Вони завтра мали звідси летіти, сказала вона. Наступний пункт призначення Мемфіс.
Як прикро, зітхнув Корсак. Вони так і не побачили Ґрейсленд.
Вийшовши з будинку, вони з Корсаком сіли в його машину. Він опустив вікна і закурив сигарету, глибоко затягнувся і задоволено зітхнув, коли отруйні чари диму розповзлися легенями. Тепер він здавався спокійнішим і більш зосередженим, аніж тоді, коли приїхав три години тому. Доза нікотину загострила його розум. А може, просто нарешті вивітрився алкоголь.
Як думаєте, убивця той самий? запитав він у неї.
Так.
«Краймскоп» не зафіксував сперми.
Може, цього разу він був охайнішим.
Або не ґвалтував її, припустив Корсак. І саме тому обійшовся без чашки.
Ріццолі дратував сморід. Вона обернулася до вікна і замахала рукою, щоб розігнати дим.
Убивство не відбувається за чітким сценарієм, сказала вона. Кожна жертва реагує по-своєму. Це театр двох акторів: убивці й жертви. Від них обох залежить розвязка. Доктор Їґер був набагато вищим і дужчим за Алекса Гента. Можливо, убивця відчував потребу контролювати Їґера, тому використав порцеляну як запобіжну систему. А з Гентом це не знадобилося.
Не знаю, озвався Корсак, струшуючи попіл за вікно. Із цією чашкою це таке хитровикручене збочення. Ніби його автограф. Він би від нього не відмовився.
Усе решта збігається, зазначила Ріццолі. Забезпечене подружжя. Чоловіка звязали і посадовили біля стіни. Жінку викрали.
Вони замовкли, їм обом спала одна й та сама похмура думка: «Жінка. Що він зробив із Каренною Гент?»
Ріццолі вже знала відповідь. Хоча фото Каренни скоро зявиться на телеекранах по всьому місту з проханнями про допомогу в громадськості, хоча бостонська поліція перевірятиме кожне телефонне повідомлення і відстежуватиме кожну помічену тут темноволосу жінку, Ріццолі вже знала, чим усе закінчиться. Це відчуття лежало холодним каменем у животі. Каренна Гент була мертва.
Тіло Ґейл Їґер викинули приблизно за два дні після її викрадення, заговорив Корсак. А тепер у нас Минуло приблизно двадцять годин після нападу на подружжя.
«Стоні Брук», сказала Ріццолі. Він віднесе її туди. Я посилю нагляд. Вона поглянула на Корсака. Ви все ще думаєте, що Джої Валентайн із цим якось повязаний?
Я над цим працюю. Він нарешті дав мені зразок своєї крові. ДНК встановлюють.
Думаєте, убивця дав би вам своє ДНК? Ви все ще стежите за ним?
Стежив. Поки він не написав заяву, що я його переслідую.
А ви його переслідували?
Корсак розсміявся, видихнувши хмару диму.
Якщо дорослий чоловік ловить кайф від посипання пудрою мертвих бабусь, то немає нічого дивного в тому, що він від будь-якого мого вчинку вищав, мов дівчисько.
А як вищать дівчата? роздратовано огризнулася Ріццолі. Як хлопці чи по-іншому?
Господи! Не чіпляйтеся до слів, як ці дівулі, які ліфчики палять на вулицях. У мене дочка вічно в щось таке вляпується. А потім у неї гроші закінчуються. І вона приходить до свого тата, свинюки й шовініста, і скиглить, щоб він їй допоміг. Корсак раптом сів прямо. Ви гляньте, хто до нас завітав.
Чорний «лінкольн» припаркувався по той бік вулиці. Ріццолі побачила, як Гебріел Дін вийшов із машини. Його доглянуте атлетичне тіло було наче фото з глянцевого журналу. Він постояв, роздивляючись фасад із червоної цегли, а потім підійшов до патрульного, який охороняв територію, і показав йому жетон.
Поліцейський пропустив його під стрічку.
