Переляканий, як може перелякатись тварина, я заново сховався в листя, з якого виринув. Інерція мого зворотного ходу продовжувала тягти мене крізь крону дерева й жорсткі гілки. Вона відтягнула мене від дерева, і не минуло й секунди, як я вже стояв біля дона Хуана під дверима його будинку в пустелі Сонора.
Я миттєво усвідомив, що знов увійшов до стану, в якому здатен був звязно міркувати, але не здатен був говорити. Дон Хуан сказав мені не хвилюватися. Сказав, що наша здатність говорити є надзвичайно нетривкою й напади німоти звичайна річ серед магів, котрі ризикують вийти за межі буденного сприйняття.
Нутром я відчував, що дон Хуан зглянувся наді мною й вирішив підбадьорити мене словом. Але голос посланця снів, який я ясно чув у цю мить, сказав, що за кілька годин і після деякого спочинку я почуватимусь цілком добре.
Нутром я відчував, що дон Хуан зглянувся наді мною й вирішив підбадьорити мене словом. Але голос посланця снів, який я ясно чув у цю мить, сказав, що за кілька годин і після деякого спочинку я почуватимусь цілком добре.
Прокинувшись, я дав дону Хуану на його прохання повний опис того, що бачив і робив. Він застеріг мене, що для розуміння пережитого мною неможливо покладатися на мою раціональність не тому, що моя раціональність якась неповноцінна, а тому, що феномен, який щойно відбувся, виходить за межі розуму.
Я, звісно, заперечив, що ніщо не може бути за межами розуму може бути неясність, але рано чи пізно розум неодмінно знайде спосіб пролити світло на що завгодно. І я справді в це вірив.
Дон Хуан з неймовірним терпінням зауважив, що розум лише побічний продукт звичайного розташування точки збирання; отже, знати, що відбувається, бути при здоровому глузді, твердо стояти на землі що є джерелом величезних гордощів для нас і сприймається як природний наслідок того, чого ми варті це лише наслідки фіксації точки збирання на її звичному місці. Що більш нерухомою і статичною вона є, то більше наша впевненість у собі, більше відчуття, що ми знаємо світ і здатні прогнозувати.
Він додав, що сновидіння дарують нам плинність входження до інших світів, знищуючи відчуття, що ми знаємо цей світ. Він назвав сновидіння подорожжю до незбагненних вимірів, подорожжю, що, змусивши нас сприймати все, що в змозі сприйняти людина, змушує точку збирання стрибнути за межі людської стихії й збагнути незбагненне.
Ось ми знову торкаємося найважливішої теми у світі магів, продовжував він, положення точки збирання. Прокляття прадавніх магів, та й у людства колючка в боці.
Чому ви так кажете, доне Хуане?
Тому що всі вони, людство загалом і маги зокрема стали жертвою положення точки збирання: людство бо, не знаючи про існування цієї точки, ми змушені сприймати побічний продукт її звичного розташування як щось кінцеве і беззаперечне. А прадавні маги бо, хоч і знали все про точку збирання, впіймалися на те, як легко нею маніпулювати.
Ти маєш уникати потрапляння до таких пасток, продовжував він. Буде справді гидко, якщо ти, «повернувшись» до людей, зробиш вигляд, що ніби нічого не знаєш про існування точки збирання. Але ще більшим лукавством було б піти шляхом прадавніх магів і цинічно маніпулювати точкою збирання задля вигоди.
Я досі не розумію. Як усе це повязано з тим, що я пережив учора?
Учора ти був в іншому світі. Але якщо спитаєш мене, де той світ, і я скажу тобі, що він у певній позиції точки збирання, моя відповідь не матиме для тебе жодного сенсу.
Дон Хуан заявив, що я маю два варіанти. Один керуватися людськими доводами й постати перед проблемою: мій досвід казатиме мені, що інші світи існують, а розум стверджуватиме, що таких світів немає й бути не може. Інший вибір керуватися доводами прадавніх магів, у разі чого я автоматично прийму існування інших світів, і сама лише жадоба змусить мою точку збирання триматись положення, яке породило ці світи. Наслідком стане проблема іншого гатунку бути змушеним фізично переселитись у примарні світи, ідучи за сподіваннями влади й зиску.
Я був надто ошелешений, щоб зрозуміти його доводи, але потім збагнув, що й не мушу їх розуміти, адже повністю з ним згоден попри те, що не маю повної картини, з чим саме погоджуюся. Згода з ним радше була відчуттям, що прийшло здалека давнішньою впевненістю, яку я втратив і яка зараз потроху верталася до мене.
Повернення до моїх занять сновидіннями усунуло цей неспокій, але створило нові. Наприклад, після того, як я місяцями щодня вислуховував посланця снів, його голос уже не викликав у мене ані роздратування, ані подиву. Він став для мене чимось зрозумілим. І я накоїв стільки помилок під впливом сказаного ним, що майже зрозумів небажання дона Хуана сприймати його серйозно. Психоаналітик неабияк розважився б, інтерпретуючи посланця згідно з усіма можливими пермутаціями моєї внутріособистісної динаміки.
Дон Хуан твердо продовжував вважати його безособовою, але постійною силою зі сфери неорганічних істот, мовляв, кожен сновидець відчуває її на собі в більш-менш однаковий спосіб. І якщо ми обираємо сприймати його слова як пораду, то ми невиліковно дурні.
