієнта, який за кілька днів до цього телефонував мені.
Шановний сер!
Після того як ми з вами поговорили по телефону, я вирішив переписати свій лист. Дозвольте я одразу перейду до головного. За добу після того, як Біллі зустрівся зі своїм адвокатом, його перевели з корпусу 5 у корпус 9. У девятому набагато жорсткіші умови. Рішення про це ухвалили на щоденній нараді персоналу. Біллі був шокований, але впорався із цим
Тепер мені з Біллі вдається зустрітися лише в зоні відпочинку. Він розказав, що на нього дуже тиснуть: заборонили всі відвідування, листи й телефонні дзвінки, поки він не звільнить своїх адвокатів. Йому також наказали припинити роботу над книжкою [яку пише цей автор про його справу] та всіляко залякують. (Мене теж звинуватили в тому, що я допомагаю Біллі з книжкою так я зрозумів, що ці люди не хочуть публікування.)
Сподіваюсь, я був вам корисний. Якщо я можу ще чимось допомогти, будь ласка, звертайтеся.
Я видаляю чи змінюю імена пацієнтів, сусідів, медсестер, наглядачів, охоронців і деяких молодших працівників, які зявляються в історії Біллі, щоб зберегти їхню конфіденційність.
Адвокат Біллі подав протест, тож згодом мені зателефонував заступник генерального прокурора й повідомив, що я знов можу відвідувати Біллі.
Оскільки доктор Лінднер не відповів на мій офіційний лист із проханням розповісти своє бачення подій у Лімі, я маю вказати використані джерела інформації. Опис його зовнішності та виразу обличчя я роблю на основі власного враження я був присутній на судових засіданнях, куди його викликали. Опис сцен, де він фігурує, я наводжу за розповіддю Міллігана про їхні зустрічі. Дії Лінднера стосовно Біллі я передаю з медичних звітів або ж з його власних слів. Нарешті, моя оцінка його як психіатра ґрунтується на думках інших спеціалістів, які я знайшов у газетних статтях та інтервю (наприклад, у «Плейн Ділер» від 19 серпня 1980 року).
У третій статті із циклу «Інспекція державної клініки Ліми» наводиться цитата директора Департаменту психічного здоровя Тімоті Моріца, який визнає, що багато пацієнтів скаржаться на відсутність терапії, але пояснює це тим, що через географічне розміщення в Лімі нестача кваліфікованого персоналу
«Крім того, він [Т. Моріц] також зазначив, що не всі співробітники клініки наразі мають потрібну кваліфікацію. Наприклад, директор Льюїс Лінднер має диплом лікаря, але не психіатра. Рішення про призначення Лінднера на цю посаду Моріц виправдовує тим, що той, за його словами, хороший лікар. У нас був вибір: або доктор Лінднер, або ніхто. Інших претендентів не було»
За словами Моріца, рівень зарплати, який пропонує держава, не дозволяє взяти кращих спеціалістів. Він не має права пропонувати психіатру більше 55 тисяч на рік а це набагато менше, ніж на аналогічній посаді деінде. Через це кваліфікованих кадрів у Лімі менше, ніж хотів би Моріц, а значить, у відносно некваліфікованих наглядачів широкі повноваження
Протягом більшої частини цього періоду ми з Біллі не мали можливості спілкуватися. Йому не дозволяли без нагляду користуватись олівцем і папером, а час для письма під наглядом був обмежений. Біллі сприйняв це як виклик і завжди знаходив спосіб робити записи про події в стінах Ліми. Внутрішні діалоги особистостей, почуття та дії усе це я взяв із таємно зроблених записів Біллі, які мені пересилали різні його відвідувачі.
Інший погляд на події ґрунтується на щоденнику Мері, який я прямо цитую. Ця соромязлива жінка познайомилася з Біллі, коли теж була пацієнткою Афінського центру, а після переведення Біллі вона відвідувала його щоразу, як знаходила спосіб дістатися з Афін у Ліму. Зрештою вона винайняла собі кімнату неподалік від клініки й почала ходити до нього щодня. Усі спостереження, розмови з Біллі та свої почуття вона записувала у щоденник. Я вдячний їй за дозвіл публікувати значну частину її записів, завдяки яким стали відомі неймовірні події.