Зверніть на це увагу, сказав Корсак. Мене це просто бісить! Отой самий коп змусив мене стовбичити на вулиці, поки ви не вийшли. Ніби я вуличний роззява. А Діну достатньо помахати своїм чарівним жетоном і сказати «федеральний, блін, агент» і в нього все в шоколаді. Якого біса його пропустили?
Може, тому що він спромігся заправити сорочку?
А, ну так. Ніби якби я був у гарному костюмі, у мене б усе вийшло! Та ні. Це все від того, як він налаштований. Ви лишень подивіться. У нього вигляд такий, ніби світ йому належить.
Ріццолі спостерігала за Діном, який елеґантно балансував на одній нозі, натягуючи бахіли. Потім він сунув свої довгі руки в рукавички, наче хірург, який готується до операції. Так, усе залежить від того, як ми налаштовані. Корсак був агресивний борець, який чекає від світу стусанів. Звісно, так і ставалося.
Хто його сюди викликав? запитав Корсак.
Не я.
Але він просто взяв і приїхав.
Він завжди приїжджає. Хтось тримає його в курсі. Це не копи з моєї команди, а хтось вищий.
Ріццолі знову поглянула на двері. Дін увійшов усередину, і вона уявляла собі, як він стоїть у вітальні й роздивляється плями крові. Читає по них так само, як інші читають звіт. Яскравий сплеск, відірваний від людини, яка його породила.
Знаєте, я думаю ось про що, сказав Корсак. Дін зявився лише за три дні після нападу на Їґерів. Уперше ми побачили його в «Стоні Брук», коли знайшли тіло місіс Їґер, правильно?
Правильно.
То чого ж він так забарився? Ми ще думали днями про те, чи не встряли Їґери в якусь халепу, через яку їх стратили. Якщо вони вже були на радарах федералів, наприклад під наглядом чи під слідством, то федерали зявилися б тієї ж миті, коли прирізали доктора Їґера. Але вони чекали три дні. Що ж їх врешті привело до цієї справи? Чим вони зацікавилися?
Ви заповнювали звіт для ПЗНЗ?
Так. Чорт забирай, годину в ньому колупався. Сто вісімдесят девять запитань. Збочена хрінь типу «Чи було відкушено якісь частини тіла? Які предмети було запхано в які отвори?» Зараз я маю заповнити ще один звіт по місіс Їґер.
А ви просили консультації психолога-криміналіста?
Ні. Немає сенсу в тому, щоб якийсь психолог із ФБР казав мені те, що я й так знаю. Я лише виконав свій обовязок і надіслав звіт ПЗНЗ.
Йшлося про Програму запобігання насильницьким злочинам базу даних ФБР, у якій було зібрано описи насильницьких злочинів. Поповнення цієї бази потребувало участі правоохоронців, які через виснаження і навантаження часом навіть не намагалися заповнювати довгі опитувальні форми.
Коли ви надіслали звіт? запитала вона.
Одразу після огляду тіла доктора Їґера.
І коли зявився Дін? Наступного ж дня.
Думаєте, саме це його привело сюди? запитав Корсак.
Може, ваш звіт їх наполохав.
Одразу після огляду тіла доктора Їґера.
І коли зявився Дін? Наступного ж дня.
Думаєте, саме це його привело сюди? запитав Корсак.
Може, ваш звіт їх наполохав.
І що в ньому могло привернути увагу?
Не знаю. І Дін нам явно не скаже.
11
Джейн Ріццолі не належала до любительок класичної музики. Її смаки обмежувалися колекцією простих для сприйняття дисків. А ще вона два роки грала на трубі в шкільному оркестрі. Лише вона і ще одна дівчинка обрали цей інструмент. Джейн він привернув тим, що звучав голосніше за всі інші, соковито й буйно, а не так, як безхарактерні кларнети чи веселенькі флейти, на яких грали інші дівчата. Ні, Ріццолі хотіла, щоб її почули, тому сиділа пліч-о-пліч із хлопчиками, які теж грали на трубі. Вона любила видобувати з інструмента звуки.