Я був явно серед таких. Жодним чином я не міг лишатися байдужим під час прямого контакту з таким надзвичайним явищем, як голос, що чітко і стисло трьома мовами розповідає мені потаємні речі про все та всіх, на кому я зосереджую увагу. Єдиним його недоліком, який не мав для мене жодного наслідку, була відсутність синхронності між нами. Зазвичай посланець повідомляв мені про людей чи явища, коли я вже начисто забував, що вони мене цікавили.
Я був явно серед таких. Жодним чином я не міг лишатися байдужим під час прямого контакту з таким надзвичайним явищем, як голос, що чітко і стисло трьома мовами розповідає мені потаємні речі про все та всіх, на кому я зосереджую увагу. Єдиним його недоліком, який не мав для мене жодного наслідку, була відсутність синхронності між нами. Зазвичай посланець повідомляв мені про людей чи явища, коли я вже начисто забував, що вони мене цікавили.
Я спитав дона Хуана про цю дивину, і він сказав, що це повязано з незрушністю моєї точки збирання. Він пояснив, що мене виховали дорослі поважного віку й прищепили мені погляди старих людей; отож я був небезпечно праведним. Його наполягання, щоб я приймав зілля з галюциногенних рослин, казав він, то лише спроба струснути точку збирання й дозволити їй мінімальний запас плинності.
Якщо ти не розвинеш цей запас, продовжував він, ти станеш або ще більшим праведником, або магом-істериком. Я зацікавлений розповісти тобі про прадавніх магів не для того, щоб заплямувати їх, а щоб протиставити їх тобі. Рано чи пізно твоя точка збирання стане більш плинною, але не настільки, щоб зрівноважити легкість, з якою ти можеш перетворитися на праведника або істерика, як вони.
Як мені всього цього уникнути, доне Хуане?
Є лише один спосіб. Маги називають його щирим розумінням. Я називаю це романом зі знанням. Це той стимул, яким послуговуються маги, щоб знати, виявляти, дивуватися.
Дон Хуан змінив тему й продовжив пояснювати фіксацію точки збирання. Він казав, що, побачивши дитячі точки збирання, які постійно тріпочуть, ніби зрушені коливаннями, і легко змінюють положення, прадавні маги зробили висновок, що звичайне розташування точки збирання є не вродженим, а прищепленим. Побачивши також, що лише в дорослих точка збирання зафіксована на одному місці, вони припустили, що певне положення цієї точки виховує певний спосіб сприйняття. Під час застосування цей певний спосіб сприйняття перетворюється на систему інтерпретації сенсорних даних.
Дон Хуан зауважив, що, оскільки ми втягнуті в цю систему тим, що народилися в ній, від самого моменту народження ми наполегливо прагнемо налаштувати своє сприйняття згідно з вимогами цієї системи системи, що керує нами все життя. Як наслідок, прадавні маги безумовно мали рацію, вірячи, що саме акт заперечення цього та перехід до безпосереднього сприйняття енергії й перетворює людину на мага.
Дон Хуан висловлював подив від того, що називав найбільшим досягненням нашого людського виховання замикати точку збирання в її типовій позиції. Бо коли вона нерухомо застигає в ньому, наше сприйняття можна тренувати й керувати інтерпретацією сприйнятого. Інакше кажучи, тоді нас можна змусити більше сприймати на умовах нашої системи, ніж наших відчуттів. Він запевнив мене, що людське сприйняття універсально однорідне, адже точки збирання всього роду людського зафіксовані в тому самому положенні.
Далі він розповів, що маги доводять усе це собі, коли бачать, що в момент зміїцення точки збирання за певний поріг, за яким починають сприйматися нові енергетичні волокна всесвіту, сприйняте не має жодного сенсу. Безпосередня причина в тому, що нові сенсорні дані роблять нашу систему непрацездатною її більше не можна використовувати для інтерпретації сприйнятого.
Сприйняття без нашої системи є, звісно, хаотичним, продовжив дон Хуан. Та, як не дивно, коли ми гадаємо, що цілковито втратили орієнтири, наша стара система пришвидшується вона приходить на допомогу й перетворює наше нове нерозбірливе сприйняття на глибоко зрозумілий новий світ. Зовсім як сталося з тобою, коли ти дивився на листя того мескітового дерева.
Що саме зі мною сталося, доне Хуане?
Твоє сприйняття деякий час було хаотичним: усе надходило до тебе одразу, і твоя система інтерпретації світу не діяла. Потім хаос розсіявся, і ти опинився перед лицем нового світу.
Ми знову повернулися, доне Хуане, туди ж, де й були. Чи існує цей світ, чи це просто породження моєї уяви?
Ми, безумовно, повернулися, і відповідь досі та сама. Він існує в певній позиції твоєї точки збирання на той момент. Щоб сприймати його, тобі потрібна була цілісність, тобто треба було утримувати точку збирання зафіксованою в одному положенні, що ти й зробив. Як наслідок, ти повністю сприймав новий світ упродовж деякого часу.
Але чи сприймали б той самий світ інші?
Якби мали однорідність і цілісність, то так. Однорідність щоб синхронно тримати те саме положення точки збирання. Прадавні маги називали весь акт набуття однорідності й цілісності за межами світу сприйняттям переслідування.