Та гарно тут, видихнув Сергійович і тут же себе винним перед Пашкою відчув. Бджолам добре. І мед продається. Побуду ще. А як вертатимусь, привезу що-небудь.
Привези-привези, тільки швидше! попросив Пашка.
Сумно стало Сергійовичу після телефонної розмови. Ніби більшого він від цієї розмови очікував. Чи то новин більше, чи то радості Пашкиної від того, що про нього згадали. Але ні новин не отримав, ні радості не почув. Марний дзвінок вийшов. Видно, сердиться на нього Пашка. Погано йому там самому. Снаряди над головою літають. А поговорити нема з ким.
«Краще б я Віталіні подзвонив», подумав Сергійович за хвилину.
Але телефон уже у кишені лежав і діставати його знову пасічнику не хотілося.
38
Уранці розбудило Сергійовича знайоме тарахкотіння моторолера. Глянув на мобільник майже шоста ранку! Помітив, що батарейка ось-ось віддасть Богові душу. Знову треба заряджати!
Виліз із намету. Звичного сонця на небі не виявилося. Затягло небо хмарами.
Я тобі зварила пару яєць, Галя опустила на траву біля згаслого вогнища пакет, вміст якого явно не було обмежено двома яйцями.
Дякую! кивнув Сергійович. А що так рано?
Не спалося. Ось захотіла з тобою поснідати.
Дістала сірники з кишені теплої синьої куртки Сергійович вперше цю куртку на ній побачив зібрала з землі тонких гілочок, запалила їх уміло, з першого сірника. І почала викладати згортки з пакета.
Сергійовичу передалася її бадьорість і він швидко взявся до справи. Долив води в чайник, відійшов до дерев, приніс для вогнища міцнішого гілля. Дістав з намету згорнуту ряднину, розіслав її на звичному місці.
Відварені яйця, ще гарячі, змусили Сергійовича пригадати свій похід до Світлого, коли почимчикував він мерзлою і сніговою дорогою мед на яйця міняти. Аж ось виклала Галя на газету ще й канапки з ковбасою, сир нарізаний, миску з полуницями і дві сірничанки: одна із сіллю, друга з цукром.
Їли вони разом. Галя все поглядала на свій годинник.
Поспішаєш?
Товар на початку восьмої привезуть, треба зустріти, пояснила свою стурбованість.
А що мають привезти?
Їли вони разом. Галя все поглядала на свій годинник.
Поспішаєш?
Товар на початку восьмої привезуть, треба зустріти, пояснила свою стурбованість.
А що мають привезти?
Вранці ковбаси і молочне, під обід рибні консерви і алкоголь.
А як там мед продається?
Добре! Можу й зараз зо дві банки взяти, щоб не дарма...
Та вже ж! кивнув Сергійович. Дякую за того вашого пасічника! Я думав сам до нього по медогонку зїздити, а він своєю машиною привіз, та й крутити поміг.
Так, він нічого, погодилася Галя. Тільки скнара трохи, та сьогодні без того не проживеш! А чому ти мені не дзвониш? спитала раптом.
Та якось так... Не виходить. Не можу, признався Сергійович. Я взагалі по телефону не вмію говорити. Мабуть тому і дзвонити боюсь. От і колишній своїй подзвонити не можу. Пробував, та не виходить. Товаришу у своє село он подзвонив, то якась розмова дурна вийшла. Аби було що конкретне сказати...
Ну та й таке, погодилася Галя. Так ось говорити, коли поруч, воно і краще і приємніше. Коли голос з тілом разом, коли бачиш людину.
Сергійович піднявся, помітив паруючий чайник. Подивився на небо, ніби хотів відстежити подальшу долю тієї пари. Насправді його цікавили хмари. Мимоволі сягнула думка про дощ, що як не ось-ось, то до обіду точно має злити...
Незабаром збиралася Галя повертатися. Допоміг їй приладнати на багажник гумовими ремінцями пакет із двома літровими банками меду. Дав він їй і мобільник, попросив у магазині підзарядити і до обіду обіцяв приїхати.