Однак, на жаль, надто часто не втрапляла в ноти.
Після того як батько вигнав її вправлятися на заднє подвіря, а потім сусідські собаки почали вити на знак протесту, вона нарешті покинула трубу назавжди. Навіть вона визнавала, що голий ентузіазм і сильні легені не можуть компенсувати фантастичну бездарність.
Відтоді музика означала для неї не набагато більше, ніж білий шум у ліфті чи калатання басових нот в автомобілях на вулиці.
Ріццолі була всередині концертної зали на розі Гантінґтон і Масс Ейв лише двічі за все життя, і обидва рази у складі екскурсійної групи старшокласників, яких приводили послухати репетиції Бостонського симфонічного оркестру. 1990 року було додано крило Коен. Цей зал Ріццолі ніколи ще не відвідувала. А тепер вони з Фростом увійшли в нове приміщення, і вона була здивована тим, який там сучасний інтерєр. Це була вже не та скрипуча й темна будівля, яку памятала з дитинства.
Вони показали посвідчення немолодому охоронцеві, який, клацнувши своїми кіфозними хребцями, сів трохи пряміше, упевнившись, що ці двоє відвідувачів прийшли з відділу розслідування вбивств.
Ви в справі Гентів? запитав він.
Так, сер, сказала Ріццолі.
Який жах! Просто жах. Я бачив їх минулого тижня, коли вони щойно приїхали в Бостон. Вони зазирнули сюди подивитися залу. Він похитав головою. Таке миле подружжя.
Ви були на чергуванні того вечора, коли вони виступали?
Ні, мем. Я тут працюю лише вдень. О пятій маю їхати забирати дружину з денного стаціонару. Вона потребує нагляду двадцять чотири години на добу. Забуває газ вимкнути і таке інше Раптом урвавши, він почервонів. Гадаю, ви тут не для того, щоб мої балачки слухати. Ви до Евелін?
Так. Де її кабінет?
У кабінеті її немає. Кілька хвилин тому я бачив, як вона пішла до концертної зали.
Там репетиція?
Ні, мем. Тут зараз міжсезоння. Наш оркестр поїхав у Тенґлвуд на літо. А тут лише декілька гастролерів.
То ми можемо пройти просто до концертної зали?
Мем, ви маєте посвідчення. Я так розумію, що ви можете пройти куди завгодно.
Вони не одразу помітили Евелін Петракас. Коли Ріццолі увійшла до напівтемної зали, вона спочатку побачила лише безліч порожніх крісел, які амфітеатром спускалися до освітленої сцени. Детективи пішли по проходу на світло. Деревяна підлога потріскувала в них під ногами, наче палуба старого корабля. Вони вже підійшли до сцени, аж тут їх тихо покликали.
Вам чимось допомогти?
Мружачись від світла, Ріццолі обернулася до темної частини зали.
Міс Петракас?
Так.
Я детектив Ріццолі, а це детектив Фрост. Чи можемо ми поговорити з вами?
Я тут, нагорі.
Вони пробралися на верхній ряд до неї. Евелін не підвелася зі свого крісла. Вона сиділа непорушно, ніби ховаючись від світла. Коли двоє детективів сіли поруч, вона похмуро кивнула.
Я вже говорила з поліцією минулого вечора, сказала Евелін.
Із детективом Сліпером?
Так. Гадаю, так його звали. Немолодий чоловік, доволі милий. Мені казали, що я маю дочекатися якихось інших детективів, але я не могла. Просто не могла далі залишатися в тому будинку
Вона подивилася на сцену, немовби зачарована невидимою для інших виставою.
Навіть у цій напівтемряві Ріццолі бачила, що це симпатична жінка років сорока з ранньою сивиною в темному волоссі.
Я мала все владнати тут, сказала Евелін. Відшкодування квитків і таке інше. А тоді почали зявлятися репортери. І я мала вийти й розбиратися з ними. Вона втомлено розсміялася. Вічно я маю гасити пожежі. Така моя робота.