35
Після трьох привезених на моторолері простеньких, але теплих вечерь, з яких остання особливо зворушила Сергійовича, який за мясом виголодався, пишними паровими індичими котлетами, сказала Галя, що наступну задуману вечерю вона не привезе. Не тому, що не хоче і клопітно це у темноті на моторолері трасою до нього їздити, а тому, що неможливо на моторолері задуману страву без втрат до Сергійовича довезти. Зрозумів Сергійович, про що мова тільки тоді, коли з її вуст солодке слово «борщ» вилетіло.
35
Після трьох привезених на моторолері простеньких, але теплих вечерь, з яких остання особливо зворушила Сергійовича, який за мясом виголодався, пишними паровими індичими котлетами, сказала Галя, що наступну задуману вечерю вона не привезе. Не тому, що не хоче і клопітно це у темноті на моторолері трасою до нього їздити, а тому, що неможливо на моторолері задуману страву без втрат до Сергійовича довезти. Зрозумів Сергійович, про що мова тільки тоді, коли з її вуст солодке слово «борщ» вилетіло.
Вони звично на ряднині біля вогню сиділи. Вона мовчала, а він макарони з котлетами поглинав, коли завела Галя розмову про наступну вечерю. І голос її так красиво у напівтемряві звучав, ніби окремо від неї, ніби сам по собі, як у казці якійсь. І прислухався до нього Сергійович, як до музики, поки слово «борщ» не прозвучало, і тоді вже «музика» стала мовою.
Ну то не треба, проговорив він, думаючи, що виправдовується Галя за те, що не приїде завтра і не нагодує його.
Я не про те, помякшила вона голос, ніби став у цей момент її співрозмовник дитиною, з якою ніжніше говорити треба. Я думала, може ти сам до мене приїдеш? Сусіди телятко забили, я вже лопатку у них купила. Буду його за всіма правилами варити, з квасолею, на маленькому вогні томити, вибіжу пару разів з магазину перевірити...
А чому ні? по-простому видихнув Сергійович, і посмішка засяяла на його обличчі.
Дочекалася Галя, поки він макарони з котлетами доїв. Зібралася непоспішаючи. Торохкотіння моторолера затихло вдалині. Вогнище згасало. Підтримувати його Сергійович не став. Заліз у намет, у спальний мішок, та і заснув одразу.
Наступного вечора, раніше, ніж домовлялися, приїхав він у село. Приїхав, прихопивши з собою мобільних, що розрядився, і зарядку.
Магазинчик відкритий був, у двох його заґратованих вікнах світло по-домашньому горіло.
Залишив машину на звичному місці між магазинчиком і автобусною зупинкою, зайшов він у заклад торгівлі. Галя якраз двох жінок обслуговувала. Обидві у пальто, тільки у однієї пальто було коротким, а в другої довшим.
То якої вам: «Єврейської» чи «Брусилівської»? поквапила вона покупців.
Ну тієї, що свіжіша, тільки щоб нежирна була! відповіла одна.
А він що, справді «антиалкогольний»? спитала друга про щось, чого Сергійовичу не було ні видно, ні зрозуміло.
Ну так! З молодою кропивою! завірила її Галя.
Я візьму баночку!
Пакет треба? спитала Галя.
Ні, сумка є!
Склали жінки покупки у сумки з тканини. І пішли.
Ой, а ти рано щось! Галя помітила Сергійовича.
Та робити ж нема чого, у бджіл все до ладу.
Погляд його ковзнув по прилавку і зупинився на півлітрових баночках з медом, рівненько праворуч від Галі поверх прилавка вистроєних. Цінник, наклеєний на одну, повідомляв, що це «Мед антиалкогольний. 76 гривень». Придивився Сергійович до меду, побачив у ньому зелені крупинки.
А це що? спитав. Хтось іще здав на продаж?
Це твій! Галя посміхнулася. Я його тільки до продажу підготувала. Додала до нього ошпареного листя молодої кропиви. Ну, щоб привабливіше...
А чому «антиалкогольний»? здивувався пасічник.
Я ж кажу для привабливості! Я книжку купила нещодавно: «Як правильно продавати». Багато чого навчилася! Хочеш почитати?
Ні, мотнув головою Сергійович. Мені продавати не подобається.
Ясне діло! з розумінням кивнула Галя. Ну а мені без цього не вижити. Так там різні правила у книжці, й одне з них: «Не продавайте товар, як просто товар. Продавайте його як те, що люди хочуть купити!» Тобто треба товару нові якості придумувати, щоб у покупця цікавість до нього посилювалася. Наприклад, щоб ковбасу не тільки як ковбасу купували, але і як особливий сорт ковбаси для схуднення. Розумієш?
Я в торгівлі не працював, відмовився ввічливо Сергійович продовжувати розмову на цю тему. Хоча питання у нього тут же виникло про ціну на його мед. Дорогувато йому здалося. Але ж їй, Галі, видніше, яку ціну ставити!
Давай я тебе додому проведу, а ти там посидиш, відпочинеш, доки я не прийду. Можеш телевізор подивитися! запропонувала продавчиня.
Відвела вона його до себе додому, недалеко. Двері відкрила. Світло у коридорі засвітила і назад на роботу побігла.
Залишений сам у чужому домі, Сергійович завмер на хвилинку, прислухаючись до шумів, до будинку самого прислухаючись. Потім роззувся і до вітальні пройшов. Велика квадратна кімната, у якій він одразу світло увімкнув, відлякала його спочатку своєю чистотою і якоюсь штучно підкресленою «теплотою» обстановки. На двох стінах килими у темно-червоних кольорах, на підлозі також величезний килим, у кутку праворуч громіздкий телевізор на тендітному журнальному столику з косими ніжками, що ледь розходилися для стійкості вбік.