Дощ замрячив близько одинадцятої, але такий дрібний та ріденький, що навіть вогнище на нього не зважало, що вже там ті бджоли... Проте температура повітря, звісно, дещо знизилася. Сергійович дістав светра і жовтогарячу кепку з написом «ФК Шахтер». Натягнув її на голову до вух, торкнувся пальцями волосся.
«Треба б голову вимити», подумав він.
Зняв з голови кепку, оглянув прискіпливо. Мало того, що Донецьк з неї аж пре, хто ж в Україні футбольний клуб «Шахтар» не знає? То ще і середина засмальцьована! Теж випрати слід!
Та після прискіпливих роздумів, повернув кепку на голову на дрібний дощ якраз згодиться. І схотілося йому раптом себе уважно у дзеркалі роздивитися. Та де ж його взяти, те дзеркало? Посміхнувся він, оглянувся на машину. Сів за кермо, вивернув дзеркало заднього виду так, щоб себе в ньому бачити. Побачив, але уважно вдивлятися не став надто вже старим собі видався.
Краплини дощу по лобовому склу зашуміли сильніше. Сергійович завів мотор, увімкнув двірники, так під їх скрипучу «музику» і доїхав до магазину.
Галя дала йому шмат свіжого привезеного сальтисону. Чаєм солодким напоїла. І грошей за два кіло меду відрахувала.
А тут у вас в селі перукарні нема? спитав він, ховаючи заряджений мобільний до кишені.
Ні, у нас нема. В районі, у Веселому, там їх кілька. Та ген на вїзді праворуч у пятиповерхівці! Тут їхати хвилин з пятнадцять!
А щоб помитися? голос Сергійовича став сумнішим і більш прохальним. Може і баня у них у Веселому теж є?
А нащо баня? поблажливо глянула на нього Галя. У мене колонка, то і душ теплий!
Сергійович зрадів на запрошення. Став збиратися.
Ну то я зараз поїду підстрижуся, а потім повернуся сюди, в душ!
Ну давай-давай! посміхнулася Галя. Іменини в тебе, чи що?
Сергійович кивнув, що ні.
Хвилин за двадцять побачив перед собою на узбіччі табличку «Веселе» і герб з двома головами волів. Попереду кілька пятиповерхівок. Перша праворуч стояла не на дорозі, а на паралельній вулиці. Перукарню він знайшов легко. Клієнтів не було і молода струнка дівчина у синьому халатику, що сиділа за столиком манікюрниці, на звук вхідних дверей відірвала погляд від планшета.
Може вам і голову вимити? запропонувала, коли він вже сів у крісло.
Не треба, відповів Сергійович.
А яку зачіску бажаєте?
Якомога коротше, щоб не розчісуватися.
Дівчина обрала насадку для машинки, і хвилин за вісім у великому дзеркалі навпроти Сергійович побачив свій оновлений образ, у якому майже все тепер його влаштовувало, окрім неоднорідної щетини на вилицях і підборідді.
Вас поголити? здогадалася юна перукарка.
Клієнт кивнув.
Надвір вийшов Сергійович ніби аж молодший. І приємний щем на щоках від одеколону, і потилиця, де дівчина також бритвою пройшлася, а потім побризкала із зеленої пляшечки, також приємно пощемлювала. Сергійовичу було аж якось незручно, що за все це, і за стрижку, і за гоління лише тридцять гривень віддав!
Сів у машину, завів мотор і спіймав себе на думці, що неправильно воно якось лише до передмістя заїхати! Вирішив проїхатися вулицями, ознайомитися з райцентром.
Повернувся на головну дорогу. Проїхав повз деревяну із золотими куполами церкву. Минув банк. Супермаркет зі смішною назвою «Вакула» мимовільно помітив. Так і дістався до протилежного краю містечка. Потім розвернувся та й назад.