Відвела вона його до себе додому, недалеко. Двері відкрила. Світло у коридорі засвітила і назад на роботу побігла.
Залишений сам у чужому домі, Сергійович завмер на хвилинку, прислухаючись до шумів, до будинку самого прислухаючись. Потім роззувся і до вітальні пройшов. Велика квадратна кімната, у якій він одразу світло увімкнув, відлякала його спочатку своєю чистотою і якоюсь штучно підкресленою «теплотою» обстановки. На двох стінах килими у темно-червоних кольорах, на підлозі також величезний килим, у кутку праворуч громіздкий телевізор на тендітному журнальному столику з косими ніжками, що ледь розходилися для стійкості вбік.
Стіл обідній червоною скатертиною накритий, а посередині на столі від телевізора пульт. Сервант майже як у нього, і тут же шафа для одягу із дзеркальними дверцятами. Тобто, цілком звична і знайома обстановка, тільки з килимами. Усівся Сергійович за стіл, руки на скатертину опустив і раптом вловив носом аромат борщу. Запах до кухні його привів.
На газовій плиті, біля якої червоний балон стояв, що живив її газом, на малому вогні велика каструля емальована борщ у собі готувала. Підняв Сергійович кришку й аромат дивний у обличчя йому вдарив, ніздрі наповнив, думки зупинив. Повернув кришку на місце. Відступив від плити. Облизав язиком сухі вуста. І до кімнати повернувся, де розетку знайшов і поставив мобільник на зарядку.
Хвилин за пятнадцять увімкнув Сергійович телефон. Список отриманих «есемесок» перевірив. І побачив останню, коротку від Петра, одне-єдине слово «живий».
«Як він там?» захвилювався.
Натиснув «відповісти». Знову слово «живий» набрав і знак питання додав. Відправив «есемеску» і до столу повернувся.
Хвилин за пять пискнув телефон, повідомляючи, що відповідь прийшла.
«Живий», прочитав Сергійович. Кивнув, ніби із полегшенням.
Борщ, зварений Галею, убив Сергійовича наповал. Плавали у ньому і білі гриби сушені, і квасоля, і шматки телятини. Їв він його розмірено, не поспішаючи, все на Галю поглядаючи, оскільки вперше вони удвох вечеряли одночасно, а не так, як у попередні вечори біля вогнища, де вона його годувала, а сама просто сиділа.
Галя до борщу пляшку «казенки» дістала. Пили вони без тостів, по півчарочки за раз. І ще, окрім солі, почистила вона кілька зубчиків часнику, і лежали вони на блюдечку поряд із пляшкою горілки. Брали вони ці зубчики по черзі, то він візьме зубчик, мокне у сільничку й одразу до рота, то вона.
Розмова не виникала, ніби і не було у ній потреби. Після третьої тарілки зрозумів Сергійович, що досить йому вже. Хоч одночасно думалося, що і четверту тарілку подужав би, щоб приємність господині зробити. І вирішив уже, що як запропонує ще, то не відмовиться він. Але Галя, сама доївши другу тарілку, позіхнула і подивилася на нього винувато.
Щось стомилася я, сказала. Заморилася сьогодні...
Ну то я поїду тоді, приготувався Сергійович з-за столу піднятися.
Куди ж ти поїдеш? Ти ж випив...
А у вас що, даїшники у селі є? спитав він серйозно. А сам на пляшку на столі глянув і зрозумів, що пуста вона. Зрозумів, що удвох вони порівну півлітри горілки випили.
У селі нема, але при вїзді на трасу іноді стоять. Ти залишайся краще!
І він залишився. Галя світло кругом вимкнула, і так йому легко вийшло роздягтися і у ліжко лягти, що сам він здивувався. І ще більше здивувався, коли гаряче її тіло поряд шкірою відчув.
«Ну недарма ж вона», подумав він, до неї обличчям повертаючись.
Її руки на плечі Сергійовича лягли і потягнули його до неї, майже закинули-затягли його наверх, на її гаряче тіло. І так це слухняно у нього вийшло, що думки він свої залишив, віддавшись її бажанням, які міг з дивовижною легкістю прочитати і у порухах її, і у дотиках.
А потім зійшла з них енергія кохання. Закінчилася. Просто жарко йому стало і, коли Галина долоня лягла наполегливо на його лівий бік, здвинув він себе донизу, на простирадло. Поруч ліг, ніжно долоню свою праву на її животі залишивши.
А прокинувшись у темноті через кілька годин, стурбовано й обережно зліз з ліжка і зі спальні навшпиньках вийшов, у вітальні телефон з підлоги підняв і час глянув. Пів на пяту. Задумався Сергійович про залишених без нагляду бджіл. Саме про них, а не про причеп чи речі, які набагато легше було б вкрасти, ніж бджіл. Але його у цей момент тільки занепокоєння про бджіл охопило, бо без них смисл його життя, навіть сенс самого відїзду із Малої Староградівки втрачався. Втрачався сенс і залишав його ніби у безглуздому стані. І стан цей, хоч він у ньому раніше не бував, а вже навіть уявно його лякав. Вдягнувся він у вітальні, переніс туди свої штани, сорочку зі светром і шкарпетки. Взувся у коридорі. У карман куртки заряджений телефон із зарядкою засунув і, затиснувши ключі від машини, покинув гостинний дім, акуратно за собою двері причинивши.
36
Прокинувся Сергійович у наметі від холоду. Рука полізла вниз, шукати ковдру, що зїхала, а натрапила на кишеню куртки. Спав він, виявляється, вдягнений, і не у спальному мішку, а на ньому. Очі ще не відкрив, а рука до кишені куртки залізла і зупинилася, коли пальці мобільник теплий обняли, ніби зігрітися хотіли.