Не минуло і години, як він сидів у домі Галі за столом, накритим скатертиною, сидів чистий і з вимитою головою. На скатертині лежав ключ від дому. Ключ, котрий Галя йому так легко передала, ніби він був її чоловіком.
Передала і попросила зачекати, поки вона повернеться з роботи. Пообіцяла нашвидкуруч приготувати вечерю. Руки Галя мала і справді швидкі, але ж на те вона і господиня. Все в неї смачно і швидко ладналося, все, окрім борщу, на котрий вона не шкодувала часу, бо правильний борщ швидко не звариш.
Так вже щоразу ставалося, що перебуваючи в її домі, не міг він про неї не думати. І думати завжди було про що. Давала вона прості і зрозумілі приводи для думок. Адже жінка завжди дасть більше причин для роздумів, ніж чоловік.
«Ну так, гарна вона баба, міркував Сергійович. І готує добре. І жити їй самій в такому домі неправильно. Без мужика все одно, що без ладу! Та вже занадто вона проста. І звати просто Галя. І життя з нею, мабуть, було б надто простим».
Ці думки самі якось викликали з памяті Сергійовича інше обличчя його колишньої дружини Віталіни. Пригадалися її наряди, її красиві «вінницькі» претензії. І до нього, і до його рідного села, і до власне життя з ним. Все, що дратувало його колись у дружині, пригадалося раптом, як пригадуються дитячі пустощі, котрі з роками викликають у батьків посмішку ностальгії.
Він зітхнув. Скерував свої думки на телевізор. Знайшов безкінечний детективний серіал, стежив за гонитвою і стріляниною героїв. У голові виникло відчуття ладу і спокою. Він втихомирився. Так під скрегіт гальм та стрілянину Галю і дочекався.
Ні до вечері, ні під час, вона жодного разу не виказала своє бажання, що узвичаїлося вже в думках Сергійовича. Він навіть здивувався. Його нова зачіска Галі сподобалася. Гладила їжачок чорного волосся долонею, гладила і посміхалася, поки він, втомившись від цього, не зупинив її. А потім питалася Галя, як йому райцентр, чи сподобався. Чи бачив він памятник підкові? Чи заходив до крамниць?
Сергійович похвалив Веселе, щоб зробити їй приємність. І додав, що «люди там хороші», маючи на увазі не населення на загал, а привітну молоду перукарку.
Так, люди в нас хороші! І там, і тут теж нічого. Від нас до них на завод «Продмаш» чоловік зо тридцять на роботу їздить. А може вже і більше! Розширяються вони.
Хвилин зо пять вона нахвалювала райцентр, не минаючи і свого села. І замовкла тільки тоді, коли Сергійович встав з-за столу, даючи знати, що вже йтиме. Мабуть, вона думала, що він лишиться до ранку. Якось само по собі, імовірно, думалося їй, що чоловік, який помився в домі жінки, лишається у тієї жінки ночувати.
Але Сергійович подякував її і за гарячу воду, і за вечерю. Попрощався тепло, майже як рідня. Сказав: «До зустрічі!», вийшов на поріг дому.
За хвірткою, під парканом стояла його зелена «четвірка». Вечірні сутінки «обнулили» її колір. Тепер машина була просто темна і де-не-де виблискувала матово, відбиваючи світло майже повного місяця.
Десь поряд на вулиці було голосно чути розмову. Два мужика сперечалися про футбол. Сергійович вловив з їх розмови слово «Динамо». Торкнувся рукою волосся, перевіряючи, чи нема кепки із логотипом футбольного клубу «Шахтар». Перевіряв і сам з себе подумки сміявся, адже гарно памятав, що пожбурив її до намету.
Виїхав до магазину «У Надії», і тут враз у світлі фар постала перед машиною постать з піднятою рукою. Вдарив по гальмах. Машина ніби спіткнулася, сам забився грудьми об кермо. Вийшов з машини, злий. Готовий вже був ідіота, що кидався під машину, обкласти матюками. Винуватець зіпсованого настрою Сергійовича зростом був нижчий від пасічника. Він ледь тримався на ногах.